Життя Іоано-Богословського храму є окремою сторінкою історії Харкова. Тут бував філософ Григорій Сковорода і його намагались штурмувати тітушки, в ньому відспівували Героїв України й сюди приходили найзапекліші грішники, за радянської влади будівлю перетворили в склад, а в новітні часи в церкві знімали кіно, виступали музиканти і відбувались наукові академії. Духовна фортеця Слобожанщини – таким під час війни сьогодні є храм Апостола Любові.

Лише проповідник «русского міра», який благословляє загарбницьку війну й агресію проти ближніх, служачи не Богу, а антихристу – очільник МП Кирил Гундяєв – може говорити про те, що російські військові у разі своєї загибелі своєю «жертвою» змивають усі гріхи, які вони вчинили. Він свідомо перекручує зміст Священного Писання та святоотцівської ...

Той, хто один раз сказав та в серці своєму вирішив: «Підемо і помремо разом з Ним!», той може потім помилитись чи впасти, але піднявшись все одно здійснить своє рішення. Він прийме долю і подолає смерть разом зі Спасителем. Про сприйняття себе та реальності такою, яка вона є дивіться у недільній проповіді настоятеля Іоано-Богословського храму ПЦУ о.Віктора Маринчака.

Історія воскресіння сина вдови з Наїну зображує зростання динаміки діяльності чудотворної сили Ісуса в часі Його служіння в Галилеї (Лк 4, 14 – 9, 50). З Євангелія ми бачимо, що одразу після зцілення слуги сотника з Капернауму (Лк 7, 1 – 10) відбувається чудо воскресіння. У 20-ту неділю після П’ятидесятниці Церква пропонує вірним поміркувати над цим дивом. Ця подія також наближує відповідь Ісуса на запитання Іоана Хрестителя: «Ти той, що має прийти, чи нам чекати іншого?». Ісус каже: «Ідіть,

«Священство є важкою духовною працею. Ми живемо у тяжкий час і не знаємо своєї долі. Нас чекають великі випробування й всі страждання ще попереду, але треба йти і нічого не боятись. Пам’ятаємо, що сказав апостол Іоан Богослов: «Досконала любов долає страх», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака про священицьке покликання та наші подвиги віри.

Через розум та почуття ми пізнаємо видимий світ, але в силу природних обмежень існує багато речей, які досі людині недосяжні. Ми не здатні зазирнути в потойбічне, ніхто не скаже, коли закінчиться війна або що чекає на нас завтра. Тільки віра робить бажане реальним, а майбутнє дозволяє переживати як сьогодення.

Молитва – це не якась певна «правильна» послідовність слів. Адже слова самі собою, не усвідомлені розумом та не прожиті серцем, мало на що здатні. Це особливий внутрішній стан, коли ми безпосередньо спілкуємося з Господом. У щирому зверненні до Нього людина може послуговуватися різними словами, як написаними святими отцями, так просто тими, що йдуть від душі.

2 жовтня православна Церква вшановує пам’ять священномученика Кипріана і мучениці Юстини. Саме їм моляться християни від нечистих духів та різного роду чаклувань. Про історію цих святих варто дізнатися більш докладно.

Нам треба знову здобути таку силу молитви, яка була у нас в лютому та навесні 2022 року. Тоді все наше єство кричало до Неба і перетворювалось на молитву. В той час ми мали абсолютно непохитну віру в те, що ворог не зможе досягти своїх цілей. По-іншому не могло статись, бо то була віра всього народу. Чому день Покрова Пресвятої Богородиці завжди шанувався українцями дивіться у святковій проповіді о.Віктора Маринчака.

«Зло зроблене людиною, тим чи іншим шляхом обов’язково до неї повертається. Але цей спосіб повернення зла є абсолютною закономірністю й не треба думати, що його можна уникнути. Тільки через покаяння та дію Божої благодаті розривається порочне коло. Проте прощення можливе тільки тоді, коли кривдник хоче і може повернутись до правди», - із недільної проповіді о.Віктора Маринчака.

У неділю в нашому храмі читатиметься притча про царя, що влаштував бенкет. Притчу, яку Господь розповідав, напевно, не раз, бо в Євангеліях ми знаходимо її по-різному викладену. Значить, Він вважав, що в ній міститься щось дуже важливе для нас.

«Якщо ми хочемо дати втіху тому, хто пішов з цього світу, то повинні піднімати з руїни своє життя. Щоб він не відчував себе винним у тому, що зламав мою долю. Якою вона би не була знищена втратою - треба підніматись. Це не втішить, але поверне сенс існуванню як тих, хто пішов, так і тих, хто залишився», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.