27 травня Церква вшановує двох святих, які своїм прикладом показали, що означає бути вірними до кінця та віддати життя за свої переконання. Історія про молоду дівчину і відважного воїна не може не вражати. Вона стала взірцем подвигу, який багато століть з покоління в покоління переповідали вірні. Святі мученики Феодора дівиця й воїн Дидим постраждали за Христа в гоніння на християн імператора Диоклитіана (284 - 305) у місті Олександрії на початку IV століття.

Наприкінці цього тижня Церква відзначає свято П’ятидесятниці. У неділю 31 травня в нашому храмі відбудеться урочиста служба на честь Святої Трійці. Напередодні – поминальна субота, перед якою в нашому храмі служиться парастас. Під час цих Богослужінь Церква згадує всіх від віку спочилих. Про особливі дні, коли ми молимось за померлих і святкуємо разом з живими розповідає настоятель.

У понеділок 25 травня Церква згадує третє знайдення (обрітення) чесної глави святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна, яке відбулося близько 850 року. Розповімо про це більш докладно. Під час заворушень у Константинополі у зв’язку із засланням святителя Іоанна Златоустого голова святого Іоанна Предтечі була віднесена до міста Емеси. Звідти ...

Силою духу й любові, нашою до Нього і Його до нас, ми являємось нездоланними перед лицем найважчих випробувань і страждань. Якими би тяжкими вони не були, в єдності з Господом ми здобуваємо повноту радості. У світі, де так багато ненависті, зла і бруду у нас є надія. Про Царство Боже, що всередині нас, долання темряви і нездоланну радість, всупереч усім жахам війни дивіться недільну проповідь о.Віктора Маринчака

Святі отці, що сповідували на Соборі догмат про єдиносущність Сина Божого, якраз і знали Істинного Бога, а тому не могли відректися від свого знання заради збереження в Церкві якоїсь видимості миру. Саме цього вимагав від християн рівноапостольний цар Костянтин, бо спочатку не розібрався в суті подій. Він хотів церковного миру, не розуміючи, що істина не може примиритися з брехнею, бо тоді вона перестане бути істиною.

Ми часом відпадаємо від тих істин, які надає нам Господь. Інколи через труднощі, що зазнали в житті ми кидаємо в Небо питання: чому так Боже і доки нам це терпіти? Він перебуває в нас своїм світлом, правдою і любов’ю. Про силу, яка надихає творити дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Всі ми протягом життя хворіємо. Але ставлення до недуг у нас буває різним. Часто воно залежіть від ситуації, життєвого досвіду, виховання чи вміння тримати удар долі. Між тим святоотцівське відношення до хвороби достатньо чітко показує нам, як треба діяти в скрутних обставинах. Пропонуємо вам роздуми на цю тему.

Життя у Воскресінні й в піднесенні на Небо – це стосується кожного. Ми просимо Бога, щоб Він покрив Своєю Любов’ю весь світ: сумний, жорстокий, часом невблаганний, але поки існує Господня Любов у нас є надія на Спасіння та Воскресіння душ і тіл. Про Царство Боже, яке всередині і посеред нас дивіться у проповіді о.Віктора Маринчака на свято Вознесіння Господнього.

У третій четвер травня, цього року 21 травня, по всьому світу український народ відзначає День вишиванки – свято національної єдності. Адже вишиванка є символом згуртованості та співдружності українців, який презентує нашу Батьківщину далеко поза її межами.

Свято Вознесіння Господнього завжди припадає на четвер 40-го дня після Пасхи. Це один з найбільших Господніх свят, про яке так писав св. Іоан Золотоустий: «Ми, що були недостойні жити й на землі, сьогодні вознесені на небо. Сьогодні стаємо спадкоємцями небесного царства, ми, що не вартуємо й земного, виходимо на небо й наслідуємо престол Царя і Господа».

21 травня Свята Церква молитовно згадує святого імператора Костянтина Великого і його мати царицю Олену, які вшановуються в лику «рівноапостольних» за великі заслуги перед Церквою щодо поширення християнської віри. Імператор Костянтин I (Костянтин Великий) був сином цезаря, а потім і августа, Констанція I Хлора та святої рівноапостольної Олени. У той ...

Шлях Спасіння показано. Все найважливіше сказано. Смерть більше не має остаточної влади. Далі настає час не споглядання, а дій. Не просто правильних слів, а конкретних вчинків. Не ухиляння від відповідальності, а взяття на себе хреста, якій неминуче призведе кожного до власної Голгофи. Ми добре усвідомлюємо, що це дорога страждань, шлях самовідданості, неуникненного розп’яття, але зрештою все-таки Перемоги і нового способу життя, який починається з досвідом Вознесіння.