Один із дванадцяти – ревнітель віри Симон Зилот
07 травня 2026
Завтра ми відзначаємо день Апостола Євангеліста Іоана Богослова, який є покровителем нашого храму. Про посланників Божих ми, здається, знаємо багато. Між тим, якщо попросити пересічного вірянина назвати всіх 12-ті Апостолів, то вряд чи він згадає кожного поіменно. Симон Зилот є одним із дванадцяти обранців Христа. Цієї неділі 10 травня Церква його також буде вшановувати.
Нагадаємо, що одного з найближчих учнів Спасителя також іменували Кананїт. Він походив із Кани Галілейської, яка неодноразово згадується в Євангелії. Симон був одним із чотирьох синів Йосифа Обручника від першого шлюбу, тобто зведений брат Ісуса. Слово «кананіт» у перекладі з арамейської означає ревнитель.
Апостол Лука дає грецьку версію його прізвиська: Зилот, що означає те ж саме, що і Кананіт. Одна з інтерпретацій імені апостола пов’язана з його батьківщиною - Каною Галілейською, в якій на весіллі у апостола Симона Господь наш Ісус Христос звершив перше своє диво, перетворивши воду на вино. Про це сказано в Святому Євангелії від Іоанна Богослова. Саме цей уривок читають під час здійснення Таїнства Вінчання, що, очевидно, і послужило причиною шанування апостола Симона Кананіта як покровителя християнського шлюбу.
Побачивши чудо, вчинене Господом на весіллі в Кані, Симон запалав ревнощами до Нього і так увірував у Христа, що послідував за Спасителем, не дивлячись на те, що тільки що одружився. Так, знехтувавши все мирське, Симон пішов за Христом, як сказано, «уневістивши душу свою Нареченому безсмертному».
Після Вознесіння Христа, як і всі апостоли, в день П’ятидесятниці, він отримав дар Святого Духа, Який зійшов на учнів Спасителя у вигляді вогненних язиків. Симон проповідував віру Христову спочатку в Іудеї, потім – у Едессі (Сирії), Вірменії, Єгипті, коло Киринеї (Лівії), Мавританії, Іспанії і навіть Британії, про що свідчать місцеві перекази деяких християнських народів. Відомо, що Симон Зилот, разом із апостолами Андрієм Первозванним і Матвієм, благовістив в землі Іверській. Далі Симон і Андрій пішли в гори Сванетії (Осетії), після – в Абхазію і зупинилися в місті Севастії, нинішньому Сухумі. Потім апостол Андрій вирушив проповідувати уздовж Чорноморського узбережжя Кавказу, а Симон оселився в невеликій важкодоступній печері, розташованій в ущелині річки Псиртсхі (околиці сучасного Нового Афона). В цю печеру він спускався по мотузці через невеликий природний вхід. Це було приблизно в 55 році н. е., через двадцять з гаком років після Воскресіння Христа.
Чи довго перебував апостол в Абхазії, літописи не повідомляють. Він творив тут безліч знамень і чудес, а його проповідь багатьох людей навернула до Христа. Перекази свідчать, що завдяки проповідям Симона Кананіта, в Абхазії був припинений жорстокий язичницький звичай приносити в жертву богам немовлят і людоїдство. У древніх абхазьких притчах часто зустрічаються згадки про святого Симона, який лікував дотиком руки різні недуги, бризкав водою на хворе місце, читав молитву чужою мовою, і все миналося. Симон Кананіт першим почав Хрещення місцевих жителів – предків сучасних абхазів. Через це апостол неодноразово піддавався нападкам із боку язичників. А під час жорстокого гоніння на християн, що розпочав грузинський цар-язичник Адеркій (Аркадій), Симон прийняв мученицьку кончину. За однією з версій, він був усічений мечем, за іншою – заживо розпиляний пилкою. Існує також переказ, що він був розп’ятий на хресті. Учні поховали тіло святого недалеко від його печери. До його могили стали приходити віруючі, просячи допомоги в своїх потребах і зцілення від хвороб.
У IX столітті на мощах Симона Кананіта був збудований храм із білого тесаного вапняку. А всього за два століття християнська віра міцно утвердилася в усій Абхазії. В XI-XII століттях це територія була процвітаючою розвиненою християнською державою. Весь абхазький берег був покритий квітучими містами і монастирями, а прилеглі гори – укріплені замками і церквами. Але пізніше, за несповідимими шляхами Божими, вона була завойована турками, абхазці зрадили християнство і перейшли в мусульманство. Чимало храмів піддалися руйнуванню, в тому числі, і Симоно-Кананітський. У 19-му столітті древній храм був відновлений насельниками Ново-Афонського Симоно-Кананітського монастиря, що був заснований поруч у 1875 році монахами зі Старого Афона (Греція) з обителі св. Пантелеймона. На це надійшло розпорядження імператора Олександра III про відвід в Абхазії “327 десятин землі і передачі монастирю руїн храму апостола Симона Кананіта, вежі, що залишилася від часів генуезців, а також про надання братії права рибного лову в річці Псиртсха”.
