Притча про сіяча
28 жовтня 2023
Звичайно, що всім нам є добре відоме пояснення цієї притчі, бо, якщо зерно – це Слово Боже, сіяч – Син Божий, а притча розповідає, яким чином діє Господь. Як ми бачимо у цій притчі, то сіяч поступає дещо нелогічно, бо більшість зерна є змарнована. Це ми, люди ХХІ століття, до будь-якої справи підходимо досить прагматично і перед тим, як до чогось взятися думаємо наскільки воно буде ефективно і який зиск ми будемо мати з тієї чи іншої справи. Проте, як бачимо, Бог, на відміну від нас, не боїться витрачати. Бог щедро сіє на добру землю й на неплідну.
Для всіх притч притаманна одна риса – неоднозначні реакції людей на повчання Ісуса. З цієї причини автор розміщує притчі в найвиправданішому місці Євангелія, а саме після дискусій, звинувачень та засудження Ісуса, які відображають різноманітні реакції людей на Його діяльність. Якщо розглядати весь контекст як єдине ціле, протистояння та вороже ставлення людей до нього призводить до того, що Він змінює Свою тактику – починає повчати притчами.
Притча, як правило, має у своїй основі просту замальовку, подію, стосунки, які ми можемо спостерігати в повсякденному житті, коли увага слухачів привернена до якоїсь особливої риси, яка змушує їх замислитися і знайти глибший духовний зміст у простій життєвій ситуації. У цьому контексті від учня, як від слухача, який повірив, вимагається не лише пасивне сприйняття вчення Ісуса, але й дослідження значення Його слів на різних рівнях, щоб могти застосувати їх у бурхливому та мінливому вирі життя. Отже, абсолютно виправданим є припущення, що всі ці притчі мають безпосередній зв’язок зі справжнім ученням Ісуса і за своєю природою вони не могли просто зберігатися в пам’яті народу, а відтак знову передаватися й доповнюватися через усну традицію. Розглядаючи кожну притчу, ми маємо відкрити вуха й очі, щоб зрозуміти метафори чи порівняння, застосовані тут для тлумачення особистих проблем через призму християнської доктрини та моралі за допомогою образного мислення.
Євангеліє від Луки 13:1-9 – Притча про сіяча
Вступний вірш свідчить, що Ісус вийшов на берег моря і почав розповідати притчу великому натовпу народу, який зібрався довкола Нього. Легко зрозуміти, що човен слугував для Ісуса своєрідною катедрою, а прибережні води створили гарні акустичні умови. Ісус сидів у човні, а натовп на березі слухав стоячи, і ця деталь свідчить, що Він користувався авторитетом учителя. Перша притча описує процес сівби, коли зерна попадають у чотири різні середовища з відповідним результатом, про що ми читаємо тлумачення «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (пор. 11:15; 13:43) перегукується із shema’ Israel та постійним нагадуванням Ісаї про духовні вуха (Іс. 32:3; 50:4,5; 55:3). Метафора про неймовірний урожай, коли одне зерно вродило в сто разів більше, означає тріумф царства, яке врешті-решт настане, незважаючи на той опір, який Ісус та Його учні вже почали відчувати. Метафору дозрівання врожаю ми знову зустрінемо в наступних двох притчах. Це образний засіб, щоб пояснити природу й характер царства Божого, особливо у світлі того, як Ісус розглядає царство в часи Свого служіння.
13:10-17 – Для чого Ісус говорив притчами
Учні ставлять запитання Ісусові: з якою метою Він почав говорити з людьми притчами? Фраза «таємниці Царства Небесного» у в. 11 означає «сховане», що має бути відкрите Отроком (див. вище 10:26; 11:27), і це можна зрозуміти лише вірою. Іще раз тема духовної сліпоти та глухоти, якої торкався пророк Ісая, звучить з особливим піднесенням, коли автор наводить цитату з Іс. 6:9-10 (див. вище в 11:4). Прийом, який використовує євангелист, наводячи цитату з метою попередження, застосований тут як емфаза. Так само як Ісая, Матвій пояснює негативні наслідки, допущені Богом, тим, що вони входять у Його план. Якщо ми вбачатимемо в цьому бажання Бога навмисне збентежити й засудити, то зіштовхнемося з проблемами доктрини, адже нав’язуватимемо власне бачення, відмінне від того, яке мали пророк та євангеліст. Саме зростаюче вороже ставлення та усвідомлена відмова зрозуміти послання Ісуса призводить цих людей до засудження з боку Бога та їхнього відокремлення. Учні є блаженними (вв. 16-17), тому що вони здатні свідчити та брати участь у процесі збирання вірних до царства Божого, а це саме те, що передрікали пророки й праведники з часів вигнання (див. 10:41).
