Як зберігати подружні стосунки і не втратити себе
02 червня 2023
Що головне в шлюбі і чому так багато розлучень? Як зберігати подружні стосунки та не втратити себе? У книзі «Досвід навернення» настоятель Іоано-Богословського храму о.Віктор Маринчак докладно відповідає на ці та інші важливі питання. Про церковну традицію і позитивний досвід подолання сімейних криз уривок із видання, яке вже стало раритетом.
— У католиків — целібат, у православних — одружені священики. Яка модель, на Вашу думку, краща?
— Колись дружина мені говорила: «Ось правильно у католиків. Якщо ти священик, то ти мусиш належати Церкві». Як казав єпископ Данило, який мене висвячував, «Зніміть обручку. Ви обручаєтесь з Невістою Христовою. Над вами співатимуть «Ісая радій», коли висвячуватимуть на диякона, а потім на священика. Тепер вже все — ви належите Церкві». І це правда. Коли людина не належить собі, ясна річ, що у неї не вистачає часу та можливостей бути з родиною. Це все не дуже солодко і приємно, але таке життя. Між тим, одружений священик має певні переваги. Є такі речі, які особисто не переживши, люди не можуть знати. Тому ієрей, щоб комусь допомогти в розумінні його стосунків з дружиною чи з дітьми, повинен мати досвід. Бажано при цьому позитивний, а не будь-який. Очевидно, щоб здобути його, треба щодня докладати зусиль. Інакше не буває. Якщо не вклав сьогодні — не зумів використати той невеличкий час, який у тебе є, щоб дати позитив, то дуже швидко все це позначається на стосунках.
Зрозуміло, що не все так гладко і прямолінійно, як я розписую, відбувалося в моєму житті. Складалось по[1]різному. В певний момент я усвідомив, що ми перебуваємо в нижній точці й треба щось робити. Я згадав якісь речі, які були, і затужив за ними. Після цього почав думати, що треба їх якось відновити, але на той момент не знав як діяти. Ми ж спускаємось по життю донизу повільно-повільно, а коли спускаєшся, то вже забуваєш, що там ти таке робив нагорі, або, коли не було тих глибоких спусків. Тоді я зрозумів, що нічого не знаю та нічого не можу вигадати. Мені треба просто налаштуватись, що я за чимось сумую і чогось прагну. Треба було повертатись до життя з тими почуттями. Ми живі люди, і, зрозуміло, буває всяке. Без[1]конфліктних спільнот не існує. Кризи, само собою, трапляються всюди. Позитивний досвід якраз і є досвідом подолання цих криз. Треба щось збудувати, потім втратити, знову поновити. Тому для священика людський досвід дуже важливий. Він може щось передати, бо сам пережив. Десь впорався з ситуацією, а десь мав поразку. Слава Богу за все! І, до речі, досвід поразки, як мені здається, найцінніший. Але після поразки треба все ж таки чомусь навчитись і піднятись.
— Тобто виходить, що православна модель — одруження священиків — все-таки краща?
— Я думаю вона краща ще й тому, що всі живі люди, і ченці теж. Як воно їм ведеться — це питання. Як казав один чернець: монах повинен весь час хворіти. Тільки в такому разі він по-справжньому залишається монахом, бо в нього навіть немає можливості думати про щось інше. А якщо він здоровий та повний сил? Матір митрополита Іларіона Алфєєва свого часу написала книжку про грузинський монастир — «Джварі». Там настоятель — надзвичайно мужня та сильна людина. Втім, все одно його щось бентежить. Хоча він їсть менше за всіх і молиться більше за всіх, але все одно... Тому я все ж таки думаю, що православна модель краща.
— Що головне в шлюбі? Чому так багато розлучень?
