Неділя всіх святих землі української
17 червня 2023
Церква Христова щодня вшановує пам'ять різноманітних святих. Кількість угодників божих дуже велика, окрім того є такі які ще не відомі нам. Тому сьогодні у другу неділю після п’ятидесятниці, Українська Православна Церква вшановує пам'ять святих землі української. І те що сьогодні ми вшановуємо подвижників благочестя нашої вітчизни. Ці святі угодники Божі – є плодами християнської віри засіяної у нашій землі Господом. Сьогодні варто згадати тих наших співбратів, які прославились у сонмі святих.
Світло Христової віри пройшло до нас ще у І столітті. Ми знаємо, що першим з проповіддю про Христа на нашій землі був апостол Андрій Первозванний. Про це свідчить нам «Повість минулих літ». Хоча, найдавніша згадка про поширення Християнства на українських землях належить Тертуліану. Згодом, про прийняття Християнства скіфами повідомляють: Святі Афанасій Олександрійський, Іоан Золотоустий, Євсевій Кесарійський та Блаженний Ієронім. Про те, що Християнство було прийнято «давно» пишуть в «Церковній історії» Єрмій Созомен і Євсевій Кесарійський в «Короткій хронографії». Розвиток християнства на наших землях був досить тривалим процесом. «Повість минулих літ» розповідає нам, що святий апостол Андрій Первозванний, брат апостола Петра, проповідував Слово Боже на берегах Чорного моря та Дніпра: «Коли Андрій навчав у Синопі і прибув у Корсунь, довідався він, що неподалік від Корсуня є гирло Дніпра, і захотів відправитися в Рим, і поплив у гирло дніпровське, і звідти відправився вгору по Дніпру. І сталося так, що він прийшов і став під горами на березі. І вранці встав і сказав тим, хто був з ним: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і спорудить Бог багато церков». І зійшовши на гори ці, благословив їх, і поставив хрест, і помолився Богу, і зійшов з гори цієї, де згодом буде Київ, і рушив по Дніпру вгору. І прийшов до слов'ян, де ото нині Новгород… І відправився в країну варягів, і прийшов у Рим, і повідав про те, як вчив і що бачив...» .
Наступним християнином, що був на наших землях став священомученик Климент Римський (88-97рр.), третій наступник Петра, який тут перебував у засланні при імператорі Траяні на території сучасного Криму про що свідчить Церковне Передання, яке відображене у житії святого4. Священномученик Климент проповідував тут Слово Боже та заснував християнську громаду. Святий Ієронім (347-420 рр.) пише, що зимні країни Скіфії є сповнені вогнем віри2. Тому можна вважати, що південні племена України прийняли християнство вже від святого Климента. Пізніше, його чесна голова була передана князю Володимиру в дарунок. У наш час вона знаходиться у дальніх печерах Києво-Печерського монастиря разом з іншими мироточивими головами лаврських угодників.
В ІХ столітті християнство приходить на Україну через місіонерів разом з грецькими колоністами і купцями. Вже в першій половині ІХ століття у Києві був побудований перший християнський храм, який освячений на честь святого пророка Іллі. Перші спроби хрещення України пов’язані з діяльністю слов’янських апостолів святих Кирила і Мефодія в другій половині ІХ століття. Ці місіонери створили азбуку і переклали Святе Писання і літургійні книги на старослов’янську мову.
Офіційно початки християнства в Україні датуються першою половиною Х ст., коли свята і рівноапостольна київська княгиня Ольга – дружина Ігоря і бабуся майбутнього князя Володимира Великого, охрестилася, про що свідчить нам «Повість временних літ». Ольга 957 року відвідала Константинополь, але її бажання хрестити Русь не здійснилося. Коли Володимир став християнином (охрещений в Корсуні), захотів і свій народ навернути на християнську віру. Коли поганські посли князя Володимира брали участь у святковій Літургії в соборі святої Софії в Константинополі, то були глибоко зворушені та невимовно захоплені. Згодом, вони так звітують своєму володареві: «І прийшли ми в Греки,і повели нас туди, де служать Богові своєму, і не знали - на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо,як і розповісти про це, - знаємо ми тільки, що перебуває там Бог з людьми, і служба їх краща, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого; так і ми не можемо вже тут перебувати». Це так сильно вплинуло на князя Володимира, що він прийняв християнство зі Сходу.
