Якщо кожен з вас чесно відповість на запитання: «Чого ви найбільше прагнете у своєму житті?», то який відсоток відповідей буде пов'язаний не з матеріальними благами, а з духовністю? Напевно і на жаль – не найбільший… Бо здебільшого люди тяжіють до земного, матеріального, до того, що бачать, і того, що приносить ...

Якщо я не маю шляху до Вічності, то як буду прокладати собі шлях земними дорогами. В чому полягає головне завдання віруючої людини? Як досягнути Царства Божого і взяти на себе подвиг Любові дивіться у недільній проповіді настоятеля Іоано-Богословського храму ПЦУ о.Віктора Маринчака.

«Ми зараз стикаємось з такими людськими стражданнями, втратами, горем, з таким відчуттям відчуженості і самотності, що стає зрозумілим – людина сама по собі з цим впоратись просто не може», - із суботньої проповіді о.Віктора Маринчака.

Проповідь отця Віктора Маринчака в 3-тю неділю після П’ятидесятниці: Ми знаємо, що таке перемагати любов’ю. В нашій історії такий досвід існує. В 21 сторіччі - двічі. Отже треба перемагати любов’ю, світлом, натхненням добра. Нехай це надихне на нас бути такими, як ті святі, що жертвували собою з любові – і через те перемагали.

У третю неділю після П’ятидесятниці Православна Церква згадує слова Христові про важливість Небесного Царства. На божественній літургії цього дня читається наступний євангельський уривок: “Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?

В тому й полягає покаяння, щоб немовби виміряти відстань між тим, що задумав Господь, і тим, що ми здійснили; між тим, що нам було дано і що ми використали чи ні, виконали чи не виконали. Це треба робити – і не раз в житті.

Війна не тільки продемонструвала хто є хто, а й розставила багато крапок над «і». Передусім вона показала шкалу ціннісних орієнтирів і визначила життєві пріоритети кожного українця. Господь хоче від нас милості, а не жертви.

Як зберегти надію в наших умовах, у тих обставинах, в яких ми перебуваємо? Історичний досвід дає нам чимало прикладів для відповіді на ці питання. Чому, попри всі трагедії, добро не знає поразки розповідає настоятель Іоано-Богословського храму о.Віктор Маринчак.

Попри війну і важки обставини, в яких перебуває наш народ сьогодні, ми продовжуємо свій переможний шлях у майбутнє. Попереду нові труднощі та випробування, але український народ протягом багатьох поколінь подвигами своїх мучеників і святих довів, що здатний все витримати. Про наш поклик до майбутнього у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Світло Христової віри пройшло до нас ще у І столітті. Ми знаємо, що першим проповідував на нашій землі апостол Андрій Первозванний. Хоча, найдавніша згадка про поширення Християнства на українських землях належить Тертуліану. Згодом, про прийняття Християнства скіфами повідомляють: Святі Афанасій Олександрійський, Іоан Золотоустий, Євсевій Кесарійський та Блаженний Ієронім.

Божественною Літургією Харківська єпархія ПЦУ урочисто відзначила день тезоімеництва архієпископа Харківського і Слобожанського Митрофана, який саме сьогодні святкує свій 45-й день народження. Багато гостей, у тому числі єпископів інших єпархій приїхали в храм Апостола Любові, щоб привітати владику. Атмосферу свята можна побачити на світлинах.

На одній із центральний вулиць Харкова написано: «Час чує нас». То є правдою, але важливо, щоб й ми були суголосні викликам історії. Нам випало жити в добу, коли жертовність та «покладання душі за друзів своїх» стало невід’ємним подихом нації. Епоха героїв, подвижників і лицарів духу, де Господній заклик до святості тяглістю поколінь відбивається в серцях нащадків.