Святитель Дмитро Туптало
27 жовтня 2023
Дата смерті святого вважається днем народження його у Вічності. Про українського златоуста Дмитра Туптало, який був митрополитом Ростовським, написано чимало. Його твори досі є канонічним зразком житія святих та незаперечним джерелом богословських праць. 28 жовтня є днем, коли праведник спочив, а тому ми хочемо ще раз згадати його внесок в церковне життя.
Данило Туптало народився 11 грудня 1651 р. в містечку Макарів Київського полку в сім’ї макарівського сотника Сави Григоровича Туптала. Батько згодом, у 1682– 686 рр. був київським сотником, а в останній період життя – ктитором Київського Кирилівського монастиря; 1703 р. похований біля Троїцького храму монастиря. Його мати – Марія Михайлівна, відзначалася глибокою релігійністю. Всі чотири сестри Данила, так само як він сам, прийняли чернечий постриг, причому одна з них – Параскева (п. 1705 р.) була ігуменею Київського Йорданського монастиря. У 1660 р. сім’я Тупталів переселилася до Києва, оселилася в будинку поблизу церкви Миколая Притиска на Подолі.
Данило Туптало (Тупталенко) спочатку навчався вдома, а з 1662 р. – у Києво-Могилянській колегії (ймовірно, до 1665 р.). Здобуті тут знання нарощував упродовж усього життя (є свідчення, що науку переривав тільки на час хвороби − мав слабке здоров’я), ставши непересічною особистістю з високим інтелектуальним світоглядним рівнем. 9 липня 1668 р. (ст. ст.) він постригся в ченці у Київському Кирилівському монастирі під іменем Димитрія, 1669 р. його висвячено на ієродиякона, 1675 р. – на ієромонаха. Це останнє висвячення здійснив чернігівський архієпископ Лазар Баранович у Густинському монастирі поблизу Прилук і залишив о. Димитрія при чернігівській катедрі як проповідника. У Густинському монастирі написав один з перших відомих нам творів – “Руно орошенное” (1680 р.) – збірник сказань про чудеса монастирського чудотворного образу Богоматері (див. на виставці). Досить швидко став знаменитим проповідником, його запрошували не лише православні монастирі України (проповіді звучали як тоді казали “на украинском наречии”), але й Литви та Білорусі, де він провів більше року. В лютому 1679 р. на запрошення гетьмана Івана Самойловича повернувся в Україну, перебував у Свято-Микільському монастирі поблизу Батурина, гетьманської столиці, де розгорнув творчу діяльність. Згодом був ігуменом монастирів: Максаківського Спасо-Преображенського (1682–1682), Батуринського Крупицького Миколаївського (1682–1683, 1686–1692), Глухівського Петропавлівського (1684–1697, з перервами), Київського Кирилівського (лютий–червень 1697), Чернігівського Єлецького Успенського (1697–1699) – тут його було висвячено на архімандрита, Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського (1699–1701). Як видно, з цього переліку, у виконанні обов’язків ігумена була перерва: 26 жовтня 1683 р. Димитрій Савич (саме так його названо в переважній більшості документів, хоч один раз він згадується як Дмитро Тупталович — див. універсал Івана Самойловича у вітрині) добровільно зрікся ігуменства, аби присвятити себе чернечим подвигам і творчій богословській діяльності. На прохання архімандрита Києво-Печерської Лаври Варлаама Ясинського він переселився в цей монастир і розпочав головну справу свого життя – написання “Четій-Міней” – зводу житій святих за днями й місяцями року. Під час перебування 1684 р. в Батурині, для привітання нового київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертенського цей митрополит разом з гетьманом Іваном Самойловичем переконали о. Димитрія Савича в необхідності знову стати ігуменом Батуринського Крупицького монастиря.
Різкий злам у його житті стався 1701 р., коли за наказом російського царя Петра І довелося переїхати в Москву. Фактично то був ультиматум і своєрідне заслання. 23 лютого Димитрія Савича було висвячено на митрополита Сибірського і Тобольського. На щастя, через хворобу він не зміг виїхати до Сибіру. Навесні 1702 р. його перевели в Ростов, де він став митрополитом Ростовським і Ярославльським. У Ростові відкрив духовну семінарію, другу в Російській імперії. ЇЇ закриття 1705 р., а також звістка про поразку в Полтавській битві 1709 р. гетьмана Івана Мазепи, з яким Димитрія Ростовського пов’язували багаторічні дружні стосунки – були далеко не єдиними тяжкими випробуваннями для митрополита. Святий був українським патріотом і дивно, що досі його вважають російським діячом. Помер він у віці 58 років 28 жовтня 1709 р. в Ростові, похований 25 листопада в Ростовському Яковлевському монастирі. У 1757 р. Димитрія Ростовського канонізовано. День пам’яті св. Димитрія Ростовського православна церква відзначає двічі: 21 вересня і 28 жовтня.
Димитрій Савич (Туптало) – автор величезної кількості проповідей, повчань, досліджень з церковно-історичної хронології, богословських розвідок, богослужебних праць різних жанрів, драматичних творів, скороченого перекладу Святого Письма. Його найголовнішим доробком, як уже про це йшлося, були “Четії-Мінеї” – “Житія святих” у 4-х томах (чвертях): кожен том охоплював три місяці, починаючи з вересня – першого місяця церковного календаря (один з томів представлено на виставці). В числі інших праць – “Розыск о раскольнической бринской вере”, “Алфавит духовний”. Його “Діаріуш” є яскравим свідченням про нього як одного з найвидатніших українських письменників 17–18 століть.