13:18-23 – Тлумачення притчі про сіяча
Зерно означає «слово про Царство», що є синонімом до виразу «Євангеліє Царства» (4:23). Ісус, визнаний як Син Людський у 13:37, і є сіячем, хоч у цій притчі основний наголос падає на слово «насіння» і «ґрунт», що показує те, як слухачі приймають Його слово. В основі цієї притчі лежить образ сіяння слова, описаний в Іс. 55:10-11, що з’являється власне після запрошення до святкування царства Божого та прийняття вірних як свідків Господа для всіх народів (Іс. 55:1-5). Отже, зерно, що впало край дороги і птаство повидзьобувало його, – це слово, яке потрапляє до вух духовно глухих людей, через що їх відразу захоплює злий дух (пор. 12:43-45). Зерно, яке впало на кам’янистий ґрунт та, прорісши, швидко в’яне і вмирає, – це слово, що сприймається спершу з захопленням, коли люди бачать месіянські діяння та чують Добру Новину, але щойно вони зустрічають опір, відразу висихають, як трава в жаркий день (пор. Іс. 40:6-8,24). Зерно, яке впало між терня, спершу сприймається слухачами, але незабаром його заглушує їхній надмірний егоїзм. «Тернина» символізує життя без Бога, що не приносить користі (напр., Іс. 34:13; Єр. 12:13). Зерно, яке падає на добру землю, – це слово, що плодоносить у життях людей, які сприйняли його з вірою; вони змінюються, щоб приносити плід за своїми можливостями.
Усі чотири категорії слухачів можна було визначити серед натовпу людей, які приходили, щоб послухати Ісуса. Перед загрозою зростаючої опозиції Ісус намагається запевнити вірних, що слово Боже, яке стоїть навіки, не буде повернуте порожнім, але здійснить те, що має на меті Господь (Іс. 55:11).
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Для всіх притч притаманна одна риса – неоднозначні реакції людей на повчання Ісуса. З цієї причини автор розміщує притчі в найвиправданішому місці Євангелія, а саме після дискусій, звинувачень та засудження Ісуса, які відображають різноманітні реакції людей на Його діяльність. Якщо розглядати весь контекст як єдине ціле, протистояння та вороже ставлення людей до нього призводить до того, що Він змінює Свою тактику – починає повчати притчами.
Притча, як правило, має у своїй основі просту замальовку, подію, стосунки, які ми можемо спостерігати в повсякденному житті, коли увага слухачів привернена до якоїсь особливої риси, яка змушує їх замислитися і знайти глибший духовний зміст у простій життєвій ситуації. У цьому контексті від учня, як від слухача, який повірив, вимагається не лише пасивне сприйняття вчення Ісуса, але й дослідження значення Його слів на різних рівнях, щоб могти застосувати їх у бурхливому та мінливому вирі життя. Отже, абсолютно виправданим є припущення, що всі ці притчі мають безпосередній зв’язок зі справжнім ученням Ісуса і за своєю природою вони не могли просто зберігатися в пам’яті народу, а відтак знову передаватися й доповнюватися через усну традицію. Розглядаючи кожну притчу, ми маємо відкрити вуха й очі, щоб зрозуміти метафори чи порівняння, застосовані тут для тлумачення особистих проблем через призму християнської доктрини та моралі за допомогою образного мислення.
