На підсвідомому рівні нам дискомфортно в темряві. Ми не бачимо, куди йти, наштовхуємося на різні перепони, відчуваємо підозру і страх, часто уява «домальовує» неприємні видіння, дивні обриси предметів тощо. Ми прагнемо хоч якось підсвітити собі шлях, йти на світло, де ми почуваємося спокійніше, впевненіше, затишніше… І це недарма, бо люди є творінням Божим, а «Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви» (1 Ін. 1: 5).

Місто-Герой, залізобетон, незламний, фортеця мужніх людей - такі епітети часів війни можна почути скрізь, коли заходить розмова про Харків. Із Святого письма ми знаємо, що навіть десять праведників здатні врятувати від загибелі грішне населення. Головне, щоб в критичний момент історії знайшлись і діяли люди, яких потім назвуть героями, подвижниками, сіллю землі.

На жаль, у людей, які намагаються долучитись до християнства існує багато забобонів, що є марновірством, помилковою вірою, бо затьмарюють справжнє та відволікають увагу від істинного. Про деякі з них стосовно ікон та свічок спробуємо поговорити. Ікона для православного християнина – справжня святиня, яка є наче містком під час нашого спілкування ...

Якщо кожен з вас чесно відповість на запитання: «Чого ви найбільше прагнете у своєму житті?», то який відсоток відповідей буде пов'язаний не з матеріальними благами, а з духовністю? Напевно і на жаль – не найбільший… Бо здебільшого люди тяжіють до земного, матеріального, до того, що бачать, і того, що приносить ...

Якщо я не маю шляху до Вічності, то як буду прокладати собі шлях земними дорогами. В чому полягає головне завдання віруючої людини? Як досягнути Царства Божого і взяти на себе подвиг Любові дивіться у недільній проповіді настоятеля Іоано-Богословського храму ПЦУ о.Віктора Маринчака.

«Ми зараз стикаємось з такими людськими стражданнями, втратами, горем, з таким відчуттям відчуженості і самотності, що стає зрозумілим – людина сама по собі з цим впоратись просто не може», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.

Проповідь отця Віктора Маринчака в 3-тю неділю після П’ятидесятниці: Ми знаємо, що таке перемагати любов’ю. В нашій історії такий досвід існує. В 21 сторіччі - двічі. Отже треба перемагати любов’ю, світлом, натхненням добра. Нехай це надихне на нас бути такими, як ті святі, що жертвували собою з любові – і через те перемагали.

У третю неділю після П’ятидесятниці Православна Церква згадує слова Христові про важливість Небесного Царства. На божественній літургії цього дня читається наступний євангельський уривок: “Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?

В тому й полягає покаяння, щоб немовби виміряти відстань між тим, що задумав Господь, і тим, що ми здійснили; між тим, що нам було дано і що ми використали чи ні, виконали чи не виконали. Це треба робити – і не раз в житті.

Війна не тільки продемонструвала хто є хто, а й розставила багато крапок над «і». Передусім вона показала шкалу ціннісних орієнтирів і визначила життєві пріоритети кожного українця. Господь хоче від нас милості, а не жертви.

Як зберегти надію в наших умовах, у тих обставинах, в яких ми перебуваємо? Історичний досвід дає нам чимало прикладів для відповіді на ці питання. Чому, попри всі трагедії, добро не знає поразки розповідає настоятель Іоано-Богословського храму о.Віктор Маринчак.

Попри війну і важки обставини, в яких перебуває наш народ сьогодні, ми продовжуємо свій переможний шлях у майбутнє. Попереду нові труднощі та випробування, але український народ протягом багатьох поколінь подвигами своїх мучеників і святих довів, що здатний все витримати. Про наш поклик до майбутнього у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.