Закваска відокремлених

Cьогодні неділя про митаря і фарисея і під час євангельського читання ми почуємо одну з найвідоміших притч Господа Ісуса Христа про двох чоловіків, які одного разу прийшли до храму помолитись Богові, – про митаря і фарисея. Вислухавши молитви кожного, Господь прийняв молитву митаря: «Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 18: 14). Чим же завинив фарисей?

У сучасному мовленні слово «фарисей» вживається здебільшого в переносному значенні: людина лицемірна, ханжа. А колись, у стародавній Юдеї, фарисей був послідовником релігійно-політичної течії, що виражала інтереси заможних юдеїв і відзначалася фанатизмом та надмірною увагою до зовнішніх проявів релігійності.

Фарисеї в давні часи вважалися особливими, привілейованими, заможними, добре освіченими людьми, які вирізнялися своєю праведністю, суворим виконанням священних настанов. Вони були старанними і ревними у виконанні закону та передання, суворі у дотриманні постів і формальних обмежень, вважали себе праведними і самодостатніми, любили шану, звання й чини. Але водночас були жадібними і жорстокими, хвалилися своєю благодійністю, удавали, грали на публіку, аби отримати схвалення інших. Усе життя фарисеїв переважно було спрямоване до показної, зовнішньої і поверхневої праведності, водночас прискіпливим було їхнє засудження недоліків ближніх.



Тож гордість, корисливість та лицемірство були їхніми головними вадами. За це і викривав їх Господь наш Ісус Христос. З особливою силою і повнотою викрив Він істинну суть фарисеїв перед Своїми хресними стражданнями, і тоді ж оголосив їм вирок: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри…» – 23-я глава Євангелія від Матфея містить цю викривальну промову Месії. Там Він називав фарисеїв зміями і поріддям єхидновим (Мф. 23: 33), вважав їх безумними і сліпими вождями (Мф. 23: 17, 24), порівнював їх з розмальованими гробами, «які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти» (Мф. 23: 27).

Водночас фарисеї приписували Спасителю силу сатанинську (Мф. 12: 24), часто замишляли погубити Його, посилали слуг Його схопити (Ін. 12: 34) і, зрештою, зіграли активну роль у засудженні на смерть і розп’ятті Сина Божого.
У сучасному суспільстві теж чимало фарисеїв, в будь-якому середовищі. Вони завжди на показ доводять, що «не такі, як той митар», що є кращими за інших, правильнішими, вони завзято осуджують, принижують інших. Наприклад, як часто ви чуєте, коли сучасні фарисеї говорять: «Можливо, я і не святий, але значно кращий тих «лицемірів», що збираються у храмах»?

Так само і у середовищі церковному є люди, які піддаються спокусі фарисейства, думаючи, що через саму належність до Церкви вони є кращими за інших. Тож всякій людині слід стерегтися «закваски фарисейської», не вважати себе кращою за інших, пам’ятаючи, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать (Як. 4: 6).