Молитва – це не якась певна «правильна» послідовність слів. Адже слова самі собою, не усвідомлені розумом та не прожиті серцем, мало на що здатні. Це особливий внутрішній стан, коли ми безпосередньо спілкуємося з Господом. У щирому зверненні до Нього людина може послуговуватися різними словами, як написаними святими отцями, так просто тими, що йдуть від душі.

2 жовтня православна Церква вшановує пам’ять священномученика Кипріана і мучениці Юстини. Саме їм моляться християни від нечистих духів та різного роду чаклувань. Про історію цих святих варто дізнатися більш докладно.

Нам треба знову здобути таку силу молитви, яка була у нас в лютому та навесні 2022 року. Тоді все наше єство кричало до Неба і перетворювалось на молитву. В той час ми мали абсолютно непохитну віру в те, що ворог не зможе досягти своїх цілей. По-іншому не могло статись, бо то була віра всього народу. Чому день Покрова Пресвятої Богородиці завжди шанувався українцями дивіться у святковій проповіді о.Віктора Маринчака.

«Зло зроблене людиною, тим чи іншим шляхом обов’язково до неї повертається. Але цей спосіб повернення зла є абсолютною закономірністю й не треба думати, що його можна уникнути. Тільки через покаяння та дію Божої благодаті розривається порочне коло. Проте прощення можливе тільки тоді, коли кривдник хоче і може повернутись до правди», - із недільної проповіді о.Віктора Маринчака.

У неділю в нашому храмі читатиметься притча про царя, що влаштував бенкет. Притчу, яку Господь розповідав, напевно, не раз, бо в Євангеліях ми знаходимо її по-різному викладену. Значить, Він вважав, що в ній міститься щось дуже важливе для нас.

«Якщо ми хочемо дати втіху тому, хто пішов з цього світу, то повинні піднімати з руїни своє життя. Щоб він не відчував себе винним у тому, що зламав мою долю. Якою вона би не була знищена втратою - треба підніматись. Це не втішить, але поверне сенс існуванню як тих, хто пішов, так і тих, хто залишився», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.

Переживання війни – це завжди життя на зламі. Вона торкається всіх: досвідом роздвоєності, розстроєним станом душі, розп’яттям внутрішнього єства. Цілісність руйнується на шматки, а кожна втрата, обстріл та понівечена доля відламують від серця уламки надії. Втім, як відомо, навіть без неї українці звикли сподіватись.

Іноді від невоцерковлених людей можна почути, що Заповіді Божі, це обмеження, які не дають людині повноцінно насолоджуватися життям. Втім, чи це дійсно так? Чи потрібно Богу, Який створив нас вільними, обмежувати нас в чомусь? Для чого ж насправді Господь дав Заповіді людині? Спробуємо разом розібратись.

Громада Іоано-Богословського храму ПЦУ відзначила своє храмове свято. Привітати парафіян духовної фортеці Слобожанщини і соборно відслужити Божественну Літургію прийшли три владики, військові капелани, волонтери та давні друзі нашої церкви. Під постійні повітряні тривоги віддали шану Небесному покровителю – Апостолу Любові і помолились за всіх, хто не мав можливості сьогодні потрапити на свято.

26 вересня за новоюліанським календарем ми відзначаємо наше храмове свято. Парафіяльна традиція бути разом, однією родиною – головна особливість міцної громади Іоанно -Богословської церкви ПЦУ. Тринадцять років тому ми урочисто святкували 20-річчя відновлення храму. Сьогодні ми пропонуємо вам фільм «Свято душі» про незабутні події того часу, які вже стали історією.

Єрусалим - місто, що поділене між двома державами і трьома релігіями. Переживаючи події Страсного тижня, ми так чи інакше проходимо вулицями і стежками цього давнього міста, слідуючи за Спасителем. Поглянемо на визначні місця Єрусалиму часів Ісуса Христа.

У четвер 26 вересня Іоано-Богословська громада міста Харкова відзначатиме храмове свято. Напередодні, в середу, о 14.00, служимо урочисту Всенічну.Ми йдемо важким шляхом та відбудовуємо наші душі. Відчуваємо не злобу чи образу, а натхнення і творчу радість, піднесення й Любов. Чекаємо всіх в храмі Апостола Любові, щоб разом з нами відчути святковий настрій.