«Перед приходом Спасителя сучасники писали про те, що світ стогнав. Від труднощів, гноблення, загарбників, а головне від того, що навколо була абсолютна безнадія. Народ охоплював такий відчай, що вони не бачили куди спрямовувати себе. І тобі Бог вибирає ту, Яка народить Його Сина. Світло повинно було прийти в світ, щоб до людей повернулась любов та надія», - із проповіді о.Віктора Маринчака на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Свято - це засіб для переведення наших почуттів і думок від земного до небесного, від тимчасового до вічного. Бо ми перебуваємо в часі, а Христос, Богородиця, святі – у Вічності. Подія Введення Богородиці у Храм описана тільки в апокрифічному Євангелії від Якова, «Першоєвангелії». Це означає, що Православна Церква не відкидає апокрифічних текстів і користується живим досвідом святого Передання.

Свята на честь Пресвятої Богородиці в нашому церковному календарі займають перше місце після свят Господніх. Найбільші Богородичні Свята, такі як Різдво й Успіння, говорять нам про перші та останні хвилини Її життя на землі. Єдине свято, яке нам висвітлює дитинство Пресвятої Богородиці – це свято Введення в храм, яке ми ...

Як би важко зараз не було, щоб не сталось в майбутньому з близькими і нами ми повинні триматися слів Спасителя: «Не бійся, тільки віруй!». Зараз вони надзвичайно актуальні. Людина здобуває справжню глибоку віру саме тоді, коли навчається приймати волю Господню, якою би вона не була. Про повну довіру Богу, зміст наших страждань і беззастережне прийняття Його промислу дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

У неділю 24 після П’ятидесятниці Свята Православна Церква пропонує нам для роздумів уривок Євангельського читання, що об’єднує два здійснених Спасителем чуда: воскресіння 12-ти річної дочки Іаїра, начальника Капернаумської синагоги, та кровоточивої жінки, що 12 років страждала від хвороби. Два цих чуда поєднані у трьох Євангелистів: Мк. 5:21-43; Мф. 9:18-26; Лк.8:40-56, ...

Обираючи Христа ми робимо безкомпромісний вибір, бо немає нічого спільного між добром і злом, свободою та рабством, правдою й лжею. Це спонукає нас не тільки обирати певні чесноти, а вимагає бути сильними і мужніми. Про віру, яка долає все перешкоди і спрямовує на подальші перемоги дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Коли ми ображаємося, душа не просто болить. Вона починає злитися, обурюватися, засуджувати, а часом і мстити. Так болить зачеплене самолюбство. За своєю пихою (сподіваюся, ніхто при здоровому глузді не скаже, що він не гордий), людина, не в розумі, так в серце, ставить себе в центр цього світу. Навколо нього, як навколо центру, обертаються по орбітах інші люди. Спробуємо поговорити про гріх образи.

В Іоано-Богословському храмі ПЦУ міста Харкова продовжуються заняття в недільній школі для дорослих. Вони відбуваються щотижня одразу після закінчення недільної Літургії. Формат зустрічей із вивчення Святого Письма та всього необхідного обсягу церковного і духовного життя є демократичним. Це не класичні уроки або лекції, а бесіди за чашкою чаю в колі однодумців. Тож, запрошуємо приєднуватись – не пошкодуєте!

Навіть тоді, коли спустошений центр твого існування, навіть тоді, коли зник сенс буття і в житті більше нічого немає, навіть тоді, коли, здавалось, вся надія марна - Господь залишається з тобою. Після всього найстрашнішого, що може статись Він каже: «закривавлена душа здатна все подолати, витримати і воскреснути».

Різдвяний піст – це останній багатоденний піст року. За новоюліанським календарем він починається 15 листопада і закінчується 24 грудня. Триває 40 днів, і тому в Церковному уставі називається ще Чотиридесятницею, так само, як і Великий піст. Оскільки заговини на піст припадають на день пам’яті святого апостола Пилипа 14 листопада, то його ще називають Пилипівкою.

13 листопада ми вшановуємо пам՚ять справді видатної особистості, непересічної людини, справжнього генія. Хоч він і жив дуже давно, у другій половині IV століття, але й нині залишається для багатьох блискучим полемістом, талановитим мислителем, видатним моральним вчителем, одним із трьох святих, кого Церква удостоїла звання вселенського вчителя – святитель Іоан Золотоустий.

У боротьбі зі злом кожен із нас повинен бути свідомим, що йому не ухилитись від відповідальності і непохитності стояти непорушно. Ми повинні прийняти на себе тяжкий обов’язок і йти назустріч будь-якій небезпеці. Темні сили не оминуть нікого та неминуче візьмуть свою данину, але ми знаємо, що Бог не може бути посоромлений, а наше життя сповнено змістом. Тому спокійно та впевнено вступаємо в боротьбу проти зла і перемагаємо його.