— Філософ Володимир Соловйов, формулюючи, що таке любов, пропонує наступну формулу. Для нього любов — це порятунок особистості через те, що вона зрікається свого егоїзму. Я можу додати, що при цьому треба зрікатись ще і свого егоцентризму. Це різні речі. Якщо говорити про гендерний розподіл, то чоловіки переважно егоїстичні, їм це властиво: все для мене. А жінки переважно не егоїстичні, вони можуть щедро віддавати, але вони егоцентричні. Їх гасло: «Все по-моєму». Відсутність любові, яка здатна віддавати, поважати іншу особистість, може зрозуміти і допомогти їй реалізуватись, дуже часто руйнує стосунки. Налаштованість на егоцентризм завжди обмежує свободу твого партнера. Все це часто стає причиною для того, щоб розірвати шлюб. Я досить рідко вінчаю, і в попередні часи, творячи Таїнство, завжди відчував екзистенційне хвилювання за долю цієї нової родини. Тому що насправді момент укладання шлюбу — це момент максимальної невизначеності.
Що буде? Як складатимуться стосунки? Як будуть визначатись люди, як будуть притиратись одне до одного? Чи знайдуть порозуміння в труднощах? Багато різних питань. Само собою, бувають патологічні випадки серед чоловіків і серед жінок. Скажімо, він безпробудно п’є. Нарешті останнім часом соборним розумом православної церкви пиятика, наркоманія та подібні речі визнаються підставою для церковного розлучення. Або насильство в сім’ї, коли чоловік б’є свою дружину. Це неприйнятно і цього не повинно було би бути взагалі. Задовго до таких рішень архиєрейських соборів я мав бесіди з жінками, які мають абсолютно закінченого п’яничку або садиста, що чинить насильство, і казав їм наступне: «Дитинко, тепер я тобі кажу не як священик, а як батько. Тікай! Це не скінчиться, воно невиліковне». Мова йде про патологію особистості, психологічні хвороби, з цим чоловіком жити не можна. Не треба терпіти насильство над собою. Це я казав їм, як чоловік і як батько. Всупереч тому, що в попередні часи Церква так не вважала. Жінкам у храмах казали: «Терпи. Тобі Бог такий хрест дав». Тепер, слава Богу, такого фарисейського ставлення немає. Церква повинна йти поряд з часом, і теперішній стан суспільства вже інший. На це треба зважати. Рівень потреби в свободі та достоїнстві такий, що подібні речі терпіти вже не можна. Іноді чуємо: розлучились, бо не зійшлися характерами. Тоді виникає питання: якщо ти не любив, то чому ти одружувався чи виходила заміж? І ось люди живуть, тихо ненавидять одне одного і так мучаться все життя. Терплять, бо настав час одружуватись й з першим, хто трапився, йдуть під вінець. Ти почуваєшся жертвою і мстишся йому до кінця днів. Чия ця провина? — Тільки того, хто не люблячи, одружується. Якщо йдеться про ті родини, де була любов, розуміння, спільність інтересів, а потім це починає руйнуватись, знову ж таки питання: чого їм не вистачало? Терпіння, розуму та елементарного знання того, що шлюбні стосунки — це те, у що треба вкладати щодня. Вкладати допомогу, підтримку, розуміння, повагу, чуйність та ласку. Наголошую на цьому: вкладати в стосунки щодня! Не даєш — з цього виходять всі неприємності. Зрозуміло, якщо ти дуже егоїстичний, то тобі шкода витрачати свій час. Раніше чоловіки сиділи перед телевізором або з пляшкою пива на лавочці, забиваючи «козла» в доміно. Вони не давали своїм жінкам нічого. Тепер вони сидять перед комп’ютером. Я знаю сім’ї, які розпались саме тому, що чоловік або жінка постійно сидять в інтернеті. Це може бути навіть не залежність, а просто він тепер так працює, заробляє гроші, але не може відірватись від монітору. Комп’ютер замінює йому цілий світ. Людина починає жити у віртуальній реальності. Тому треба відірватись від усього того, що є альтернативою твоїм сімейним стосункам і взагалі життю в родині. Інакше люди починають жити під одним дахом з ненавистю одне до одного. Це, як на мене, патологія існування.
