Святий заступник і вихователь дітей
27 листопада 2025
Дорога до Різдва – час підготовки до зустрічі з Немовлятком-Христом. Протягом передріздвяного посту Православна Церква пропонує декілька нагод, щоб “перевідкрити” для себе дитинство.
Наприклад, свято Введення (21 листопада), присвячене зовсім юній віком Марії, котра у святині заходить значно далі, ніж доступно дорослим. Також ми радісно шануємо пам’ять святителя Миколая (6 грудня), котрий вітає малечу подарунками.
Між цими датами є можливість пригадати про ще одного “передріздвяного” святого-покровителя діток. Його пам’ять вшановувалась 26 листопада. Це преподобний Стиліан Пафлагонський.
Він жив на рубежі V-VI століть у Пафлагонії – причорноморському регіоні, де зараз розташовані турецькі провінції Сіноп і Кастамону. Тоді ж Мала Азія була заселена переважно греками, і з грецької мови ім’я святого перекладається як “стовп”, “основа”.

Стиліану змалку подобалося жити в атмосфері добра, а підлітком він вирішив присвятити себе Богу. Тож коли отримав спадщину – роздав усе знедоленим, а сам оселився в монастирі. Там він навчився базовим чернечим чеснотам: послуху, життю в бідності та цнотливості.
Однак монаха вабила природа – він захоплювався тим, як оспівав її красу псалмоспівець: “Які величні діла Твої, Господи! Ти все вчинив премудро – земля сповнена Твоїм творінням” (Пс. 103, 24). Щоби постійно читати не лише Біблію, а й неписану “книгу” діл Божих, Стиліан усамітнився далеко поза монастирем. Свій час він присвячував молитві та спогляданню сонця, зірок, дерев, птахів і тварин.
Одного разу на нічному чуванні його серця торкнувся Господь – чернець відчув присутність Божу та благодать Святого Духа. Вранці він вийшов із печери з особливим відчуттям повноти та радості, тихим і водночас насиченим переживанням справжнього щастя. Цей стан залишився зі Стиліаном назавжди. Сучасники відзначали, що з його обличчя ніколи не сходила лагідна посмішка.
Чутка про просвітленого і неймовірного доброго відлюдника розійшлася Пафлагонією – і келія монаха почала наповнюватися людьми. Стиліан завжди гостинно приймав усіх і кожному намагався допомогти, а з часом відкрився його особливий дар – поводження з дітьми.
Подвижник давно мріяв про виконання настанови Христа: “Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мф. 18, 3). Тому з радістю погоджувався наглядати за малечею, якщо батькам потрібно було на когось залишити дитину під час подорожі чи важкої праці.
Чернеча келія стала чи не першим в історії християнським дитсадком. А коли можливостей однієї людини вже не вистачало на кількадесят дітлахів – Стиліан кликав на поміч братів із монастиря та навіть простих жінок-мирянок.
Діти тягнулися до монаха, їм було добре поряд із ним. Згодом люди почали примічати й інше: за молитвою Стиліана хворі малюки одужували, а в неплідних пар народжувалися здорові немовлята. Монаху не раз пропонували гроші за ці таланти, однак він завжди відмовлявся. І з посмішкою пояснював, що коли отримав благодать Святого Духа – за всю його подальшу працю було щедро сплачено авансом.
Господь дарував Стиліанові тривале життя. Він дожив до глибокої старості та до останніх днів займався улюбленою справою – молився, виховував дітей, допомагав дорослим і насолоджувався красою навколишнього світу. Навіть у труні його лице було освітлене посмішкою. Люди не припинили звертатися до старця й після смерті – і за молитвою подвижника відбувалися зцілення та чудеса.
Преподобний Стиліан не заснував славетних монастирів, не написав видатних богословських творів і не здивував суворими аскетичними подвигами. Але на його честь побудовано чимало храмів у Греції, Болгарії, Румунії, на Кіпрі. Люди різного віку йдуть туди сотнями, особливо в день пам’яті 26 листопада. До святого звертаються з молитвою за здоров’я та добре виховання дітей, за подолання безпліддя.
Старець Стиліан увійшов у пам’ять Церкви зразком поєднання глибокої православної духовності з відкритим і радісним служінням ближнім. Святий не дбав про те, що його можуть неправильно зрозуміти через повернення з усамітнення до активної соціальної діяльності, надто веселу вдачу або ж долучення до чернечих келій малюків і жінок-мирянок. Він жив, як живе син під надійним батьківським захистом – у простоті, щирості та цілковитій довірі до Отця.