Зараз мощі апостола знаходяться під спудом Симоно-Кананітського храму. Частина мощей апостола перебуває в базиліці святого Андрія Первозванного в Кельні (Німеччина).
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Нагадаємо, що одного з найближчих учнів Спасителя також іменували Кананїт. Він походив із Кани Галілейської, яка неодноразово згадується в Євангелії. Симон був одним із чотирьох синів Йосифа Обручника від першого шлюбу, тобто зведений брат Ісуса. Слово «кананіт» у перекладі з арамейської означає ревнитель.
Апостол Лука дає грецьку версію його прізвиська: Зилот, що означає те ж саме, що і Кананіт. Одна з інтерпретацій імені апостола пов’язана з його батьківщиною - Каною Галілейською, в якій на весіллі у апостола Симона Господь наш Ісус Христос звершив перше своє диво, перетворивши воду на вино. Про це сказано в Святому Євангелії від Іоанна Богослова. Саме цей уривок читають під час здійснення Таїнства Вінчання, що, очевидно, і послужило причиною шанування апостола Симона Кананіта як покровителя християнського шлюбу.
Побачивши чудо, вчинене Господом на весіллі в Кані, Симон запалав ревнощами до Нього і так увірував у Христа, що послідував за Спасителем, не дивлячись на те, що тільки що одружився. Так, знехтувавши все мирське, Симон пішов за Христом, як сказано, «уневістивши душу свою Нареченому безсмертному».
Після Вознесіння Христа, як і всі апостоли, в день П’ятидесятниці, він отримав дар Святого Духа, Який зійшов на учнів Спасителя у вигляді вогненних язиків. Симон проповідував віру Христову спочатку в Іудеї, потім – у Едессі (Сирії), Вірменії, Єгипті, коло Киринеї (Лівії), Мавританії, Іспанії і навіть Британії, про що свідчать місцеві перекази деяких християнських народів. Відомо, що Симон Зилот, разом із апостолами Андрієм Первозванним і Матвієм, благовістив в землі Іверській. Далі Симон і Андрій пішли в гори Сванетії (Осетії), після – в Абхазію і зупинилися в місті Севастії, нинішньому Сухумі. Потім апостол Андрій вирушив проповідувати уздовж Чорноморського узбережжя Кавказу, а Симон оселився в невеликій важкодоступній печері, розташованій в ущелині річки Псиртсхі (околиці сучасного Нового Афона). В цю печеру він спускався по мотузці через невеликий природний вхід. Це було приблизно в 55 році н. е., через двадцять з гаком років після Воскресіння Христа.
Чи довго перебував апостол в Абхазії, літописи не повідомляють. Він творив тут безліч знамень і чудес, а його проповідь багатьох людей навернула до Христа. Перекази свідчать, що завдяки проповідям Симона Кананіта, в Абхазії був припинений жорстокий язичницький звичай приносити в жертву богам немовлят і людоїдство. У древніх абхазьких притчах часто зустрічаються згадки про святого Симона, який лікував дотиком руки різні недуги, бризкав водою на хворе місце, читав молитву чужою мовою, і все миналося. Симон Кананіт першим почав Хрещення місцевих жителів – предків сучасних абхазів. Через це апостол неодноразово піддавався нападкам із боку язичників. А під час жорстокого гоніння на християн, що розпочав грузинський цар-язичник Адеркій (Аркадій), Симон прийняв мученицьку кончину. За однією з версій, він був усічений мечем, за іншою – заживо розпиляний пилкою. Існує також переказ, що він був розп’ятий на хресті. Учні поховали тіло святого недалеко від його печери. До його могили стали приходити віруючі, просячи допомоги в своїх потребах і зцілення від хвороб.
У IX столітті на мощах Симона Кананіта був збудований храм із білого тесаного вапняку. А всього за два століття християнська віра міцно утвердилася в усій Абхазії. В XI-XII століттях це територія була процвітаючою розвиненою християнською державою. Весь абхазький берег був покритий квітучими містами і монастирями, а прилеглі гори – укріплені замками і церквами. Але пізніше, за несповідимими шляхами Божими, вона була завойована турками, абхазці зрадили християнство і перейшли в мусульманство. Чимало храмів піддалися руйнуванню, в тому числі, і Симоно-Кананітський. У 19-му столітті древній храм був відновлений насельниками Ново-Афонського Симоно-Кананітського монастиря, що був заснований поруч у 1875 році монахами зі Старого Афона (Греція) з обителі св. Пантелеймона. На це надійшло розпорядження імператора Олександра III про відвід в Абхазії “327 десятин землі і передачі монастирю руїн храму апостола Симона Кананіта, вежі, що залишилася від часів генуезців, а також про надання братії права рибного лову в річці Псиртсха”.
Зараз мощі апостола знаходяться під спудом Симоно-Кананітського храму. Частина мощей апостола перебуває в базиліці святого Андрія Первозванного в Кельні (Німеччина).
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Електронна пошта