Щодня ми чуємо про людські втрати на фронті та під час обстрілів. Війна забирає від нас близьких і рідних. Витримати це вкрай важко. Біль, сум, жаль, плач – все це природно й не варто цього соромитись чи приховувати. Всі ми – лише люди, тимчасові гості на цій Богом створеній землі. Кожен із буде переходити у вічність у свій час – хтось раніше, хтось пізніше.

Питання в тому, як людина сприймає те, що в його серце падає Слово Боже. Відповіддю є не висловлювані розумні думки і міркування, а дія та спосіб існування. Якщо людина здійснює в своєму житті ті настанови, до яких кличе нас Христос, то тоді вона дає плід віри. Не зворушеність чи почуття, а саме поведінка визначають, на який ґрунт душі впало Слово Боже. Про здійснення вищих цінностей в нашому житті дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Всі ми чули притчу про сіяча. Сумну історію, що показує, як Божі зусилля розбиваються об людську негідність та непідготовленість. Божественний Сіяч сіє в наших серцях Своє Слово, а людина часто буває не готова прийняти і виростити в собі це Божественне зерно.

Труднощі, хвороби, випробування дають можливість для зростання душі. Найнещасніші ті, що мають гріха, але не можуть його спокутувати. Не знають, що з цим робити і шлях до спасіння відчувають закритим. Їх треба звільнити, тому Господь й говорить, що Він прийшов покликати грішників до покаяння. Про Дух Свободи та покаяння як способом звільнення від влади гріха дивіться в суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

15 листопада за новим календарем Православна Церква вшановує пам’ять святих мучеників Гурія, Самона та Авіва, котрі здавна вважаються покровителями християнського шлюбу. Ці святі віддали своє життя за віру в Єдиного істинного Бога на межі III-IV століть християнської ери в місті Едесса, що у Македонії. Про їх життя небагато відомо, тому коротко згадаємо, чому в усі часи жінки цінували цих святих.

Війну неможливо винести за дужки, ворог лютує і жадає помсти, смерть щодня поповнює мартиролог новітніх Героїв, а зовнішні обставини не додають підстав для холоднокровного оптимізму. Проте переможна сила дієвої Віри і Любові, яка здолала пекло, попри всі раціональні чинники, вселяє небезпідставну надію.

15 листопада за новоюліанським календарем Православна Церква вшановує пам'ять преподобного Паїсія Величковського - українського подвижника, а також філософа-богослова, письменника та перекладача. Хочемо нагадати, що вперше акафіст українською мовою цьому великому українському святому був відслужений саме у нашому храмі. Переклала його з церковнослов'янської мови на українську наша парафіянка пані Лілія Киценко. ...

13 листопада Церква вшановує одного із своїх стовпів – святителя Іоана Золотоустого. Він мав "золоте" серце, бо «златоустами» не були названі ані Демосфен, ані Цицерон. Ніхто не відмовить їм у громадянській звитязі та в гостроті розуму. Але ніхто й не скаже, що серце цих людей настільки ж яскраво палало, як і їхні промови. Ми знаємо слова Спасителя, що «з повноти серця промовляють уста», а псалом говорить: «Мої уста казатимуть мудрість, думка ж серця мого - розумність».

Не буває великого і маленького добра. Підтримати ближнього можна багатьма способами: вислухати у важких життєвих обставинах, пожертвувати кошти на благодійність, допомогти втілити мрію, повірити у себе та просто обдарувати добрим словом. Завдяки нашій вірі та підтримці від Бога ми долаємо труднощі, страхи і сумніви. Істинна віра є містком між людьми ...

«Душі всіх кого ми втратили перебувають у Божій любові. Тому нам немає чого боятися ні за ближніх, ні за себе. Ми просимо Господа здолати наші страхи, тривогу й смертну тугу через єднання з Його правдою. Якби ми по-справжньому в це увірували, то не боялись би нічого, а тільки дякували і казали: «Господи, Слава Тобі!», - із недільної проповіді о.Віктора Маринчака.

У двадцяту неділю по Зісланні Святого Духа читається фрагмент Євангелія від Луки, у якому розповідається про воскресіння юнака, сина жінки-вдови з Наїну (7,11-17). Пропонуємо коментар деяких Святих Отців Церкви та ранньохристиянських письменників на даний євангельський уривок.

Нам дається можливість не картання себе, а справжнього покаяння. Звертання до Бога, Який знає всі наші потаємні думки, розуміє тебе краще, ніж ти сам себе, бачить твої гріхи й чекає, щоб ти поставився до них належним чином і відкинув їх. Про звільнення від гріха та його наслідків і надію на свободу дивіться в суботній проповіді о.Віктора Маринчака.