Чим важче час і страшніші обставини, тим більше Господь вимагає від нас стати світильниками. Нам слід насититись Його світлом, яке є любов, добро і правда, а потім все це нести людям. Треба не боятися темряви та розвіювати її навколо нас. Часом вона здається жахливою, але ми мусимо освітити світ навколо себе. Про буття в центрі свого існування дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Пророк Єзекіїль не давав своїм сучасникам вказівок, як їм слід чинити, як це зробив Ісая, він не розділив з Єрусалимом лиха облоги й гіркоту поразки, як Єремія, — але він дав людям надію. Можливо, вона була не дуже конкретною й не давала відповіді на нетерплячі питання людей «коли нарешті?», але пояснювала їм щось дуже важливе й потрібне, особливо в епоху лих і руйнувань.

Війна змусила нас по-новому подивитись на природу зла. Тепер вже з власного досвіду пошматованих сердець ми знаємо про що йдеться в Біблії. Божественне Одкровення не залишає жодного сумніву в тому, що диявол та духи ненависті є цілком реальними істотами. Не алегорією зла, не міфом чи плодом уяви, а такими, що дійсно існують.

Щастя – це те, чого прагнуть всі і кожен. Саме його часто бажають під час привітань і шукають впродовж усього життя. Це те, чому присвячені найпопулярніші психологічні тренінги, майстер-класи, різноманітні книжки, фільми, пісні. Часто люди у гонитві за ним, зокрема це модно у соцмережах, будь-що намагаються створити красиву картинку щасливої людини. На жаль, здебільшого лише намагаються

У календарі Східної Церкви, поряд із христологічними та маріологічними святами та днями почитання святих, окрему увагу відведено вшануванню ангелів, де першість належить архістратигу Михаїлу. Його вважають покровителем воїнів, які борються за правду, а також захисником християн від видимих і невидимих ворогів. 8 листопада за новоюліанським календарем поговоримо про святого архангела Михаїла в українському іконописі.

Зазвичай люди найбільше цінують те, що здобувають важкою працею, до чого докладають багато зусиль. Так влаштоване людське життя, і не лише земне: аби чогось доброго досягти, потрібно добре потрудитися. І Царство Боже не є виключенням: його не здобути лінивством чи бездіяльністю, його осягнути можна лише доклавши зусиль. Причому, йдеться не стільки про силу фізичну (хоча іноді й вона потрібна), скільки про старання духовні.

Нещодавно другого священника нашого храму о.Геннадія Рохманійка з нагоди дня капелана відзначив Валерій Залужний, а у неділю правлячий архієрей вручив молодшому лейтенанту капеланської служби ЗСУ ще один орден - від предстоятеля ПЦУ. За віддане служіння Богові і Україні, за жертовність в захисті добра і правди протоієрея о.Геннадія нагороджено орденом Святого великомученика Юрія Переможця. Аксіос!

Громада Іоано-Богословського храму ПЦУ з сумом повідомляє, що в боях за Свободу і Незалежність України в боях з російськими сатаністами загинув наш парафіянин Павло Лисак. Разом з мамою він з дитинства постійно відвідував церкву, ходив до недільної школи, а в дорослому віці був активним учасником патріотичних акцій у Харкові. Все ...

«Бог бачить все, але дрібне, другорядне і незначуще, що пов’язане з нашими недоліками, він може відкинути. Головне є поведінка та спосіб життя, переживання буття й ставлення до світу. Ми повинні мати прагнення добра, свободи і правди. Якщо воно буде, то Бог прийме нас і не відкине в безодню. Він виявить свою Любов, простивши всі гріхи та дасть можливість бути з ним», - із недільної проповіді о.Віктора Маринчака.

Низка українських релігійних діячів та подвижників, часто не з власної волі опинившись на околицях імперії, присвятила частину свого життя поширенню православної віри серед народів Сибіру. Однією з цих видатних постатей є митрополит Тобольський святитель Павло (Конюшкевич), день пам’яті якого вшановується 5 листопада. Його життєвий шлях вартий того, щоб нащадки не забували, яких великих людей народжувала українська земля.

Теперішній наш стан надзвичайно хворобливий. Ми знесилені обставинами власної долі й долі свого народу, брутальною присутністю в житті смерті, втратами і відсутністю впевненості, що скоро все закінчиться. Іноді ми доходимо до спустошення та відчаю, але навіть тоді, коли вважаємо себе недостойними прийняти Бога і підійти до Нього, у нас є вихід. Про шляхи долання безнадії дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

«Що ми принесемо як плоди? Може просто любов, може тільки тугу, може якесь розуміння, яке ми не зможемо висловити навіть звичайними словами, але колись наступає момент, коли приходить осягнення душею наших стосунків з Богом», - настоятель Іоано-Богослоського храму ПЦУ о.Віктор Маринчак.