23 вересня Церква згадує подію зачаття чесного славного пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна. Про неї багато написано в богословській літературі, але, мабуть, краще ніж за святителя Дмитра Ростовського, якого ми нещодавно вшановували, ніхто не розповість.

Як полова відсікається та віддається полум’ю, то така ж доля чекає й тих злих, що зазіхають на чуже і бажають вбивати, чинити насильство, все нищити. Бог не з тими, хто несе смерть, але вони приречені. Чим важче буде наш хрест, тим більше сила, що підніме нас до Неба. Про здатність наважитись і долати смерть любов’ю дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

У Церкви є радісний досвід, який говорить про те, що не тільки продовжується існування померлих, а й те, що вони турбуються, моляться, допомагають і не покидають нас. Любов не припиняється та продовжує горіти. Про хрест, який ми несемо з надією дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Євангеліє цієї неділі описує початок прилюдної діяльності Ісуса Христа. У цей час Спаситель шукав Собі учнів. На перших початках проповіді Син Божий, Своїми словами і ділами, старався пробудити і утвердити віру в Його послідовників, у те що Він істинний Бог, Який прийшов на землю і прийняв тіло людини. Саме з цією метою Він вчинив чудо великого улову риби.

Серед важливих здобутків позалітургійного життя нашої церковної громади є функціювання дорослої недільної школи. Як зазначає її викладач Наталія Ковтун, йдеться про спільноту однодумців, братство, маленьку общину духовно близьких людей. Наразі на заняттях докладно розбирають тексти Євангелія та в формі діалогу спілкуються на церковні теми,, які хвилюють парафіян. Запрошуємо всіх приєднуватись. ...

Міфів навколо церковного життя існує безліч. Про деякі з них ми вже неодноразово писали, але народні забобони вкоренились настільки міцно, що час від часу їх доводиться спростовувати. Ось, наприклад, існує таке дивне повір’я, що нібито, якщо людині стало в храмі погано, то значить Бог на неї гнівається. Це неправда!

Життя звичайної людини тільки на перший погляд здається буденним, безбарвним і малопривабливим. Насправді кожна подія, зустріч, розмова може стати переломним моментом історії, яка здатна змінити чиюсь долю та надати нові сенси похмурому повсякденню. У Бога немає нічого випадкового.

Не бачити або не хотіти бачити власного гріха та через це залишатися сліпими грішниками – це є згубним для християн. Духовна сліпота, породжена гординею, самовиправданням, самозвеличенням, егоїзмом, є складною духовною хворобою. Людина, яка не бачить своїх гріхів, не розуміє глибини свого падіння. Не усвідомлює, що вона – слухняна маріонетка в руках диявола.

Як би ми цього не бажали, але прожити життя без болю, фізичного та душевного, неможливо. Це аксіома. Такою є даність цього земного тимчасового світу, подібно до того, як існують літо і зима, світло і темрява, здоров’я і хвороби. Всі ми живемо з якимсь болем. Можна жаліти себе і, виснажуючись, страждати. Можна навчитися біль терпіти і якось з ним співіснувати. А можна знайти спосіб, як цей біль полегшити й обернути на силу.

Самогубство, вчинене обдумано й свідомо, є одним із найтяжчих гріхів, бо це – різновид убивства, причому навмисного. А вбивство є порушенням шостої заповіді Божої: «Не вбивай» (Вих. 20: 13). Самогубець вбиває, тобто відбирає життя у самого себе. Це є бунтом проти Творця, Його задуму, проти природи.

18 вересня Церква вшановує одну зі святинь української землі – Молченську чудотворну ікону Божої Матері. Її історія тісно пов’язана з Києво-Печерською лаврою, звідки, втікаючи від монголо-татарської навали, прийшли ченці в Молченську пустинь, що біля Путивлю та оселилися там. Коли ченці відійшли до Господа, їх поховали в влаштованої ними печері в Чудній горі, що поблизу Молченського болота на Сумщині.

Цього року день мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії для нашої громади став також і сороковинами з відходу у Вічність однієї з засновниць Іоано-Богословського храму, активної учасниці відродження українського православ’я на Харківщині й двигуном численних просвітницьких церковних заходів Ніни Немировської. Її сковородинівський дух, книги, спогади та дієва віра, надія і любов завжди перебуватимуть з нами. До вашої уваги фрагмент виступу Ніни Григорівни під час поїздки до криниці Сковор