Власне, офіційне хрещення Русі, як прийнято вважати, відбулось святим рівноапостольним Володимиром Великим 988 року в Києві, після знищення поганських ідолів. Літопис так описує цю подію: «Коли Володимир повернувся до Києва, повелів поперекидати кумирів: одних порубати, а других спалити, Перуна ж казав прив’язати до кінського хвоста і волочити по місті. На кінець вкинули його до Дніпра. Після цього послав вістунів по цілому місті, голосячи: «Якщо завтра не явиться хто-небудь над рікою, бідний чи багатий, низького стану чи робітник, буде моїм противником». Чуючи це, люди з радістю приходили та радіючи говорили між собою: «Коли б це не було добре, не прийняв би цього князь і бояри». Наступного дня вийшов Володимир із візантійськими священиками цариці над Дніпро, де вже зійшлося людей без числа. Зайшовши у воду, стояли одні по шию, другі до грудей, молодь по груди ближче берега, а ще інші тримали дітей. Священики стоячи творили молитву. І можна було бачити і відчути радість, що приходила з небес і розливалася тут на землі задля спасіння стількох душ».
Далі плоди проповіді Христової віри приносили свої плоди. Адже тут можна згадати великий сонм угодників Божих, що прославились в Україні. Яскравим прикладом тут виступає найдревніший монастир нашої землі – Києво-Печерська лавра. У цій святині нашого народу спочиває нетлінними мощами, чимало подвижників благочестя, які моляться за наш народ перед престолом Всевишнього. Окрім собору преподобних у нас є чималий сонм святителів. Серед них варто згадати митрополитів Київських які були істиними світилами Христової віри. До їхнього числа належать: митрополит Іларіон, святитель Петро Могила, священомученик Макарій, святитель Феодосій Чернігівський та багато інших. Є також у нашої Церкви і сонм мучеників. Особливо багато їх було у ХХ столітті, за часів безбожної атеїстичної держави. Чимало християн в той час убивали за сповідання їхньої віри. Їхніх імен нам в більшості не відомо. І таких угодників Божих, яких ми не знаємо, є дуже багато. Саме для них встановлено сьогоднішнє свято.
Увесь лик українських святих, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, свідчить про те, що наша Церква є древньою і має величну історію. Усі ці угодники Божі, яких ми знаємо і яких не знаємо є заступниками перед Господом за наш народ. І особливо у ці важкі часи для нашої Церкви та держави, нам потрібно звертатись за молитовним заступництвом до них, щоб вони вимолили для нас миру, благополуччя та єдності для нашої Церкви та держави.
Світло Христової віри пройшло до нас ще у І столітті. Ми знаємо, що першим з проповіддю про Христа на нашій землі був апостол Андрій Первозванний. Про це свідчить нам «Повість минулих літ». Хоча, найдавніша згадка про поширення Християнства на українських землях належить Тертуліану. Згодом, про прийняття Християнства скіфами повідомляють: Святі Афанасій Олександрійський, Іоан Золотоустий, Євсевій Кесарійський та Блаженний Ієронім. Про те, що Християнство було прийнято «давно» пишуть в «Церковній історії» Єрмій Созомен і Євсевій Кесарійський в «Короткій хронографії». Розвиток християнства на наших землях був досить тривалим процесом. «Повість минулих літ» розповідає нам, що святий апостол Андрій Первозванний, брат апостола Петра, проповідував Слово Боже на берегах Чорного моря та Дніпра: «Коли Андрій навчав у Синопі і прибув у Корсунь, довідався він, що неподалік від Корсуня є гирло Дніпра, і захотів відправитися в Рим, і поплив у гирло дніпровське, і звідти відправився вгору по Дніпру. І сталося так, що він прийшов і став під горами на березі. І вранці встав і сказав тим, хто був з ним: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і спорудить Бог багато церков». І зійшовши на гори ці, благословив їх, і поставив хрест, і помолився Богу, і зійшов з гори цієї, де згодом буде Київ, і рушив по Дніпру вгору. І прийшов до слов'ян, де ото нині Новгород… І відправився в країну варягів, і прийшов у Рим, і повідав про те, як вчив і що бачив...» .