На іконах авву Стиліана малюють із дитиною або одночасно кількома немовлятами на руках. Поряд є напис грецькою: “Я, хранитель дітей, виростив їх заради Бога“. Так преподобний Стиліан Пафлагонський визначив свою життєву місію.
о. Дмитро Шаповалов, Харківська єпархія ПЦУ, військовий капелан ХНУПС ім. Івана Кожедуба
Наприклад, свято Введення (21 листопада), присвячене зовсім юній віком Марії, котра у святині заходить значно далі, ніж доступно дорослим. Також ми радісно шануємо пам’ять святителя Миколая (6 грудня), котрий вітає малечу подарунками.
Між цими датами є можливість пригадати про ще одного “передріздвяного” святого-покровителя діток. Його пам’ять вшановувалась 26 листопада. Це преподобний Стиліан Пафлагонський.
Він жив на рубежі V-VI століть у Пафлагонії – причорноморському регіоні, де зараз розташовані турецькі провінції Сіноп і Кастамону. Тоді ж Мала Азія була заселена переважно греками, і з грецької мови ім’я святого перекладається як “стовп”, “основа”.

Стиліану змалку подобалося жити в атмосфері добра, а підлітком він вирішив присвятити себе Богу. Тож коли отримав спадщину – роздав усе знедоленим, а сам оселився в монастирі. Там він навчився базовим чернечим чеснотам: послуху, життю в бідності та цнотливості.
Однак монаха вабила природа – він захоплювався тим, як оспівав її красу псалмоспівець: “Які величні діла Твої, Господи! Ти все вчинив премудро – земля сповнена Твоїм творінням” (Пс. 103, 24). Щоби постійно читати не лише Біблію, а й неписану “книгу” діл Божих, Стиліан усамітнився далеко поза монастирем. Свій час він присвячував молитві та спогляданню сонця, зірок, дерев, птахів і тварин.
Одного разу на нічному чуванні його серця торкнувся Господь – чернець відчув присутність Божу та благодать Святого Духа. Вранці він вийшов із печери з особливим відчуттям повноти та радості, тихим і водночас насиченим переживанням справжнього щастя. Цей стан залишився зі Стиліаном назавжди. Сучасники відзначали, що з його обличчя ніколи не сходила лагідна посмішка.
Чутка про просвітленого і неймовірного доброго відлюдника розійшлася Пафлагонією – і келія монаха почала наповнюватися людьми. Стиліан завжди гостинно приймав усіх і кожному намагався допомогти, а з часом відкрився його особливий дар – поводження з дітьми.
Подвижник давно мріяв про виконання настанови Христа: “Істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне” (Мф. 18, 3). Тому з радістю погоджувався наглядати за малечею, якщо батькам потрібно було на когось залишити дитину під час подорожі чи важкої праці.
Чернеча келія стала чи не першим в історії християнським дитсадком. А коли можливостей однієї людини вже не вистачало на кількадесят дітлахів – Стиліан кликав на поміч братів із монастиря та навіть простих жінок-мирянок.
Діти тягнулися до монаха, їм було добре поряд із ним. Згодом люди почали примічати й інше: за молитвою Стиліана хворі малюки одужували, а в неплідних пар народжувалися здорові немовлята. Монаху не раз пропонували гроші за ці таланти, однак він завжди відмовлявся. І з посмішкою пояснював, що коли отримав благодать Святого Духа – за всю його подальшу працю було щедро сплачено авансом.
Господь дарував Стиліанові тривале життя. Він дожив до глибокої старості та до останніх днів займався улюбленою справою – молився, виховував дітей, допомагав дорослим і насолоджувався красою навколишнього світу. Навіть у труні його лице було освітлене посмішкою. Люди не припинили звертатися до старця й після смерті – і за молитвою подвижника відбувалися зцілення та чудеса.
Преподобний Стиліан не заснував славетних монастирів, не написав видатних богословських творів і не здивував суворими аскетичними подвигами. Але на його честь побудовано чимало храмів у Греції, Болгарії, Румунії, на Кіпрі. Люди різного віку йдуть туди сотнями, особливо в день пам’яті 26 листопада. До святого звертаються з молитвою за здоров’я та добре виховання дітей, за подолання безпліддя.
Старець Стиліан увійшов у пам’ять Церкви зразком поєднання глибокої православної духовності з відкритим і радісним служінням ближнім. Святий не дбав про те, що його можуть неправильно зрозуміти через повернення з усамітнення до активної соціальної діяльності, надто веселу вдачу або ж долучення до чернечих келій малюків і жінок-мирянок. Він жив, як живе син під надійним батьківським захистом – у простоті, щирості та цілковитій довірі до Отця.

На іконах авву Стиліана малюють із дитиною або одночасно кількома немовлятами на руках. Поряд є напис грецькою: “Я, хранитель дітей, виростив їх заради Бога“. Так преподобний Стиліан Пафлагонський визначив свою життєву місію.
о. Дмитро Шаповалов, Харківська єпархія ПЦУ, військовий капелан ХНУПС ім. Івана Кожедуба





Електронна пошта