Сприйняття часу різниться від віку, життєвих обставин, глибини болю чи хвиль блаженства. І сьогодні, коли смерть нагло вривається в ритм повсякдення, парадокси буття не залишають нам пауз для компромісів. Людина мусить жити кожен день як останній. Але максими завдань повинні бути розраховані на десятиліття.

Церква вже готується до Різдва Христового. Це відчувається в богослужбових пісноспівах, ялинці, переоблаченні храмових ікон та й взагалі в загальному передчутті свята, яке відтепер українські громади відзначатимуть 25 грудня. Іоано-Богословська парафія ПЦУ має чудову традицію - проведення Різдвяного ярмарку. Цьогоріч він також відбудеться і вже настає час починати до нього готуватись. Про життя громади в перший місяць зими розповідає настоятель нашого храму.

Мабуть, ви не раз бачили богослужбові жезли ієрархів, верхня частина яких прикрашена головами двох зміїв, які розвернуті до хреста і одна до одної. Багатьох це спершу дивує, адже відомо - змій своєю хитрістю спокусив наших прабатьків Адама і Єву, що спричинило їхнє вигнання з Раю. Як же тоді цей символ ...

В умовах повномасштабної війни українські храми також є частиною фронту. Вони допомагають наближати Перемогу, виконують гуманітарну функцію, підтримують військових, а священники-капелани перебувають зі своїми частинами на передовій. Іоано-Богословський храм ПЦУ був і є духовною фортецею Харкова і про його феномен нерідко розповідають за кордоном. До вашої уваги фрагмент англомовної версії ...

Наше завдання полягає в тому, щоб через віру являти спосіб свого існування. Теоретично це надзвичайно просто, але коли ми намагаємось виконувати те, до що кличе нас Христос, то все стає складним. У притчі про милосердного самарянина ми бачимо, як турботи світу цього, клопоти і обтяжливі речі не дають людині виконати елементарну дію, яка підтверджує її віру. Про практичний стан нашої душі дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Милосердний самарянин являє нам зразок, який ми, за велінням Божим, повинні наслідувати. Що ж він зробив надзвичайного, що Сам Господь поставив його за приклад людинолюбства? Та нічого особливого. Він зробив тільки те, що підказували йому серце і совість, зробив просто і природно, за одним порухом співчуття. Просто і природно це виходить лише у тих, хто має добре серце і чисту совість.

Нам достеменно невідомо, чим було сповнене життя батьків Марії після того, як вони здійснили обітницю і віддали Її на служіння Богові. Але ми можемо здогадуватись, що весь їх подальший шлях був осяяний молитвою подяки. Вони не оглядались назад, а дивились в майбутнє з надією і потім колись і з зустріччю з тією, яку вони так любили. Про пріоритети духовного життя і мету нашого існування дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Темрявою і мовчанням, змовою брехні одних та страхом інших було на десятиліття приховано правду про цей злочин. Весь жах українських голодоморів XX століття показав людиноненависницьку сутність тоталітарної російсько-більшовицької ідеології та імперії зла, яка на її основі була збудована. Але правда про мільйони замордованих все-таки стала відома світові. Про подвижників духу, які не злякались і говорили про Голодомор читайте в нашому матеріалі.

Зимою особливо відчувається дотик тепла, вогонь палаючих сердець і прояви непоказного милосердя. Ми живемо в час жертовності, коли вчинки важливіші за слова, обійми вагоміші за поради, підтримка цінніша за настанови. Покровитель нашого храму апостол Іоан Богослов свідчить: «Бог є любов, i хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог ...

Ніщо так не наближає нас до Бога, як смирення і щире покаяння, і ніщо так не віддаляє від Небесного Отця, як гординя та зверхність. Ні статус у суспільстві, ні статки людини для Творця не мають значення, бо для Нього всі ми – рівні, всі ми – Його діти, яких Він ...

«Перед приходом Спасителя сучасники писали про те, що світ стогнав. Від труднощів, гноблення, загарбників, а головне від того, що навколо була абсолютна безнадія. Народ охоплював такий відчай, що вони не бачили куди спрямовувати себе. І тобі Бог вибирає ту, Яка народить Його Сина. Світло повинно було прийти в світ, щоб до людей повернулась любов та надія», - із проповіді о.Віктора Маринчака на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Свято - це засіб для переведення наших почуттів і думок від земного до небесного, від тимчасового до вічного. Бо ми перебуваємо в часі, а Христос, Богородиця, святі – у Вічності. Подія Введення Богородиці у Храм описана тільки в апокрифічному Євангелії від Якова, «Першоєвангелії». Це означає, що Православна Церква не відкидає апокрифічних текстів і користується живим досвідом святого Передання.