З переходом ПЦУ на новоюліанський календар змінились деякі дати церковних свят. Відтепер ми всією повнотою Церкви прославляємо святих славних і всехвальних першоверховних апостолів Петра і Павла 29 червня. Цьогоріч вшановування припадає на понеділок, тому на початку четвертого тижня після Трійці ми знову маємо улюблене українським народом свято.

Варто пам’ятати, що Бог не тільки прощає, але й засуджує. Він може когось відкинути, якщо ти не виконуєш заповідей і не живеш Христовою вірою. Втім, Господь прощає тим, хто має Любов. Зі всіма її муками та стражданнями, бо ми так турбуємося за того, кого любимо, що наше серце крається майже щодня. Про хрест, який надає сили дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Іоано-Богословська парафія зробила цінний подарунок правлячому архієрею. Після недільної Літургії настоятель храму о.Віктор Маринчак подякував владиці Митрофану за вагомий внесок в розбудову нашої єпархії та на знак пошани від імені найбільшої української церковної громади регіону подарував архієпископу Харківському і Слобожанському ПЦУ унікальну панагію з образом Апостола Любові.

Після Нагорної проповіді Господь пішов у Капернаум. Тут стояло римське військо під керівництвом сотника. Він язичник, але, душею пізнавши згубність поганства, був схильним до юдейства як віри, що сповідує і поклоняється єдиному Богові. Через своє добре серце цей сотник на власні кошти побудував синагогу для юдеїв, які жили в Капернаумі.

Треба бути готовим, якщо ти служиш правді та світлу, то людської нагороди не буде. Можуть статись гоніння й ти не матимеш навіть, де голову притулити. Тягар віри передбачає, що ми беремо найтяжчі обов’язки і працю до останнього дня. Про суворість та вимогливість нашої віри дивіться в суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Лицарське-військове гасло: «Богу - душу, Батьківщині - життя, честь - нікому» завжди було дороговказом багатьох поколінь борців за Незалежність. Тут геть важливі всі слова, бо за кожним висловом постає історія, що занурена у майбутнє. За Конституцією ми маємо не тільки численні права, але й моральні повинності.

Християнство є релігією, яка заперечує фаталізм. Іноді доводиться чути, що все вже, мовляв, давно признане згори, тож людина, хоч докладає своїх зусиль, але не може впливати на власну долю та на події в світі. Виходить, що вся наша праця зайва й пуста, а людина може тільки те, що їй наперед призначено ще до народження, треба лише покірно підкорятися Божій волі та розвиткові природи. Чи таким створив нас Господь? Спробуємо поміркувати на цю тему.

Часто в молитвах і на Богослужіннях зустрічається словосполучення «Раб Божий». Для сучасної людини, яка має гідність і природнє несприйняття рабської психології, така фраза може комусь різати вуха. Зрештою всі ми чули, що «рабів до раю не пускають». Іноді деякі священники намагаються замінити звичне для церковної практики поняття «раб» на більш доступне парафіянам: «слуга», «дитя» або інші зрозумілі сприйняттю вірян слова. Спробуємо розібратись з цим питанням.

«Якби ми виявились подвижниками, робили великі справи і навіть заради Бога загинули мученицькою смертю, то все одно були би лише предтечі Його Царства. На більше ми сподіватись не можемо, оскільки маємо багато від старого світу. Які не були би наші подвиги, разом з Іоаном Хрестителем ми залишаємось на межі», - із проповіді о.Віктора Маринчака.

Єрусалим - місто, що поділене між двома державами і трьома релігіями. Переживаючи події Страсного тижня, ми так чи інакше проходимо вулицями і стежками цього давнього міста, слідуючи за Спасителем. Поглянемо на визначні місця Єрусалиму часів Ісуса Христа.

У середу 24 червня Церква відзначає свято Різдва чесного славного Пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна. Сам Спаситель казав про нього: «Серед народжених жінками не поставав пророк більший від Івана Хрестителя». В нашому храмі о 9 ранку служимо Літургію.

Коли ми говоримо про те, що є гріхи найбільші, найтяжчі, то, очевидно, маємо на увазі, що є й гріхи маленькі, незначні, дрібні. Як люди їх розрізняють? За наслідками, за мірою завданої шкоди, за впливом на оточення чи на власну душу?