Наступним християнином, що був на наших землях став священомученик Климент Римський (88-97рр.), третій наступник Петра, який тут перебував у засланні при імператорі Траяні на території сучасного Криму про що свідчить Церковне Передання, яке відображене у житії святого4. Священномученик Климент проповідував тут Слово Боже та заснував християнську громаду. Святий Ієронім (347-420 рр.) пише, що зимні країни Скіфії є сповнені вогнем віри2. Тому можна вважати, що південні племена України прийняли християнство вже від святого Климента. Пізніше, його чесна голова була передана князю Володимиру в дарунок. У наш час вона знаходиться у дальніх печерах Києво-Печерського монастиря разом з іншими мироточивими головами лаврських угодників.
В ІХ столітті християнство приходить на Україну через місіонерів разом з грецькими колоністами і купцями. Вже в першій половині ІХ століття у Києві був побудований перший християнський храм, який освячений на честь святого пророка Іллі. Перші спроби хрещення України пов’язані з діяльністю слов’янських апостолів святих Кирила і Мефодія в другій половині ІХ століття. Ці місіонери створили азбуку і переклали Святе Писання і літургійні книги на старослов’янську мову.
Офіційно початки християнства в Україні датуються першою половиною Х ст., коли свята і рівноапостольна київська княгиня Ольга – дружина Ігоря і бабуся майбутнього князя Володимира Великого, охрестилася, про що свідчить нам «Повість временних літ». Ольга 957 року відвідала Константинополь, але її бажання хрестити Русь не здійснилося. Коли Володимир став християнином (охрещений в Корсуні), захотів і свій народ навернути на християнську віру. Коли поганські посли князя Володимира брали участь у святковій Літургії в соборі святої Софії в Константинополі, то були глибоко зворушені та невимовно захоплені. Згодом, вони так звітують своєму володареві: «І прийшли ми в Греки,і повели нас туди, де служать Богові своєму, і не знали - на небі чи на землі ми: бо немає на землі такого видовища та краси такої, і не знаємо,як і розповісти про це, - знаємо ми тільки, що перебуває там Бог з людьми, і служба їх краща, ніж у всіх інших країнах. Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого; так і ми не можемо вже тут перебувати». Це так сильно вплинуло на князя Володимира, що він прийняв християнство зі Сходу.
Власне, офіційне хрещення Русі, як прийнято вважати, відбулось святим рівноапостольним Володимиром Великим 988 року в Києві, після знищення поганських ідолів. Літопис так описує цю подію: «Коли Володимир повернувся до Києва, повелів поперекидати кумирів: одних порубати, а других спалити, Перуна ж казав прив’язати до кінського хвоста і волочити по місті. На кінець вкинули його до Дніпра. Після цього послав вістунів по цілому місті, голосячи: «Якщо завтра не явиться хто-небудь над рікою, бідний чи багатий, низького стану чи робітник, буде моїм противником». Чуючи це, люди з радістю приходили та радіючи говорили між собою: «Коли б це не було добре, не прийняв би цього князь і бояри». Наступного дня вийшов Володимир із візантійськими священиками цариці над Дніпро, де вже зійшлося людей без числа. Зайшовши у воду, стояли одні по шию, другі до грудей, молодь по груди ближче берега, а ще інші тримали дітей. Священики стоячи творили молитву. І можна було бачити і відчути радість, що приходила з небес і розливалася тут на землі задля спасіння стількох душ».
