Ікона «Живоносне джерело»

Ця історія сталася з візантійським воєводою Левом багато-багато сторіч тому — 450 року. У п’ятницю Світлої Седмиці воєвода вирішив прогулятися в гаю, що ріс неподалік від Константинополя. На дорозі він зустрів сліпого. Бідолаха довго блукав, тому зовсім знесилився та помирав від спраги. Лев пожалів нещасного. І хоча сам він був людиною заможною та сановитою, не погордував бідним калікою, а взявся йому допомогти. Він посадив сліпого під деревом, а сам пішов шукати для нього води. Довго блукав воєвода околицями, а джерела так і не знайшов. Він уже й не сподівався на це. Аж раптом почув жіночий голос: «Не втрачай надії, імператоре Леве, прямуй у гущавину. Там ти знайдеш джерело. Набери з нього води та напій спраглого, а потім нею змасти його очі. Тоді зрозумієш, ХТО тут до тебе промовляє». Лев здивувався, що його назвали імператором, але пішов туди, куди звелів йому голос. Він справді знайшов у гущавині джерело, в якому плавало сім золотих рибок. Воєвода набрав із нього води й приніс сліпому. Не встиг він помастити йому очі, як той прозрів. Тоді побожний сановник зрозумів, що до нього промовляла Сама Цариця Небесна. Звістка про чудесне уздоровлення сліпого облетіла столицю та її околиці, й багато людей, особливо хворих, стали приходити до джерела. Від його води часто відбувалися зцілення. Тому джерело почали називати «Живоносним».

А згодом справдилися слова Богородиці — милосердний воєвода став імператором Візантії та правив під іменем Лев І Маркел. Він збудував у гаю храм, прикрасив його всередині мозаїкою, а над самим джерелом помістив ікону Пречистої Діви з Божим Дитям, яку теж почали назвати «Живоносним Джерелом». Вдячні прочани хотіли мати в себе список з цього образа. Тому з ікони стали робити копії. Спочатку робили точні списки — на них не було джерела (адже оригінал не потребував зображення водойми — під іконою било справжнє джерело). Але з часом, щоб показати, що це саме ікона «Живоносне Джерело», на ній стали дописувати широку кам’яну чашу (фіалу), над якою сидить Богородиця з Дитям. А ще пізніше на іконах «Живоносне Джерело» почали зображати водойму та фонтан.

Візантійські імператори вважали своїм обов’язком дбати про цей храм. Імператор Юстиніан збудував над святим джерелом ще величнішу церкву. Цариця Ірина відбудувала її після землетрусу. А коли землетрус знову пошкодив храм, його відновив імператор Василій I Македонянин. Його син — імператор Лев VI Філософ — сприяв розквіту тут монастиря, ченці якого прославилися чудовим співом.

Богородиця не полишала цих місць Своєю турботою. Чудеса зцілень від джерельної води не припинялися впродовж сторіч. «Яка мова може розповісти, скільки чудес та вода подала і навіть донині дає», — у захваті написав візантійський історик Никифор Калліст в ХІV столітті та, сповнений вдячності, прославив Небесну Цілительку в чині служби Живоносному Джерелу. Здавалося, богослужінням на святому місці не буде кінця. Але 1453 року візантійською столицею заволоділи турки, і для християн настали тяжкі часи. Храм Живоносного Джерела і монастир при ньому спорожніли, квітуча досі місцевість стала мусульманським кладовищем. Згодом був зруйнований і храм Живоносного Джерела. До руїн приставили стражника, який забороняв наближатися до цього місця. З часом суворість заборони пом’якшилася, і християни змогли збудувати там невелику капличку. Протее, й вона у 1821 році була зруйнована, а джерело засипане. Християни знову розібрали руїни, відкрили джерело і, як і раніше, з вірою та молитвами черпали з нього воду. Втім, тільки через чотирнадцять років османська влада дозволила їм збудувати тут новий храм. При ньому також влаштували лікарню та притулок. У цьому храмі й тепер з-під ікони Пресвятої Богородиці струмує цілюща вода. Знову відправляються тут богослужіння, особливо урочисто — в п’ятницю Пасхального Тижня, в день знайдення майбутнім імператором Левом цілющого джерела. Цей день тепер святкують як День ікони Божої Матері «Живоносне Джерело».

А звичай освячувати джерела біля монастирів і присвячувати їх Божій Матері, а також писати ікони Богородиці, звані «Живоносне Джерело«, став поширюватися християнським світом. Ось, наприклад, у Криму, де були грецькі колонії, знайдено глиняний таріль, датований ХІІІ-ХІV століттям, на якому зображено Богородицю, що стоїть у чаші зі зведеними в молитві руками. Досяг цей звичай і Афонської гори. А звідти у XVI столітті прийшов до України.

Така традиція не була зовсім новою для наших людей. Здавна в Україні будували храми на місцях з’явлення Богородиці та її ікон, і часто там починали бити цілющі джерела. А з XVI століття стали присвячувати нашій Заступниці й інші джерела та криниці, будувати біля них храми Живоносного Джерела.



Є кілька таких храмів і в Києві. Найвідоміший з них побудовано 1913 року біля Східної В’їзної брами на території Нижньої лаври. У роки другої світової війни церква дуже постраждала — було зруйновано її верхній ярус. Остаточно відновили храм Живоносного Джерела тільки в 2001 році. Цього року він був освячений і туди перенесли з Аннозачатіївської церкви, що на Дальніх печерах, список ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне Джерело». Цей список був зроблений в Києво-Печерській лаврі в тому ж таки 1913 році, коли споруджено храм.

Образ Божої Матері «Живоносне Джерело» — один із найулюбленіших у християнського люду. Глибоко шанував його преподобний Серафим Саровський і закликав вірних приходити й молитися перед цією іконою. Ті, хто з вірою молиться біля ікони Богородиці в храмах Живоносного Джерела, зціляються від недуг. Однак, не лише там, а й у кожному храмі Пресвята Діва дарує втіху та зцілення всім, хто звертається до Неї з молитвами. Адже благодать і сила Божа не обмежуються одним місцем. Всюди, де тверда непохитна віра й палка щира любов до Божої Матері, виливається на людей невичерпне джерело Її милості.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.