Цього року виповнюється 140 років Іоано-Богословському храму. Багато поколінь харківців відчули на собі дух Апостола Любові і благодать, яку дарував Бог тим, хто творив на Слобожанщині першу українську церкву. 14 років тому ми мали неповторне свято душі, що вдалось зафіксувати на камеру. Багатьох людей на цих історичних кадрах вже немає ...

Цієї осені ми відзначаємо поважний ювілей. 140 років тому була освячена кам’яна будівля Іоано-Богословського храму. Його підривали, оскверняли, захоплювали, намагались знищити, обстрілювали ракетами, але він стоїть і, наче духовний магніт, й надалі притягує до себе нові покоління прихильників українського православ’я.

Навколо церковного життя існує багато міфів та абсолютно недолугих тлумачень, які жодним чином не пов’язані з християнством. Наприклад, іноді можна почути нісенітницю, нібито, якщо людині в храмі стало погано, то значить Бог на неї гнівається. Це абсолютно не відповідає дійсності.

24 вересня разом зі всією повнотою Вселенського Православ’я Церква прославляє одного із славних синів землі Української – преподобного Феодосія Манявського. Преподобний Феодосій став помічником преподобного Іова Манявського в 1608 р. і вважається разом з ним засновником цієї древньої святині - Українського Афону.

23 вересня Церква згадує подію зачаття чесного славного пророка, Предтечі і Хрестителя Іоанна. Про неї багато написано в богословській літературі, але, мабуть, краще ніж за святителя Дмитра Ростовського, якого ми нещодавно вшановували, ніхто не розповість.

Все, що належіть світові зла, ненависті, бруду, нечисті долається і перемагається Хрестом. Звісно, не може бути все легко, гладко й без суперечок. Сили темряви ще можуть мати вплив на стан душі чи наші думки, але Господь, який є Богом Любові, простягає свої обійми з Хреста та несе неймовірну надію. Про неминучість Божої перемоги і велич Хреста дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Недільне Євангеліє розкриває нам головну заповідь Христову: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. На цих двох заповідях увесь закон і пророки» (Лк. 10, 27; Мт. 22, 40). Але, для повного розуміння всієї повноти цього Євангелія, варто нам осунутися в повчальну силу Біблійної історії.

Терпіння як християнська чеснота зовсім не схожа на рабську терплячість. Неможливо уникнути життєвих трагедій. Кожен з нас проходить свій шлях страждань та випробувань. Питання як ми до них ставимось і наскільки здатні тримати удари долі. Про терпіння, що веде до спасіння дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Господь вимагає нас возлюбити ближнього як самого себе. Як це можна зробити по відношенню до інших, якщо ми не любимо того, хто є найближчим до нас, тобто себе? Що вже казати про дальніх або Бога, якого ми не бачимо? Про виконання головних заповідей християнського віровчення розповідає настоятель Іоано-Богословського храму ПЦУ о.Віктор Маринчак.

Святий мученик Михаїл князь Чернігівський і його боярин Федір в церковній історії нашого народу завжди вважались прикладом віри та жертовності. В XIII столітті, під час спустошливої орди зі сходу, два благочестивих святих віддали свої життя за Христа та рідну землю. Їх пам'ять вшановується 20 вересня. Діяльність цих поважних людей, яких ...

Під час Нагірної проповіді Господь наш Ісус Христос говорить: «Якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу» (Мф. 5: 39). Невже Спаситель закликав нас бути смиренними жертвами, мовчки зносити образи й підкорятися тим, хто сильніший, не захищаючи себе? Зовсім ні!

Суєта і страждання, втрати та чвари, образи й непорозуміння – все забувається і відходить на периферію перед тайною смерті, але лишається Любов, яка ніколи не перестає і повіки не минає. Це є підвалиною нашого спасіння, на ній все зростає й не існує нічого важливішого, ніж явлення своїм життям виконання головних заповідей.