Життя і діяльність Димитрія Савича (Туптала) невідривні від тієї доби української історії, що її названо добою Руїни, коли відбулася втрата прав і привілеїв київської митрополії внаслідок перепідпорядкування її від Константинопольського патріархату Московському, а в політичному житті сталася Полтавська катастрофа 1709 року.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Данило Туптало народився 11 грудня 1651 р. в містечку Макарів Київського полку в сім’ї макарівського сотника Сави Григоровича Туптала. Батько згодом, у 1682– 686 рр. був київським сотником, а в останній період життя – ктитором Київського Кирилівського монастиря; 1703 р. похований біля Троїцького храму монастиря. Його мати – Марія Михайлівна, відзначалася глибокою релігійністю. Всі чотири сестри Данила, так само як він сам, прийняли чернечий постриг, причому одна з них – Параскева (п. 1705 р.) була ігуменею Київського Йорданського монастиря. У 1660 р. сім’я Тупталів переселилася до Києва, оселилася в будинку поблизу церкви Миколая Притиска на Подолі.
Данило Туптало (Тупталенко) спочатку навчався вдома, а з 1662 р. – у Києво-Могилянській колегії (ймовірно, до 1665 р.). Здобуті тут знання нарощував упродовж усього життя (є свідчення, що науку переривав тільки на час хвороби − мав слабке здоров’я), ставши непересічною особистістю з високим інтелектуальним світоглядним рівнем. 9 липня 1668 р. (ст. ст.) він постригся в ченці у Київському Кирилівському монастирі під іменем Димитрія, 1669 р. його висвячено на ієродиякона, 1675 р. – на ієромонаха. Це останнє висвячення здійснив чернігівський архієпископ Лазар Баранович у Густинському монастирі поблизу Прилук і залишив о. Димитрія при чернігівській катедрі як проповідника. У Густинському монастирі написав один з перших відомих нам творів – “Руно орошенное” (1680 р.) – збірник сказань про чудеса монастирського чудотворного образу Богоматері (див. на виставці). Досить швидко став знаменитим проповідником, його запрошували не лише православні монастирі України (проповіді звучали як тоді казали “на украинском наречии”), але й Литви та Білорусі, де він провів більше року. В лютому 1679 р. на запрошення гетьмана Івана Самойловича повернувся в Україну, перебував у Свято-Микільському монастирі поблизу Батурина, гетьманської столиці, де розгорнув творчу діяльність. Згодом був ігуменом монастирів: Максаківського Спасо-Преображенського (1682–1682), Батуринського Крупицького Миколаївського (1682–1683, 1686–1692), Глухівського Петропавлівського (1684–1697, з перервами), Київського Кирилівського (лютий–червень 1697), Чернігівського Єлецького Успенського (1697–1699) – тут його було висвячено на архімандрита, Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського (1699–1701). Як видно, з цього переліку, у виконанні обов’язків ігумена була перерва: 26 жовтня 1683 р. Димитрій Савич (саме так його названо в переважній більшості документів, хоч один раз він згадується як Дмитро Тупталович — див. універсал Івана Самойловича у вітрині) добровільно зрікся ігуменства, аби присвятити себе чернечим подвигам і творчій богословській діяльності. На прохання архімандрита Києво-Печерської Лаври Варлаама Ясинського він переселився в цей монастир і розпочав головну справу свого життя – написання “Четій-Міней” – зводу житій святих за днями й місяцями року. Під час перебування 1684 р. в Батурині, для привітання нового київського митрополита Гедеона Святополка-Четвертенського цей митрополит разом з гетьманом Іваном Самойловичем переконали о. Димитрія Савича в необхідності знову стати ігуменом Батуринського Крупицького монастиря.
Різкий злам у його житті стався 1701 р., коли за наказом російського царя Петра І довелося переїхати в Москву. Фактично то був ультиматум і своєрідне заслання. 23 лютого Димитрія Савича було висвячено на митрополита Сибірського і Тобольського. На щастя, через хворобу він не зміг виїхати до Сибіру. Навесні 1702 р. його перевели в Ростов, де він став митрополитом Ростовським і Ярославльським. У Ростові відкрив духовну семінарію, другу в Російській імперії. ЇЇ закриття 1705 р., а також звістка про поразку в Полтавській битві 1709 р. гетьмана Івана Мазепи, з яким Димитрія Ростовського пов’язували багаторічні дружні стосунки – були далеко не єдиними тяжкими випробуваннями для митрополита. Святий був українським патріотом і дивно, що досі його вважають російським діячом. Помер він у віці 58 років 28 жовтня 1709 р. в Ростові, похований 25 листопада в Ростовському Яковлевському монастирі. У 1757 р. Димитрія Ростовського канонізовано. День пам’яті св. Димитрія Ростовського православна церква відзначає двічі: 21 вересня і 28 жовтня.
Димитрій Савич (Туптало) – автор величезної кількості проповідей, повчань, досліджень з церковно-історичної хронології, богословських розвідок, богослужебних праць різних жанрів, драматичних творів, скороченого перекладу Святого Письма. Його найголовнішим доробком, як уже про це йшлося, були “Четії-Мінеї” – “Житія святих” у 4-х томах (чвертях): кожен том охоплював три місяці, починаючи з вересня – першого місяця церковного календаря (один з томів представлено на виставці). В числі інших праць – “Розыск о раскольнической бринской вере”, “Алфавит духовний”. Його “Діаріуш” є яскравим свідченням про нього як одного з найвидатніших українських письменників 17–18 століть.
Життя і діяльність Димитрія Савича (Туптала) невідривні від тієї доби української історії, що її названо добою Руїни, коли відбулася втрата прав і привілеїв київської митрополії внаслідок перепідпорядкування її від Константинопольського патріархату Московському, а в політичному житті сталася Полтавська катастрофа 1709 року.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта