Просфора і Агапе

Приходячи на Літургію, ми замовляємо просфори, вживаємо їх вранці натщесерце та зберігаємо вдома як святиню. Втім, про те, як з’явилась ця християнська традиція і що цьому передувало, знають далеко не всі. Про агапе (грец. αγάπη) в історії загалі точилися серйозні суперечки і збиралися собори.
 
Заповідь про принесення хліба в жертву дійшла до нас із старозавітніх часів: разом із заквашеними хлібцями принесе свій дар, разом із своєю подячною, мирною жертвою (Лев.7, 13).

В скинії Мойсея були хліби, які складалися із 2-х частин, що означало хліб земний і небесний, тобто 2 природи – Божественну і людську. У християнських храмах хліби (або просфори) роблять також з 2-х частин, які означають Божество і людськість Ісуса Христа.

Просфора – це і є квасний, тобто дріжджовий, хліб. Просфорою в давнину називали приношення християн, частина якої служила для Літургії, а залишки для агапе, звичаю давньої Церкви, згідно з яким всі члени місцевої спільноти (вільні і раби) збиралися разом на спільну трапезу, під час якої завжди здійснювалася Євхаристія. Агапе, таким чином, відтворювала Тайну Вечерю. Характер агапе був релігійний: найважливішим моментом зібрання було здійснення Євхаристії. Також вона символізувала соціальну рівність всіх членів общини і їх єднання в Христі. Більш заможні турбувалися про харчі для бідних, проте й бідні вносили свою лепту, або працю в спільну казну. На «вечері любові» всі обмінювалися поцілунком миру, тут читалися послання від інших Церков і складалися відповіді на них.

Ось як описує агапе Тертуліан (він жив вкінці ІІ на початку ІІІ століття): «Наші невеликі вечері… називаються грецькою назвою агапе, яка означає любов або дружбу. Скільки б вони не коштували, витрати на них, які роблять віруючі із любові, є надбанням. Під час цієї трапези їдять бідні. Вечеря розпочинається молитвою до Бога. Коли (після вечері) умиють руки і запалять свічки, кожному пропонується вийти на середину і проспівати що-небудь на славу Божу із Писання чи від себе, хто як може. Вкінці вечері також здійснюється молитва, якою вона і закінчується. Розходяться не штовхаючись і не тиснучись; але з тією ж скромністю і чистотою, з якими прийшли на зібрання; тому що тут наситилися не стільки їжею і питтям, скільки доброю наукою».
Для агапе кожний, хто приходив приносив із собою звичайний хліб, вино, масло, одним словом, все, що потрібне до столу. Це приношення (по–грецьки просфора), чи пожертвування, приймали диякони; імена тих, хто склав пожертву вносили в особливий список, який з молитвою виголошували під час освячення Дарів. Рідні і близькі померлих робили приношення від їх імені, та імена померлих, внесені в особливий список, також виголошувалися. Із цих добровільних приношень (просфор) відділялася частина хліба і вина та молитвою, словом Христовим і прикликанням Св. Духа, освячувалося в Тіло і Кров Христову, а інші дари, над якими також виголошувалися молитви, використовувалися для спільного столу. Благодарення і молитви над Дарами вважались суттєвою складовою священнодійства, від чого і все священнодійство, при якому здійснювалася Тайна Причастя, саме Тіло і Кров Христа отримали назву – благодарення (по-грецьки Євхаристія). По мірі поширення християнства і збільшення спільнот, почали даватись в знаки відмінності між членами Церкви, і агапе змінила свій характер, ставши зібранням багатих. В Олександрії псалми, піснеспіви і духовні пісні давніх часів(Еф.5, 19; Кол.3, 16), були замінені грою музикантів на лірі, флейті, не зважаючи на протести Клемента Олександрійського. В інших місцях заможні християни, навпаки, почали ухилятися від цих зібрань, проте оплачували їх, і агапе поступово перетворювалися в своєрідну благочинну організацію. Потім вони були зовсім усунені на півночі Італії святим Амбросієм, тому що давали привід всіляким безладам через зловживання вином і нескромну поведінку на них деяких учасників. Третій Карфагенський Собор (391 року) постановив, щоб вірні готувалися до Євхаристії постом, і тому відділили Євхаристію від агапе. Собори Лаодикійський і Трулльський (392 рік) заборонили здійснювати агапе в храмі і тим самим зовсім позбавили їх церковно-релігійного характеру. Невдалою виявилася спроба, зроблена учасниками Гангрського Собору (380 рік), повернути агапе колишнє значення. На початку V століття агапе почали поступово зникати.

Коли агапе, «вечерю любові», відділили від Літургії, просфорою почали називати тільки хліб, який використовували для здійснення Євхаристії.
В загальних рисах сучасне Богослужіння зберігає ознаки Богослужінь давніх. На проскомидії після умивання рук священик і диякон виходять у предложення. Предложенням називається та частина вівтаря, де приносились хліб і вино для здійснення Таїнства. В наших храмах немає цієї окремої частини, і тому вони ідуть прямо до жертовника, за яким і залишилася назва предложення .
Зробивши три поклони перед предложенням, зі словами: «Боже, очисти мене грішного», священик читає тропар Великої П’ятниці: «Відкупив нас від клятви законної » із благословенням («Благословенний Бог наш …») розпочинає проскомидію.

Проскомидія (по-грецьки проскоміді) означає приношення, тобто цим словом виражається дія того, хто приносить якусь жертву. Сама ж річ, яку приносять, називається просфора, тобто те, що приноситься, дар.
Як ми вже знаємо, перші просфори були звичайним хлібом. Проте з часом це почали вважати непрактичним і тоді просфори почали випікати в церкві. Так це робиться і в нашому храмі.  
На фото: отець Геннадій Рохманійко готує просфори до випікання. 









Початок Літургії в суботу і неділю в Іоано-Богословському храмі о 10 ранку. 

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.