Далі плоди проповіді Христової віри приносили свої плоди. Адже тут можна згадати великий сонм угодників Божих, що прославились в Україні. Яскравим прикладом тут виступає найдревніший монастир нашої землі – Києво-Печерська лавра. У цій святині нашого народу спочиває нетлінними мощами, чимало подвижників благочестя, які моляться за наш народ перед престолом Всевишнього. Окрім собору преподобних у нас є чималий сонм святителів. Серед них варто згадати митрополитів Київських які були істиними світилами Христової віри. До їхнього числа належать: митрополит Іларіон, святитель Петро Могила, священомученик Макарій, святитель Феодосій Чернігівський та багато інших. Є також у нашої Церкви і сонм мучеників. Особливо багато їх було у ХХ столітті, за часів безбожної атеїстичної держави. Чимало християн в той час убивали за сповідання їхньої віри. Їхніх імен нам в більшості не відомо. І таких угодників Божих, яких ми не знаємо, є дуже багато. Саме для них встановлено сьогоднішнє свято.
Увесь лик українських святих, пам'ять яких ми сьогодні святкуємо, свідчить про те, що наша Церква є древньою і має величну історію. Усі ці угодники Божі, яких ми знаємо і яких не знаємо є заступниками перед Господом за наш народ. І особливо у ці важкі часи для нашої Церкви та держави, нам потрібно звертатись за молитовним заступництвом до них, щоб вони вимолили для нас миру, благополуччя та єдності для нашої Церкви та держави.
У другу неділю після П’ятидесятниці помісна Українська Православна Церква відзначає пам’ять Усіх святих землі Української – тобто всіх угодників Божих, хто своїм народженням, життям, служінням пов’язаний з нашим рідним краєм, з Україною-Руссю. Ми вшановуємо їхню пам’ять, перш за все, тому, що вони походили з нашого народу, творили подвиги на нашій землі, молилися за наш народ, за його благополуччя й утвердження – своїми трудами і молитвою вони примножували славу та велич Української землі та Української Церкви.
Наша Церква має сонм українських святих – священнослужителів, а також благочестивих християн-мирян, які своїм земним життям і працею догодили Господу. Серед них великі князі, які мудро управляли своїм народом (наприклад, святі рівноапостольні князі Володимир і Ярослав та княгиня Ольга), князі, які опирались насильству своєю лагідністю (князі-страстотерпці Борис і Гліб), засновники монашого життя на українській землі (преподобні Антоній і Феодосій Печерські), численні мученики, преподобні і праведні.
Звідки ми дізнаємося про наших святих? З літописів, життєписних оповідань, патериків, церковних документів. Варто згадати, що справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. У 1635 році він перевидав житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників.
В 1640 році на Православному Церковному Соборі, скликаному митрополитом Петром Могилою у Києві, було канонізовано 69 святих, «що на горі Печерській просяяли». Тоді ж була укладена відповідна служба «Канон преподобним отцям Печерським», яка вважалася присвятою всім святим землі Української, оскільки в каноні, окрім преподобних печерських, згадувалися святі рівноапостольні Володимир та Ольга, князі-страстотерпці Борис і Гліб. Але, на жаль, вона використовувалась недовго, бо Синод Російської Церкви пильно стежив за тим, щоб у так званих «малоросійських єпархіях», після анексії 1686 року Київської Митрополії Московським патріархатом, не було й натяку на якихось там окремих святих українських, або в «Малой Росії просіявших».
Відомо, що ще раніше, до святителя Петра Могили, його попередник, митрополит Київський святитель Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих.
Тільки з проголошенням автокефальної Української Православної Церкви знов постало питання щодо окремого вшанування всіх святих землі Української. Адже до цього часу другої неділі після П’ятидесятниці відзначали «Собор всєх святих в земле Россійской просіявших». Українська Церква актом відповідних канонізацій долучила до сонму святих: святителя Петра Могилу, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси; митрополита Тобольського і всього Сибіру Павла Конюшкевича; митрополита Ростовського Арсенія Мацієвича; преподобних Іова і Феодосія, ігуменів Манявських; благовірних князів Ярослава Мудрого та Костянтина Острозького; святителя Іова Борецького, митрополита Київського та праведного Петра Калнишевського та інших.
І нині не припиняється справа канонізації українських святих, відновлення правдивої та справедливої нашої історії: Православна Церква України приєднала до лику святих святителя Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, праведну Єлизавету Гулевич (відому як Галшку Гулевичівну), а також святителя Митрополита Київського Рафаїла (Заборовського).
