Помилка пацифістів
26 липня 2024
Коли воїни запитали Івана Хрестителя, як їм діяти, він навіть не натякнув, щоб вони залишили армію; цього також не зробив і Христос, коли зустрівся з римським головним сержантом, званим сотником. Поняття рицаря-християнина, озброєного для захисту доброї справи, – одне з великих християнських понять. Клайв Льюїс у своїй книзі «Просто християнство» розмірковує про заповідь «не вбивай».
Чи любити ворога означає не карати його? Ні, бо любити себе не означає, що я не повинен піддавати себе карі чи навіть смерті. Якщо ви вчинили вбивство, ваш правильний християнський крок – передати себе поліції, щоб вас повісили. Отже, на мою думку, цілком правильно, щоб християнський суддя засудив людину до смертної кари або християнський воїн убив ворога. Я завжди так думав, з тих пір як став християнином, і задовго до війни, та й тепер так думаю в час миру.
Немає чого цитувати «Не вбий». У грецькій мові є два слова: убивати (to kill) та умисно вбивати (to murder). І коли Христос цитує ту заповідь, Він вживає те саме слово – умисне вбивство (murder), як засвідчено в усіх трьох Євангеліях Матвія, Марка й Луки. Мені говорили, що це саме розрізнення є в Посланні до Євреїв. Не все убивство – умисне убивство, як і не всі статеві зносини – адюльтер (подружня зрада). Коли воїни запитали Івана Хрестителя, як їм діяти, він навіть не натякнув, щоб вони залишили армію; цього також не зробив і Христос, коли зустрівся з римським головним сержантом, званим сотником. Поняття рицаря-християнина, озброєного для захисту доброї справи, – одне з великих християнських понять.
Війна – страхітлива річ, і я поважаю чесного пацифіста, хоч вважаю, що він цілком помиляється. Кого я не можу зрозуміти, це сьогоднішніх напівпацифістів, які наводять людей на думку, що хоч вони зобов’язані воювати, та повинні виконувати це з похмурим обличчям, ніби соромляться цього. Саме це почуття сорому позбавляє багатьох чудових молодих християн у збройних силах того, на що вони мають право, що є природнім досягненням відваги – веселості й щирості від усього серця.

Я часто міркував, як би то було, коли я служив в армії в час Першої світової війни, якби я і якийсь молодий німець забили один одного одночасно й зустрілися у мить після смерті. Я не можу собі уявити, щоб будь-який із нас відчував сором чи навіть обурення. Думаю, ми б з того посміялися.
Уявляю, як хтось скаже: «Ну, якщо дозволено осуджувати вчинки ворога, карати і вбити його, то яка тоді різниця між християнською моральністю і звичайним поглядом?» Найбільша різниця у світі. Пам’ятаймо, ми, християни, вважаємо, що людина живе вічно. Отож, що дійсно має значення, це позначки та вигини в центрі, в надрах душі, які перетворять людину врешті-решт у небесне, або пекельне створіння. Ми можемо убити, якщо необхідно, однак не повинні ненавидіти та втішатися ненавистю. Ми можемо покарати, якщо необхідно, проте не повинні мати задоволення з того. Іншими словами, ми повинні просто викорінити щось в нутрі нас – почуття обурення й почуття, яке бажає власної помсти. Я не маю на увазі, що хто-небудь може вирішити в цей момент ніколи не відчувати такого почуття. Так не стається. Що я маю на увазі, це що кожного разу, коли те почуття підносить свою голову день за днем, рік за роком, упродовж усього життя, ми повинні давати йому відсіч. Це тяжка справа, але не неможлива спроба. Навіть коли вбиваємо й караємо, ми повинні намагатися мати таке саме почуття до ворога, як і до себе – бажати, щоб він не був таким поганим, надіятися, що в цьому або іншому світі він виправиться; по суті, бажати йому добра. Саме ось це Біблія називає любов’ю до ворога: бажати йому добра, але не відчувати ніжності й не говорити, що він гарна людина, коли він таким не є.
Клайв Cтейплз Льюїс, Просто християнство
Поділюся однією воєнною таємницею Ізраїля: там не вчать ненавидіти ворогів. Точніше, вчать не ненавидіти. Вчать знати ворога, не боятись ворога, нищити ворога, але без палаючої ненависті. Тому що ненависть, як і пристрасть - горить яскраво але швидко. Для спринту норм, для марафону не дуже. Коли боротьба триває із покоління в покоління, важливо тримати голову холодною і виховувати дітей в любові. В любові до ближніх, з розумінням, хто є ворог і з навичками боронити перших і бити других. Бити спокійно, без зайвих емоцій, як на роботі. Роботі, з якої повертаєшся додому любити і виховувати дітей. І так далі, з покоління в покоління.
