Духовні крила

Молитви потребує кожен. Якщо порівняти людське життя у світі, повному пристрастей, із кораблем у бурхливому морі, то Господь – це наш надійний берег, наша земля й опора під ногами, наша скеля, на якій потрібно зводити свій дім. Та кораблеві не пристати до берега, якщо немає надійного канату, який поєднає його із сушею. Цим умовним «канатом» стає молитва, за допомогою якої ми наближуємося до Господа, завдяки якій ми стаємо на тверду землю і без якої наше життя, наче тріску, кидатимуть у різні сторони «хвилі»-пристрасті.



Молитва – це не якась певна «правильна» послідовність слів. Адже слова самі собою, не усвідомлені розумом та не прожиті серцем, мало на що здатні. Це особливий внутрішній стан, коли ми безпосередньо спілкуємося з Господом. У щирому зверненні до Нього людина може послуговуватися різними словами, як написаними святими отцями, так просто тими, що йдуть від душі. У молитві ми дякуємо, каємося, просимо за себе та за інших і восхваляємо Всевишнього.

«Ніщо не чинить перепон молитві, бо в неї – духовні крила. Молитвою перемагають праведники, нею повертаються до життя грішники», – навчає преподобний Єфрем Сирін.

Помилково думати, що ведучи праведне й чесне життя, можна не молитися – адже відмовляючись від молитви, людина ніби в односторонньому порядку розриває свій зв’язок із Богом. Щира молитва зміцнює, укріплює у вірі, допомагає боротися зі злом і пристрастями та приймати правильні рішення. Адже якою би сильною й праведною людина не була – вона не є всемогутньою та досконалою, яким є Господь. Але з Його допомогою та підтримкою, у молитвах і благодіяннях вона здатна зростати й вдосконалюватися, наближуючись до Нього.

Ще більшою помилкою буде вважати, що гріховне життя настільки віддаляє людину від Бога, що підносити молитви вже немає сенсу, адже Господь нібито не почує. Почує, і почує обов’язково, адже Він завжди із нами, завжди вислуховує нас і відповідає. Сказано Спасителем: «На небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння» (Лк. 15: 7).



Лише людина може відмовитися від спілкування зі своїм Небесним Отцем, як це часто роблять підлітки зі своїми батьками. Але Сам Він ніколи не розриває Свого зв’язку із нами. Він завжди залишається поряд, мовчки спостерігаючи за нами та підтримуючи у найскладніших життєвих обставинах. І Він завжди, у будь-яких обставинах, готовий почути та прийняти наші молитви й наше каяття. Головне, щоб до цього були готові ми.