Із книги «Досвід навернення». Метанойя о.Віктора Маринчака. Це унікальне видання можна придбати в Іоано-Боголовському храмі або замовити «Новою поштою».
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
— У католиків — целібат, у православних — одружені священики. Яка модель, на Вашу думку, краща?
— Колись дружина мені говорила: «Ось правильно у католиків. Якщо ти священик, то ти мусиш належати Церкві». Як казав єпископ Данило, який мене висвячував, «Зніміть обручку. Ви обручаєтесь з Невістою Христовою. Над вами співатимуть «Ісая радій», коли висвячуватимуть на диякона, а потім на священика. Тепер вже все — ви належите Церкві». І це правда. Коли людина не належить собі, ясна річ, що у неї не вистачає часу та можливостей бути з родиною. Це все не дуже солодко і приємно, але таке життя. Між тим, одружений священик має певні переваги. Є такі речі, які особисто не переживши, люди не можуть знати. Тому ієрей, щоб комусь допомогти в розумінні його стосунків з дружиною чи з дітьми, повинен мати досвід. Бажано при цьому позитивний, а не будь-який. Очевидно, щоб здобути його, треба щодня докладати зусиль. Інакше не буває. Якщо не вклав сьогодні — не зумів використати той невеличкий час, який у тебе є, щоб дати позитив, то дуже швидко все це позначається на стосунках.
Зрозуміло, що не все так гладко і прямолінійно, як я розписую, відбувалося в моєму житті. Складалось по[1]різному. В певний момент я усвідомив, що ми перебуваємо в нижній точці й треба щось робити. Я згадав якісь речі, які були, і затужив за ними. Після цього почав думати, що треба їх якось відновити, але на той момент не знав як діяти. Ми ж спускаємось по життю донизу повільно-повільно, а коли спускаєшся, то вже забуваєш, що там ти таке робив нагорі, або, коли не було тих глибоких спусків. Тоді я зрозумів, що нічого не знаю та нічого не можу вигадати. Мені треба просто налаштуватись, що я за чимось сумую і чогось прагну. Треба було повертатись до життя з тими почуттями. Ми живі люди, і, зрозуміло, буває всяке. Без[1]конфліктних спільнот не існує. Кризи, само собою, трапляються всюди. Позитивний досвід якраз і є досвідом подолання цих криз. Треба щось збудувати, потім втратити, знову поновити. Тому для священика людський досвід дуже важливий. Він може щось передати, бо сам пережив. Десь впорався з ситуацією, а десь мав поразку. Слава Богу за все! І, до речі, досвід поразки, як мені здається, найцінніший. Але після поразки треба все ж таки чомусь навчитись і піднятись.
— Тобто виходить, що православна модель — одруження священиків — все-таки краща?
— Я думаю вона краща ще й тому, що всі живі люди, і ченці теж. Як воно їм ведеться — це питання. Як казав один чернець: монах повинен весь час хворіти. Тільки в такому разі він по-справжньому залишається монахом, бо в нього навіть немає можливості думати про щось інше. А якщо він здоровий та повний сил? Матір митрополита Іларіона Алфєєва свого часу написала книжку про грузинський монастир — «Джварі». Там настоятель — надзвичайно мужня та сильна людина. Втім, все одно його щось бентежить. Хоча він їсть менше за всіх і молиться більше за всіх, але все одно... Тому я все ж таки думаю, що православна модель краща.
— Що головне в шлюбі? Чому так багато розлучень?
