о. Геннадія відзначено церковною нагородою

На честь свята апостола Іоанна Богослова другого священика нашого храму отця Геннадія Рохманійко нагороджено церковною нагородою. Від імені патріарха Філарета набедреник і камилавку ієрею вручив єпископ Харківський і Богодухівський Митрофан. Які ще бувають відзнаки для священства читайте в нашій традиційній рубриці «Абетка православ’я».

Нагороди в Православній Церкві є формою відзначення трудів у пастирському служінні, богословській, науковій та адміністративній діяльності, відбудові храмів і монастирів, у реалізації місіонерських, благодійних, соціальних та просвітницьких програм.
Нині є два види нагород: богослужбові та позабогослужбові.
До позабогослужбових належать ордени, медалі та грамоти, якими можуть нагороджуватись не тільки духовенство, а й миряни. Богослужбовими заохочуються лише єпископи, священики та диякони. Це піднесення у сані та елементи літургійного облачення, які мають особливе духовне значення і вручаються у строгій послідовності.
Першою нагородою священнослужителя є набедреник – прямокутний плат на довгій стрічці із зображенням хресного знамення посередині. Носиться він на правому стегні й символізує «меч духовний, що є Слово Боже» (Еф. 6:17), Слово, яким має бути озброєний священик і яке відобразилось у Четвероєвангелії, на що і вказує чотирикутна форма набедреника. Саме таку нагороду отримав отець Геннадій Рохманійко під час святкової Літургії в день нашого храмового свята.





















Із 1797 р. як нагороди почали вживатись головні убори – скуфія і камилавка. 
Камилавка – це головний убір у православній церкві фіолетового або чорного кольору у вигляді циліндра, що до верху розширюється. У російській православній церкві камилавки зверху полів не мають. Камилавки білого та пурпурного кольору носять єпископи та патріархи. Монахи носять клобук. Камилавка може бути також нагородою для священиків.
Першопочатково - це шапка з верблюжої ( грец. κάμηλ) шерсті, яку носили в країнах близького сходу для захисту від сонця (звідси і назва). Камилавка ще називалась скіадій (от грец. σκιά, «тінь») та носилась візантійським імператором та його сановниками.
Ставши головним убором священнослужителів, камилавка набрала характерної форми (циліндр без полів, розширений до верху). В Елладській православній церкві камилавка дається священнослужителям при висвячені.
Головний убір папи римського, до речі, теж походить від слів лат.camelaucum, чи грец. Καμηλαύκιον і називається Камуро - червона шерстяна або оксамитова шапочка.
Подальшою нагородою православного ієрея з XVIII ст. є наперсний хрест. Надягається він за богослужінням поверх убрання, у повсякденному житті - поверх ряси або під одягом, носиться на грудях («на персах»).
Потім іде золотий наперсний хрест, яким нагороджують духовенство за довголітнє ревне служіння. Символічно священичий хрест означає, що той, хто його носить, в усьому повинен наслідувати Ісуса Христа, Який постраждав за гріхи світу і є Його слугою. Особливе духовне значення має і ланцюжок, з’єднаний посередині перемичкою так, що одна його частина охоплює шию священика, а друга опускається на його спину. Він означає несення ієреєм хреста, як ніс Христос на Своїй спині, – як знамення подвигів і страждань у земному житті. Також символізує пастирську опіку про душі ввірених священику парафіян.
Рішення щодо нагородження набедреником, камилавкою та наперсним хрестом – у компетенції єпархіальних архієреїв, а про піднесення достойних кліриків до сану протоієрея єпископи просять Патріарха.
Титул «протоієрей» (перший, старший священик) займає п’яте місце у списку церковних нагород.
Шосте – право носіння т.зв. палиці під час богослужіння. Хоч ця нагорода й називається палицею, однак із жезлом, патерицею нічого спільного не має. Це ромбовидний плат із зображенням хреста посередині. Символічно палиця має те ж саме значення, що й духовний меч (Слово Боже), і належить до вищого рівня нагород тому, що означає ще й край рушника, яким Ісус Христос витирав ноги ученикам.
Наступна відзнака священика – хрест із прикрасами. Він має вигляд оздобленого розп’яття. Цю традицію започатковано у 1820 р., коли, згідно з указом імператора Павла І, священикам, які відряджались у закордонні місії, благословлялись особливі золоті хрести з кабінету імператора. Називались вони «кабінетними хрестами» і впродовж ХІХ ст. отримали статус чергової церковної нагороди для особливо достойних священнослужителів.
Вінцем богослужбових відзнак православного духовенства є митра. Під час богослужіння вона нагадує про терновий вінець, котрим був коронований Спаситель. Цей звичай Християнство запозичило від Старозавітної Церкви, де первосвященики носили на головах особливу пов’язку (кидар) зі словами «Святість Господа». Такими ж пов’язками в І ст. прикрашали свої голови апостоли Іоанн Богослов і Яків, брат Господній. Вони символізували плат, котрим була перев’язана голова Спасителя під час Його погребіння і який потім став свідченням Його Воскресіння з мертвих. Із VІ ст. під час богослужінь почали вживатись головні убори у вигляді корон візантійських імператорів, які прикрашались дорогоцінним шиттям і священними зображеннями. Сучасного вигляду митра набула у ХVІІІ ст. Це богослужбовий головний убір сферичної форми, по боках якого розміщуються іконки Ісуса Христа, Божої Матері, Іоанна Предтечі та інших святих.
Наш настоятель отець Віктор Маринчак є митрофоним протоієреєм, тобто має найвищу церковну нагороду.  
У дуже рідкісних випадках за особливі заслуги перед Церквою Патріарх може нагородити священика правом носіння другого хреста з прикрасами, так званим патріаршим хрестом та саном протопресвітера.
У Православ’ї немає одностайності щодо богослужбових відзнак. Зокрема, набедреник існує тільки в УПЦ КП та РПЦ. Камилавка у грецькій традиції є не нагородою, а частиною одягу священика. На православному Сході ієромонахи та ієреї не носять наперсного хреста. Митра там розглядається виключно як предмет архієрейського облачення.
Звичайно ж, система нагород має деяке значення. Однак найкраща нагорода лиш та, яку Господь обіцяв на Небесах.