Чому Бог не зупиняє страждання?

Після всього того, що ми побачили під час війни церковні і нецерковні люди ставлять запитання: а де був Бог? Чому Він не зупинив неймовірні страждання? Як взагалі Він міг дозволити весь цей жах? І на ці запитання дуже важко відповідати, адже слів не достатньо. Пропонуємо погляд на актуальну проблему відомого українського богослова о.Георгія Коваленко.

Один мій друг-священник сказав: «У цей момент краще мовчати». У цей момент краще співчувати, бути поруч. У цей момент краще плакати разом з людьми і ставити ті ж самі запитання, які ставлять вони, адже саме ці запитання ставив Богові Давид. Коли в ці дні відкриваєш Псалтир, то чуєш цей самий крик, цю ж саму біль, це ж саме запитання. Коли відкриваєш Книгу Іова, то бачиш те ж саме, бачиш ту ж саму тему і ті самі запитання. Але від того, що я посилаюся на тексти, біль не меншає. І тому я не стільки буду намагатися відповісти на запитання, на цей крик, на цей біль і волання наших жінок, скільки спробую для себе визначитися: а в якого Бога я вірю. Хто цей Бог? Чому зараз відбувається саме так?

Парадоксальним чином саме в сповіданні власної віри я знаходжу для себе відповідь. Я вірю в Бога, Який став такою ж  людиною як і ми. Його також хотіли вбити тоді, коли Він був ще немовлям. Разом зі своєю родиною Він став біженцем. Ба більше, коли Його родина виїхала з місця, де Він народився, багато немовлят було вбито, адже Ірод шукав і хотів вбити саме Ісуса. Потім Христос прийшов до людей з проповіддю любові. Але, що зробили ці люди, що зробив цей богообраний народ? Вони Його зрадили, ув’язнили, зв’язали, катували, і врешті-решт розіп’яли на хресті, опісля чого Він помер. Я вірю в Бога, Який помер на хресті. І це – реальність. Це така ж реальність, як смерті в Бучі, у Маріуполі та в інших містах. Тому Бог помер там. Бог помер у Бучі і Маріуполі, як і колись на хресті. Бо колись Бог став людиною, а потім постало людство Боже – Церква Христова.



Я вірю, що зараз Бог, Його тіло – це люди, які вірять в Нього, які не творять зла, які страждають, яких вбивають. І Він це пройшов сам і відчуває цей біль зараз. Так само і Його Мати була біженкою, рятуючи своє немовля. А потім Вона дивилася, як її Сина розпинають, як Він помирає на хресті, як Його знімають з хреста. Тому Божа Мати краще за мене розуміє тих матерів, горе яких зараз невтішне. Але чому Бог це не зупиняє? Саме тому, що це той Бог, Який створив людину вільною у виборі між добром і злом. Це той Бог, Який дав людині цю можливість. Це не якийсь архітектор, який створив машинку, в якій всі є гвинтиками. Це не якийсь Деміург, який всім керує, який все знає, який прорахував все від початку і до кінця, і заздалегідь знає те, що буде. Я вірю, що ми обираємо те, як буде. Бог знає безліч можливих варіантів, але вибір робимо ми. І у відповідності до цього вибору добро продовжує боротися і перемагати зло. Бо Бог – це життя. І життя, не зважаючи ні на що, триває. Бог – це любов. І саме ця любов перемагає. Бог допомагає нашим захисникам, бо Буча, Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Конотоп зараз звільнені. І ми це сприймаємо з одного боку, як чудо, а з іншого боку розуміємо, що за цим чудом стоять зусилля ЗСУ, наших захисників, наших ангелів-охоронців. З ними і за них зараз Бог. Бо вони боронять добро від зла, життя від смерті. Я вірю, що ці міста воскреснуть, що продовжиться пам’ять про тих людей, які зараз відійшли до Бога, Який не тільки помер, а й Воскрес. Адже я вірю і у Воскресіння Христове. Мій Бог не тільки помер, а й переміг смерть. Він Воскрес із мертвих. А це означає, що життя перемагає, що любов перемагає. Ми будемо жити, творити добро, відроджувати своїми руками і з Божою допомогою все те, що було знищено. Бо те, що відбувається, – це боголюдський процес. Бог і людство співдіють, співпрацюють в тому, щоб творити, щоб наповнювати світ життям і любов’ю. І цьому протистоїть зло, яке намагається руйнувати, знищувати, вбивати, але добро обов’язково переможе.

Я прочитав допис моєї подруги, в якому вона пише про те, що Бога немає. І я в певному сенсі готовий з нею погодитися. Бо це відчуття богопокинутості є природнім. Воно описане і в Святому Письмі. Ми бачимо це в Книзі Іова. Коли ми читаємо Псалми, то чуємо, що Давид переживає те саме, звертаючись до Бога з наріканнями. Він закликає до знищення ворогів, які на нього насідають з усіх боків. Він волає про захист і не розуміє того, чому він оставлений, чому Бога немає, чому Він не поспішає, чому нічого не робить. Ба більше, сам Христос на хресті в останні секунди свого земного життя звертається до Бога-Отця зі словами: «Боже, чому Ти Мене залишив?».



Навіть Бог пережив цю богооставленість. Тож це є природньою реакцією наших людей, які ставлять ці запитання та роблять такі різкі заяви. І переконувати нас будуть не слова, а те, що ми продовжуємо жити, продовжуємо одне одного любити, підтримувати і молитися. І вірити в Бога, Який серед нас, Який в нас, Який з нами, Який є Богом любові, Який є Богом жертви. Наш Бог – з нами. Він з нами навіть тоді, коли нам здається, що Він нас залишив.
о.Георгій Коваленко, журнал «Церква і суспільство»