Любити ворогів на війні

Чи любити своїх ворогів означає їх не карати? Ні, адже якщо я люблю себе, то це аж ніяк не значить, що маю уникати кари - аж до смертної. Якщо ви скоїли вбивство, то, додержуючись християнських засад, мали б здатися поліції і зійти на шибеницю. Тож коли суддя-християнин виносить комусь смертний вирок, а солдат-християнин убиває ворога, це, на моє переконання, цілком нормальна річ. Цієї думки я тримався завжди, відколи став християнином, задовго до війни, тримаюся її й тепер, у мирний час.



Посилатися тут на заповідь "Не вбий" - недоречно. Справа в тому, що у грецькій мові є два різні слова: одне зі значенням "убити", а друге - "скоїти вбивство". Говорячи про згадану заповідь, Христос в усіх трьох Євангеліях - від Матея, Марка і Луки - послуговується власне тим другим словом. Таке саме розрізнення, казали мені, існує і в гебрейській. "Убивати" - це далеко не завжди "коїти вбивство"; схожим чином, далеко не завжди статеві стосунки - це перелюб. Коли вояки прийшли якось до Йоана Хрестителя і запитали, що мають робити, тому й на думку не спало радити їм покинути військо; нічого подібного не вимагав і сам Христос, коли зустрівся з римським сотником. Ідеал лицаря-християнина, готового зі зброєю в руках захищати добре діло, - це один із великих християнських ідеалів. Війна - річ достоту жахлива, і до чесного пацифіста я завжди ставитимуся з повагою, хоч і вважаю його погляди абсолютно хибними. Чого я зовсім не розумію, то це того сучасного напівпацифізму, прихильники якого нав'язують іншим таку думку: боротьби, мовляв, уникнути годі, але воювати треба неохоче, ба навіть так, ніби цього соромишся. А якраз подібні почуття позбавляють багатьох чудових молодих християн на військовій службі того, що по праву їм належить і цілковито природним чином супроводить відвагу, - такої собі бадьорої радості і сердечності.

Я частенько розмірковував про те, що трапилося б, якби у той час, коли я у Першу світову війну служив в армії, ми з якимсь молодим німцем одночасно вбили одне одного й зустрілися б одразу після смерти. Не можу навіть уявити, щоб хтось із нас відчув тоді якусь образу чи навіть збентеження. Гадаю, ми просто з усього цього посміялися б.
Клайв Стейплз Льюїс, «Просто християнство»