Чи любити ворога означає не карати його? Ні, бо любити себе не означає, що я не повинен піддавати себе карі чи навіть смерті. Якщо ви вчинили вбивство, ваш правильний християнський крок – передати себе поліції, щоб вас повісили. Отже, на мою думку, цілком правильно, щоб християнський суддя засудив людину до смертної кари або християнський воїн убив ворога. Я завжди так думав, з тих пір як став християнином, і задовго до війни, та й тепер так думаю в час миру.
Немає чого цитувати «Не вбий». У грецькій мові є два слова: убивати (to kill) та умисно вбивати (to murder). І коли Христос цитує ту заповідь, Він вживає те саме слово – умисне вбивство (murder), як засвідчено в усіх трьох Євангеліях Матвія, Марка й Луки. Мені говорили, що це саме розрізнення є в Посланні до Євреїв. Не все убивство – умисне убивство, як і не всі статеві зносини – адюльтер (подружня зрада). Коли воїни запитали Івана Хрестителя, як їм діяти, він навіть не натякнув, щоб вони залишили армію; цього також не зробив і Христос, коли зустрівся з римським головним сержантом, званим сотником. Поняття рицаря-християнина, озброєного для захисту доброї справи, – одне з великих християнських понять.
Війна – страхітлива річ, і я поважаю чесного пацифіста, хоч вважаю, що він цілком помиляється. Кого я не можу зрозуміти, це сьогоднішніх напівпацифістів, які наводять людей на думку, що хоч вони зобов’язані воювати, та повинні виконувати це з похмурим обличчям, ніби соромляться цього. Саме це почуття сорому позбавляє багатьох чудових молодих християн у збройних силах того, на що вони мають право, що є природнім досягненням відваги – веселості й щирості від усього серця.

Я часто міркував, як би то було, коли я служив в армії в час Першої світової війни, якби я і якийсь молодий німець забили один одного одночасно й зустрілися у мить після смерті. Я не можу собі уявити, щоб будь-який із нас відчував сором чи навіть обурення. Думаю, ми б з того посміялися.
Уявляю, як хтось скаже: «Ну, якщо дозволено осуджувати вчинки ворога, карати і вбити його, то яка тоді різниця між християнською моральністю і звичайним поглядом?» Найбільша різниця у світі. Пам’ятаймо, ми, християни, вважаємо, що людина живе вічно. Отож, що дійсно має значення, це позначки та вигини в центрі, в надрах душі, які перетворять людину врешті-решт у небесне, або пекельне створіння. Ми можемо убити, якщо необхідно, однак не повинні ненавидіти та втішатися ненавистю. Ми можемо покарати, якщо необхідно, проте не повинні мати задоволення з того. Іншими словами, ми повинні просто викорінити щось в нутрі нас – почуття обурення й почуття, яке бажає власної помсти. Я не маю на увазі, що хто-небудь може вирішити в цей момент ніколи не відчувати такого почуття. Так не стається. Що я маю на увазі, це що кожного разу, коли те почуття підносить свою голову день за днем, рік за роком, упродовж усього життя, ми повинні давати йому відсіч. Це тяжка справа, але не неможлива спроба. Навіть коли вбиваємо й караємо, ми повинні намагатися мати таке саме почуття до ворога, як і до себе – бажати, щоб він не був таким поганим, надіятися, що в цьому або іншому світі він виправиться; по суті, бажати йому добра. Саме ось це Біблія називає любов’ю до ворога: бажати йому добра, але не відчувати ніжності й не говорити, що він гарна людина, коли він таким не є.
Клайв Cтейплз Льюїс, Просто християнство
Поділюся однією воєнною таємницею Ізраїля: там не вчать ненавидіти ворогів. Точніше, вчать не ненавидіти. Вчать знати ворога, не боятись ворога, нищити ворога, але без палаючої ненависті. Тому що ненависть, як і пристрасть - горить яскраво але швидко. Для спринту норм, для марафону не дуже. Коли боротьба триває із покоління в покоління, важливо тримати голову холодною і виховувати дітей в любові. В любові до ближніх, з розумінням, хто є ворог і з навичками боронити перших і бити других. Бити спокійно, без зайвих емоцій, як на роботі. Роботі, з якої повертаєшся додому любити і виховувати дітей. І так далі, з покоління в покоління.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
5159 3351 0939 4102
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
4149 6293 1322 1459
5159 3351 0939 4102
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА