23 вересня Церква згадує подію зачаття чесного славного пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна. Про неї багато написано в богословській літературі, але, мабуть, краще ніж за святителя Дмитра Ростовського, якого ми нещодавно вшановували, ніхто не розповість.

Все, що належіть світові зла, ненависті, бруду, нечисті долається і перемагається Хрестом. Звісно, не може бути все легко, гладко й без суперечок. Сили темряви ще можуть мати вплив на стан душі чи наші думки, але Господь, який є Богом Любові, простягає свої обійми з Хреста та несе неймовірну надію. Про неминучість Божої перемоги і велич Хреста дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Недільне Євангеліє розкриває нам головну заповідь Христову: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. На цих двох заповідях увесь закон і пророки» (Лк. 10, 27; Мт. 22, 40). Але, для повного розуміння всієї повноти цього Євангелія, варто нам осунутися в повчальну силу Біблійної історії.

Терпіння як християнська чеснота зовсім не схожа на рабську терплячість. Неможливо уникнути життєвих трагедій. Кожен з нас проходить свій шлях страждань та випробувань. Питання як ми до них ставимось і наскільки здатні тримати удари долі. Про терпіння, що веде до спасіння дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Господь вимагає нас возлюбити ближнього як самого себе. Як це можна зробити по відношенню до інших, якщо ми не любимо того, хто є найближчим до нас, тобто себе? Що вже казати про дальніх або Бога, якого ми не бачимо? Про виконання головних заповідей християнського віровчення розповідає настоятель Іоано-Богословського храму ПЦУ о.Віктор Маринчак.

Святий мученик Михаїл князь Чернігівський і його боярин Федір в церковній історії нашого народу завжди вважались прикладом віри та жертовності. В XIII столітті, під час спустошливої орди зі сходу, два благочестивих святих віддали свої життя за Христа та рідну землю. Їх пам'ять вшановується 20 вересня. Діяльність цих поважних людей, яких ...

Під час Нагірної проповіді Господь наш Ісус Христос говорить: «Якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу» (Мф. 5: 39). Невже Спаситель закликав нас бути смиренними жертвами, мовчки зносити образи й підкорятися тим, хто сильніший, не захищаючи себе? Зовсім ні!

Суєта і страждання, втрати та чвари, образи й непорозуміння – все забувається і відходить на периферію перед тайною смерті, але лишається Любов, яка ніколи не перестає і повіки не минає. Це є підвалиною нашого спасіння, на ній все зростає й не існує нічого важливішого, ніж явлення своїм життям виконання головних заповідей.

У дорослій недільній школі, яка постійно діє при Іоано-Богословському храмі ПЦУ, відбулась цікава зустріч про життя святого Афону - найбільшого центру православного чернецтва у світі. Наш активний парафіянин Ернест Акопов нещодавно здійснив паломницьку подорож на Святу Гору, поспілкувався з монахами та розповів про багато важливих аспектів життєдіяльності сучасного Афону. Запрошуємо на змістовні заняття нашої дорослої школи одразу після недільної Літургії.

18 вересня Церква вшановує одну зі святинь української землі – Молченську чудотворну ікону Божої Матері. Її історія тісно пов’язана з Києво-Печерською лаврою, звідки, втікаючи від монголо-татарської навали, прийшли ченці в Молченську пустинь, що біля Путивлю та оселилися там. Коли ченці відійшли до Господа, їх поховали в влаштованої ними печері в Чудній горі, що поблизу Молченського болота на Сумщині.

Чому віра, надія, любов і мудрість залишаються незмінними орієнтирами нашого життя, навіть у складні часи? Сьогодні, в день вшанування святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, ми можемо замислитися над цим по-новому. Ці юні дівчата разом з їхньою матір’ю стали свідками істини, віддаючи життя за віру, надихаючи нас ...

Вірою у Христа, Надією на Вічне життя і Любов’ю до Бога та ближнього стверджується людська душа. А народжуються ці чесноти через вищу мудрість – Софію. Треба бути готовим до жертви: іноді - до зречення егоїзму, іноді – до пролиття власної крові.