Євангеліє від Луки 13:1-9 – Притча про сіяча
Вступний вірш свідчить, що Ісус вийшов на берег моря і почав розповідати притчу великому натовпу народу, який зібрався довкола Нього. Легко зрозуміти, що човен слугував для Ісуса своєрідною катедрою, а прибережні води створили гарні акустичні умови. Ісус сидів у човні, а натовп на березі слухав стоячи, і ця деталь свідчить, що Він користувався авторитетом учителя. Перша притча описує процес сівби, коли зерна попадають у чотири різні середовища з відповідним результатом, про що ми читаємо тлумачення «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (пор. 11:15; 13:43) перегукується із shema’ Israel та постійним нагадуванням Ісаї про духовні вуха (Іс. 32:3; 50:4,5; 55:3). Метафора про неймовірний урожай, коли одне зерно вродило в сто разів більше, означає тріумф царства, яке врешті-решт настане, незважаючи на той опір, який Ісус та Його учні вже почали відчувати. Метафору дозрівання врожаю ми знову зустрінемо в наступних двох притчах. Це образний засіб, щоб пояснити природу й характер царства Божого, особливо у світлі того, як Ісус розглядає царство в часи Свого служіння.
13:10-17 – Для чого Ісус говорив притчами
Учні ставлять запитання Ісусові: з якою метою Він почав говорити з людьми притчами? Фраза «таємниці Царства Небесного» у в. 11 означає «сховане», що має бути відкрите Отроком (див. вище 10:26; 11:27), і це можна зрозуміти лише вірою. Іще раз тема духовної сліпоти та глухоти, якої торкався пророк Ісая, звучить з особливим піднесенням, коли автор наводить цитату з Іс. 6:9-10 (див. вище в 11:4). Прийом, який використовує євангелист, наводячи цитату з метою попередження, застосований тут як емфаза. Так само як Ісая, Матвій пояснює негативні наслідки, допущені Богом, тим, що вони входять у Його план. Якщо ми вбачатимемо в цьому бажання Бога навмисне збентежити й засудити, то зіштовхнемося з проблемами доктрини, адже нав’язуватимемо власне бачення, відмінне від того, яке мали пророк та євангеліст. Саме зростаюче вороже ставлення та усвідомлена відмова зрозуміти послання Ісуса призводить цих людей до засудження з боку Бога та їхнього відокремлення. Учні є блаженними (вв. 16-17), тому що вони здатні свідчити та брати участь у процесі збирання вірних до царства Божого, а це саме те, що передрікали пророки й праведники з часів вигнання (див. 10:41).
13:18-23 – Тлумачення притчі про сіяча
Зерно означає «слово про Царство», що є синонімом до виразу «Євангеліє Царства» (4:23). Ісус, визнаний як Син Людський у 13:37, і є сіячем, хоч у цій притчі основний наголос падає на слово «насіння» і «ґрунт», що показує те, як слухачі приймають Його слово. В основі цієї притчі лежить образ сіяння слова, описаний в Іс. 55:10-11, що з’являється власне після запрошення до святкування царства Божого та прийняття вірних як свідків Господа для всіх народів (Іс. 55:1-5). Отже, зерно, що впало край дороги і птаство повидзьобувало його, – це слово, яке потрапляє до вух духовно глухих людей, через що їх відразу захоплює злий дух (пор. 12:43-45). Зерно, яке впало на кам’янистий ґрунт та, прорісши, швидко в’яне і вмирає, – це слово, що сприймається спершу з захопленням, коли люди бачать месіянські діяння та чують Добру Новину, але щойно вони зустрічають опір, відразу висихають, як трава в жаркий день (пор. Іс. 40:6-8,24). Зерно, яке впало між терня, спершу сприймається слухачами, але незабаром його заглушує їхній надмірний егоїзм. «Тернина» символізує життя без Бога, що не приносить користі (напр., Іс. 34:13; Єр. 12:13). Зерно, яке падає на добру землю, – це слово, що плодоносить у життях людей, які сприйняли його з вірою; вони змінюються, щоб приносити плід за своїми можливостями.
Усі чотири категорії слухачів можна було визначити серед натовпу людей, які приходили, щоб послухати Ісуса. Перед загрозою зростаючої опозиції Ісус намагається запевнити вірних, що слово Боже, яке стоїть навіки, не буде повернуте порожнім, але здійснить те, що має на меті Господь (Іс. 55:11).
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта