Найбільше наше постування було би, якби ми наслідували Христа в усьому, уподібнилися Йому в тому, як Він переживає та що робить. На початку Чотиридесятниці дуже корисно відчути, що це тягар, який не кожен може підняти. Про шлях до Спасіння через любов і жертву, страждання та подолання смерті смертю дивіться у проповіді настоятеля Іоано-Богословського храму ПЦУ після чину Пасії.

У 2026 році Шевченко звучить не як постать з підручника, а як сучасник. У час глобальної нестабільності, війни, зламаних ілюзій і переоцінки цінностей його слово знову стає опорою. Воно нагадує, що свобода не дається задарма, що гідність – вибір, а правда потребує сміливості. Саме тому до Шевченка повертаються в найкритичніші моменти історії.

9 березня Православна Церква вшановує пам"ять, 40 воїнів- мучеників Севастійських. І саме в наші часи приклад цих незламних борців за віру Христову так підтримує і надихає. Ми бачимо зараз, яку стійкість і вірність присязі виявляють сучасні воїни в таких складних умовах, і благаємо: Святі мученики, моліть Бога за них!

Аби здобути щось справжнє і велике треба дійти до краю, інколи навіть до відчаю. Ми зараз перебуваємо в становищі, яке, безумовно, позначається на нашому внутрішньому стані. Здається, що перед нами глухий кут, але для того й надається час посту, щоб ми доклали зусиль витримати всі випробування. Про радість світлоносного світла дивіться в недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

У другу неділю Великого посту Церква вшановує святителя Григорія Паламу . Архієпископ Фессалонікійський, народився 1296 року в Малій Азії. Під час турецької навали сім’я втекла до Константинополя та знайшла притулок при дворі Андроніка II Палеолога (1282-1328). Батько святого Григорія став великим сановником при імператорі, але незабаром помер, і сам Андронік взяв участь у вихованні та освіті осиротілого хлопчика.

Не може бути так, щоб ми не мали надії, бо потужність любові насправді сягає Неба. Бог розкриває розуміння цінності того, кого прийшлось втратили. Вся наша істота є запереченням смерті. Ми не знаємо, як це здійсниться, але в Духові та Істині станеться подолання розлуки і утвердження Любові. Про те, що робити з нашою скорботою дивіться у проповіді о.Віктора Маринчака в першу поминальну суботу Великого посту.

Всі молитви і Богослужіння Великого Посту спрямовують нашу душу до тієї події, яка є метою цього важливого шляху - Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Але вже зараз, у дні Чотиридесятниці ми можемо стати перед Голгофою і пережити в співстражданні події Страсного тижня, завдяки особливому богослужінню, на якому читається Євангелія про страждання Спасителя. У неділю 8 березня починаємо служити чин Пасії.

У ці постові дні ми можемо з глибини свого духовного досвіду сказати: «Господи, Слава Тобі». Поки ми будемо покірні Його волі, то спасіння приходитиме в наше життя у тому розумінні, в якому Бог покладає його навіть через випробування, труднощі і страждання. Про вдячність на шляху віри дивіться у проповіді о.Віктора Маринчака.

Багато людей підтверджують, що у разі якихось негараздів, сімейних неладів і особливо коли «болить душа», ті, хто приходять до ікони «Споручниця грішних», після молитви перед нею одержують допомогу в своїй потребі та душевне полегшення, бо Вона справді є «Споручниця грішних»!

Втрата близьких завжди є трагедією, з якою неможливо примиритись. Смерть принципово протирічить Божому замислу. Порожнеча не здатна породити віру. Забуття не сприяє перемозі. Тління не може протистояти всеохоплюючої Любові. Витримати розлуку довжиною у Вічність іноді здається неможливим, але нам дароване додаткове екзистенційне почуття ірраціональної надії.

У неділю 8 березня під час Великого посту, одразу після закінчення Літургії та проповіді настоятеля, близько 11 години, в нашому храмі відбувається Пасія. В повній тиші, зосередженості та з запаленими свічками в руках парафіяни слухають євангельські історії про Страсті Господні. Змістовна і надзвичайна зворушлива служба, яку варто відчути серцем.

Кількість вірян Православної Церкви України постійно збільшується. Нова соціологія дає чітке розуміння тенденцій стосовно релігійних переконань наших співвітчизників. Можливо головним є те, що українці були і лишаються віруючою нацією. Якщо Бог з нами, то хто проти нас?