— Філософ Володимир Соловйов, формулюючи, що таке любов, пропонує наступну формулу. Для нього любов — це порятунок особистості через те, що вона зрікається свого егоїзму. Я можу додати, що при цьому треба зрікатись ще і свого егоцентризму. Це різні речі. Якщо говорити про гендерний розподіл, то чоловіки переважно егоїстичні, їм це властиво: все для мене. А жінки переважно не егоїстичні, вони можуть щедро віддавати, але вони егоцентричні. Їх гасло: «Все по-моєму». Відсутність любові, яка здатна віддавати, поважати іншу особистість, може зрозуміти і допомогти їй реалізуватись, дуже часто руйнує стосунки. Налаштованість на егоцентризм завжди обмежує свободу твого партнера. Все це часто стає причиною для того, щоб розірвати шлюб. Я досить рідко вінчаю, і в попередні часи, творячи Таїнство, завжди відчував екзистенційне хвилювання за долю цієї нової родини. Тому що насправді момент укладання шлюбу — це момент максимальної невизначеності.
Що буде? Як складатимуться стосунки? Як будуть визначатись люди, як будуть притиратись одне до одного? Чи знайдуть порозуміння в труднощах? Багато різних питань. Само собою, бувають патологічні випадки серед чоловіків і серед жінок. Скажімо, він безпробудно п’є. Нарешті останнім часом соборним розумом православної церкви пиятика, наркоманія та подібні речі визнаються підставою для церковного розлучення. Або насильство в сім’ї, коли чоловік б’є свою дружину. Це неприйнятно і цього не повинно було би бути взагалі. Задовго до таких рішень архиєрейських соборів я мав бесіди з жінками, які мають абсолютно закінченого п’яничку або садиста, що чинить насильство, і казав їм наступне: «Дитинко, тепер я тобі кажу не як священик, а як батько. Тікай! Це не скінчиться, воно невиліковне». Мова йде про патологію особистості, психологічні хвороби, з цим чоловіком жити не можна. Не треба терпіти насильство над собою. Це я казав їм, як чоловік і як батько. Всупереч тому, що в попередні часи Церква так не вважала. Жінкам у храмах казали: «Терпи. Тобі Бог такий хрест дав». Тепер, слава Богу, такого фарисейського ставлення немає. Церква повинна йти поряд з часом, і теперішній стан суспільства вже інший. На це треба зважати. Рівень потреби в свободі та достоїнстві такий, що подібні речі терпіти вже не можна. Іноді чуємо: розлучились, бо не зійшлися характерами. Тоді виникає питання: якщо ти не любив, то чому ти одружувався чи виходила заміж? І ось люди живуть, тихо ненавидять одне одного і так мучаться все життя. Терплять, бо настав час одружуватись й з першим, хто трапився, йдуть під вінець. Ти почуваєшся жертвою і мстишся йому до кінця днів. Чия ця провина? — Тільки того, хто не люблячи, одружується. Якщо йдеться про ті родини, де була любов, розуміння, спільність інтересів, а потім це починає руйнуватись, знову ж таки питання: чого їм не вистачало? Терпіння, розуму та елементарного знання того, що шлюбні стосунки — це те, у що треба вкладати щодня. Вкладати допомогу, підтримку, розуміння, повагу, чуйність та ласку. Наголошую на цьому: вкладати в стосунки щодня! Не даєш — з цього виходять всі неприємності. Зрозуміло, якщо ти дуже егоїстичний, то тобі шкода витрачати свій час. Раніше чоловіки сиділи перед телевізором або з пляшкою пива на лавочці, забиваючи «козла» в доміно. Вони не давали своїм жінкам нічого. Тепер вони сидять перед комп’ютером. Я знаю сім’ї, які розпались саме тому, що чоловік або жінка постійно сидять в інтернеті. Це може бути навіть не залежність, а просто він тепер так працює, заробляє гроші, але не може відірватись від монітору. Комп’ютер замінює йому цілий світ. Людина починає жити у віртуальній реальності. Тому треба відірватись від усього того, що є альтернативою твоїм сімейним стосункам і взагалі життю в родині. Інакше люди починають жити під одним дахом з ненавистю одне до одного. Це, як на мене, патологія існування.
Із книги «Досвід навернення». Метанойя о.Віктора Маринчака. Це унікальне видання можна придбати в Іоано-Боголовському храмі або замовити «Новою поштою».
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
4149 6293 1322 1459
4149 4390 0091 7074
або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА
Електронна пошта