«З цим важко змиритись, але духовна зрілість наступає тоді, коли ти зможеш сказати: «За все, що Ти посилаєш мені, - Слава Тобі». Найбільші страждання та найгірші втрати виявляються найкращими вчителями. Вони настільки розкривають світ і глибини твоєї душі, що минають роки й ти розумієш, скільки всього тобі було дано», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.

Є у Святому Письмі слова, які богослови називають золотим правилом. Вони всім відомі, їх часто повторюють, намагаються тлумачити, шукати в них багатошарові сенси, але від того ці євангельські рядки не стають менш актуальними та значущими. Здавалось би, все просто та зрозуміло, втім завжди в них відкриваються нові грані буття: «І ...

Церква шанує шлюб чоловіка і жінки так високо, що розглядає його як Таїнство. А кожне Таїнство звершується з Божою присутністю, освячується Його благодаттю і винагороджується дарами Святого Духа. У Таїнстві вінчання дві людини Сам Господь об’єднує в єдине ціле, а «Що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає» (Мф. 19: 6).

Ми знаємо про численні чудеса, які звершував Ісус Христос під час Свого земного життя. Про одне із них – воскрешення померлого сина наїнської вдовиці – ми чуємо в Святому Письмі. Над чим спонукає нас задуматися це євангельське свідчення? Безперечно, що для тієї вдови втрата єдиної дитини – страшне горе. Але ...

Спокуса означає внутрішній вплив, тоді як випробування - це зовнішня дія. Одне та друге зрештою може привести для духовного зростання. Важливо, як ми реагуємо на зовнішні подразники. Чи можемо протистояти навалі негативу, наскільки здатні не впускати всередину себе зло, агресію, руйнівні сили темряви?

Є один важливий іспит перед совістю, який варто складати щодня. На перший погляд він дуже простий, але вимагає певного духовного досвіду. Зупиніться на мить та спробуйте поставите собі запитання: як часто ви відчуваєте вдячність і дякуєте? Дякуєте лише людям – чи й Богові? Дякуєте лише тоді, коли вам добре, чи й тоді, коли ви почуваєтеся погано?

31 жовтня Православна Церква України вшановує пам'ять святого праведного Петра (Калнишевського) Багатостраждального, останнього кошового отамана Запорозької Січі. Історія цього канонізованого воїна є яскравим прикладом боротьби з російськими окупантами, які в своїй жорстокості не зупиняються ні перед чим. Святий праведний Петро Калнишевський народився в день пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і ...

Нам треба навчитись беззастережно й в усій повноті приймати волю Божу. З тими жахами і трагедіями, які ми сьогодні переживаємо. Господь знає для чого Він проводить нас через ті чи інші випробування та куди веде. Про зміцнення внутрішніх сил і довіру до Бога дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Із Євангелія нам відомо, що берег, де проповідував Ісус був так щільно зайнятий людьми, охочими послухати Його слова, що Господь мусив увійти в один із човнів та вже звідти продовжувати повчати народ. Серед рибалок були Його перші учні: Симон, а також Іоанн, Яков і сини Зеведеєві.

«Більшість людей приходять до церкви або через великі страждання, або через великі падіння. Бувають такі стани душі, які сама людина здолати не може. Спокуса може здаватись привабливою і навіть чимось пов’язаною зі святістю. Тільки заглибившись в пізнання того, чим ти обтяжений починаєш розуміти, що це шлях до загибелі», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.

Часто в молитвах і на Богослужіннях зустрічається словосполучення «Раб Божий». Для сучасної людини, яка має гідність і природнє несприйняття рабської психології, така фраза може комусь різати вуха. Зрештою всі ми чули, що «рабів до раю не пускають». Іноді деякі священники намагаються замінити звичне для церковної практики поняття «раб» на більш ...

Безнадійність та апатія, слабкість духу і розчарування, байдужа втома й відчай – ці притаманні війні стани не додають можливості руху. Саме тому віра є запорукою нашої нездоланності. Християнство вчить діяти незалежно від обставин.