Великий сонм українських святих (попри багатолітні намагання приховати їхні заслуги чи «присвоїти» їх з боку іншого народу-окупанта) засвідчує, що наша давня славна Батьківщина справді здатна народжувати святих, її земля полита кров’ю мучеників, освячена подвигами та безперестанними молитвами преподобних, просвічена євангельськими істинами та Божою милістю. Всі святі землі Української, моліть Бога за нас!
Наша Церква має сонм українських святих – священнослужителів, а також благочестивих християн-мирян, які своїм земним життям і працею догодили Господу. Серед них великі князі, які мудро управляли своїм народом (наприклад, святі рівноапостольні князі Володимир і Ярослав та княгиня Ольга), князі, які опирались насильству своєю лагідністю (князі-страстотерпці Борис і Гліб), засновники монашого життя на українській землі (преподобні Антоній і Феодосій Печерські), численні мученики, преподобні і праведні.
Звідки ми дізнаємося про наших святих? З літописів, життєписних оповідань, патериків, церковних документів. Варто згадати, що справу канонізації святих землі Української зміг належним чином впорядкувати Київський митрополит Петро Могила. У 1635 році він перевидав житія Печерських святих або «Патерик», який містив оповіді про всіх стародавніх, переважно домонгольських, печерських подвижників.
В 1640 році на Православному Церковному Соборі, скликаному митрополитом Петром Могилою у Києві, було канонізовано 69 святих, «що на горі Печерській просяяли». Тоді ж була укладена відповідна служба «Канон преподобним отцям Печерським», яка вважалася присвятою всім святим землі Української, оскільки в каноні, окрім преподобних печерських, згадувалися святі рівноапостольні Володимир та Ольга, князі-страстотерпці Борис і Гліб. Але, на жаль, вона використовувалась недовго, бо Синод Російської Церкви пильно стежив за тим, щоб у так званих «малоросійських єпархіях», після анексії 1686 року Київської Митрополії Московським патріархатом, не було й натяку на якихось там окремих святих українських, або в «Малой Росії просіявших».
Відомо, що ще раніше, до святителя Петра Могили, його попередник, митрополит Київський святитель Іов Борецький, канонізував священномученика Макарія, а вже після святителя Петра Могили в Українській Церкві було канонізовано і приєднано до собору українських святих Афанасія, ігумена Берестейського, преподобного Іова, ігумена і чудотворця Почаївського, преподобномученика Макарія Овруцького, святителя Афанасія, Патріарха Константинопольського, Лубенського, святу Юліанію, княжну Ольшанську та інших святих.
Тільки з проголошенням автокефальної Української Православної Церкви знов постало питання щодо окремого вшанування всіх святих землі Української. Адже до цього часу другої неділі після П’ятидесятниці відзначали «Собор всєх святих в земле Россійской просіявших». Українська Церква актом відповідних канонізацій долучила до сонму святих: святителя Петра Могилу, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси; митрополита Тобольського і всього Сибіру Павла Конюшкевича; митрополита Ростовського Арсенія Мацієвича; преподобних Іова і Феодосія, ігуменів Манявських; благовірних князів Ярослава Мудрого та Костянтина Острозького; святителя Іова Борецького, митрополита Київського та праведного Петра Калнишевського та інших.
І нині не припиняється справа канонізації українських святих, відновлення правдивої та справедливої нашої історії: Православна Церква України приєднала до лику святих святителя Йосифа (Нелюбовича-Тукальського), митрополита Київського, Галицького і всієї Руси, праведну Єлизавету Гулевич (відому як Галшку Гулевичівну), а також святителя Митрополита Київського Рафаїла (Заборовського).
Великий сонм українських святих (попри багатолітні намагання приховати їхні заслуги чи «присвоїти» їх з боку іншого народу-окупанта) засвідчує, що наша давня славна Батьківщина справді здатна народжувати святих, її земля полита кров’ю мучеників, освячена подвигами та безперестанними молитвами преподобних, просвічена євангельськими істинами та Божою милістю. Всі святі землі Української, моліть Бога за нас!
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта