Ми часто перебуваємо в стані, коли хотіли би не бачити, не чути і не знати, бо так спокійніше. Але, щоб осягнути ту глибину, яка стає за тими подіями, що ми переживаємо, провидіння Господнє вимагає від нас іншого. Важко бачити щось, коли втрачаєш найдорожче, коли свіжа земля на могилі чи коли від немовляти лишається тільки попіл, а воно було в обіймах мами. Втім, Бог вимагає: «Іди і дивись!». Що ми можемо протиставити смерті - дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Кожна неділя в Літургійному календарі є повторенням Пасхи – святкуванням перемоги Ісуса над дияволом, Життя над смертю і тлінням. Відтак кожен Євангельський уривок є свідченням того, як нове життя, яке Ісус приносить у світ, знаходить свій відгук або спротив у серцях окремих людей; розповіддю про те, як мале зерно Божого ...

Час від часу історія ставить нас в таке становище, коли ми не можемо ухилитися від неминучого вибору: служити Богу або мамоні. Рано чи пізно кожен з нас стає перед ним, бо у той світ людина нічого не може з собою взяти. Перед лицем смерті варто замислитись, з чим ми наблизимось до Господа? Про багатства, що ведуть нас до спасіння дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

Кожна людина на цій землі потребує місця, в якому вона відчуває себе захищеною і спокійною, не боїться осуду і може ділитися сокровенними думками та переживаннями. Родина – це і є те тихе пристановище, до якого можна повернутися під час життєвої бурі, а запорукою міцних і благотворних стосунків між рідними є любов. Під час війни ці азбучні істини відчуваються особливо гостро.

Діалектика життя воєнного часу свідчить, що бути реалістами і водночас сподіватися на чудо не є протиріччям. Натомість не бачити очевидних речей, перебувати в ілюзіях та сприймати світ через «рожеві окуляри», як для окремої людини, так й для суспільства в цілому, буває вкрай небезпечно. Кожен з нас через гріх перебуває у ...

«Віруюча людина завжди є учасником постійної боротьби з сатанинськими силами. Тут не може бути спокою та відпочинку. Відбиватись від влади сил темряви – це, можливо, наше найістотніше покликання. Не вийде бути спостерігачем. Або ти учасник боротьби і можеш загинути, або перестаєш чинити опір та перетворюєшся у безсловесну жертву», - о.Віктор Маринчак.

Чи слід під час сповіді пояснювати причини гріхів? Ні, цього робити не потрібно. Причина всіх гріхів у сутності є одна – віддалення від Бога, порушення Його істинних законів і заповідей. Всі інші причини, які деталізує людина, пояснюючи ту чи іншу конкретну ситуацію, є наслідком тієї головної першопричини і не є настільки важливими для Таїнства Сповіді, для справжнього покаяння.

На престолі нашого храму лежіть антимінс, який спеціально наданий Івано-Богословській церкві митрополитом Київським та всієї України Епіфанієм. Без цієї святині не може звершуватись жодна Літургія. Про те, що таке антимінс читайте у нашому матеріалі.

Ви – сіль землі. Наскільки ця метафора точна, безапеляційна, унікальна. Як влучно Господь наш Ісус Христос підібрав під час Своєї Нагірної проповіді слова, закликаючи людей бути… сіллю цієї землі. Спершу це може здатися трохи дивним, але все стає на свої місця, коли розумієш цінність і незамінність цього елементу в природі.

Утворений Богом світ є дивним і прекрасним, сповненим добра й краси. Біблійне ставлення до життя є шанобливим і ми маємо приймати його як творіння Боже. Попри всі суперечності людина має чимало дарів, які їй дорогі та цінні, з якими вона зріднилась та становлять її багатство, але коли Господь кличе нас до Спасіння, то заради вищих цінностей ми маємо віддати все. Про сувору та вимогливу правду життя дивіться у недільній проповіді о.Віктора Маринчака.

Літні люди набувають такого ставлення до смерті, коли вона вже не являє для них нічого жахливого. Всі мученики, які відходили до вічного життя, в останню мить разом з праведним Симеоном могли сказати: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…». Зберігаючи вірність любові, кожен раз ми згадуємо цю молитву, коли ховаємо наших Героїв. Про звершення свого призначення на шляху Спасіння дивіться у суботній проповіді о.Віктора Маринчака.

У неділю Церква розмірковує над євангельською розповіддю про одного знатного і багатого чоловіка, який питає Христа про спадкоємство вічного життя (Лк. 18:18-27). На самому початку уривку бачимо, що Господь досить строго відповідає на звернення «Учителю благий». Виглядає навіть дивною відповідь Ісуса, адже Він справді є Богом і по праву може називатися благим. Чому? Подивимось у дзеркало.