Ми знаємо, що по смерті настає Воскресіння, але на початках нашого перебування у жалобі, коли є порожнеча на місці, де був той, кого ми втратили, Христос закликає нас пережити повноту радості. Про Любов, що ніколи не перестає і в якої немає мертвих дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

У 7-му неділю після Пасхи, між Вознесінням і Трійцею, свята Церква згадує й прославляє святих і богоносних отців Першого Вселенського Собору. Святі отці, що сповідували на соборі догмат про єдиносущність Сина Божого, не могли відректися від свого знання заради збереження в Церкві миру.

Людина не повинна ставати слабкою. Щоб добро і правда перемогли вони мають бути сильними. Поки ти відчуваєш відчай, то це ще не кінець. Коли настане найважче випробування виявиться, що ти найсильніший. Нам треба повірити в себе! Про долання суворих рубежів нашого життя у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Настоятель Іоано-Богословського храму ПЦУ висловив свої почуття, які він переживає, коли служить разом з військовими капеланами. «Мені спокійно, радісно і я відчуваю впевненість, що перемога буде за нами». Про капеланське служіння і духовний меч у проповіді о.Віктора Маринчака.

За правду, цінності і відповідальність перед історією в усі часи люди готові були стояти до кінця. Іноді подвигом віри, нерідко силою духа, а часом даючи противнику відсіч зі зброєю в руках. Християнство є не лише релігією Любові, Свободи і Радості. Це також й спосіб життя, який базується на здатності обожнення людини, певних принципах та Символі Віри.

Крадіжка – це гріх серця, незадоволеного в Богові. Коли Господь створив цей світ, Він визначив, що кожна людина буде завжди приходити до Нього і отримуватиме все необхідне. Але незалежне, бунтівне серце побажало самостійно здобувати добро. Про порушення заповіді «Не кради!» у нашому матеріалі.

«Ми живемо в час надзвичайної величі, коли людина являє найбільшу свою могутність. Господь не може бути слабким, тому надає нам велику силу, мужність і волю. Той, хто починає відчувати в собі надихання Святого Духа, вже нічого не боїться. Він захищає справу Божу і долає смерть», - із проповіді о.Віктора Маринчака на свято Вознесіння Господнього.

Цьогоріч, у велике світле свято Вознесіння Господнього, ми підносимо щирі молитви і сердечні вітання з нагоди ще одного особливого для нас приводу – дня тезоіменитства Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Громада Іоано-Богословського храму ПЦУ м. Харкова вітає предстоятеля.

Єрусалим - місто, що поділене між двома державами і трьома релігіями. Переживаючи події Страсного тижня, ми так чи інакше проходимо вулицями і стежками цього давнього міста, слідуючи за Спасителем. Поглянемо на визначні місця Єрусалиму часів Ісуса Христа.

Ми зараз бачимо такі приклади, коли наслідуючи Христа, люди своєю працею, подвигом або пожертвою беруть на себе недосконалість світу і намагаються виправити його викривлення. Вони знають, що таким шляхом можуть наражатися на небезпеку, але йдуть на страждання і смерть. Про те, чого чекає від нас Бог дивіться у проповіді о.Віктора Маринчака.

Від початків в іконографії Вознесіння виділяють два типи зображення. Для західного стилю, хоч він і походить з давньоєрусалимської традиції, символічно показано, що Христос ніби постає з гробу, як з овалу, і ступає на схил гори. А Божа десниця підносить Його вгору. Знизу ж стоять жінки-мироносиці. Та згодом цю традицію замінює інша – візантійський тип іконографії, який і дійшов до наших днів. Христос показаний у сяйві слави та в оточенні янголів, а під його покровом, на землі стоять апостоли з Б

Спостерігаючи за дивом, ангели питають учнів: «Мужі Галилейські, чого ж ви стоїте і дивитесь на небо?». Справді, після Вознесіння наступає час не споглядання, а рішучих дій. Якщо ми хочемо викликати Любов, необхідно нести світло в собі, зробити так, щоб у нашій душі царювала гармонія. Треба мати відвагу любити, сміливість на вчинки, натхнення, мужність й воля.