Непереможне бажання щастя

«Так хочеться щастя», - книга віршів нашої 75-річної парафіянки Віри Стадник нещодавно побачила світ. Оскільки багато людей знають і люблять цю мудру жінку, ми теж хотіли долучитись до привітань.
 
Світ поезії Віри Климівни Стадник світлий, прозорий і чистий, як криниця. В ньому багато сонця, дерев, птахів, тварин, спогадів, пісень і, звичайно, непереможного бажання -  бути щасливою людиною. Це її головний лейтмотив: незважаючи на вік, хвороби і різні життєві обставини.
Парафіяни нашого храму знають, що Віра Климівна захоплюється книжками, квітами, плетінням «макраме», пече чудовий хліб і залишається оптимісткою.
Наразі вона планує творчій вечір «Душа бринить піснями», в якому приймуть участь діти, онуки, правнуки, друзі, вчителі, місцеві митці. Народна поетеса, як називають її всі знайомі, разом з однодумцями готує сценарій вечора та шукає спонсорів-меценатів для його проведення. Представляємо один з віршів із збірки поезії «Так хочеться щастя».


 
Роса
 
Вийду раненько,
Дивлюсь на росу -
У кожній росинці
Впізнаю сльозу…
 
То сльози дівочі,
То сльози вдовині,
То сльози всіх тих,
Хто страждає безвинно!
 
Там сльози болящих,
Там сльози тюремних,
Там сльози бездомних
І полонених…
 
А скільки сирітських,
Бо діточки плачуть,
Що мами і тата
Вони не побачуть…
 
О, сльози солоні,
О, сльози пекучі,
О, сльози гірки,
О, сльози горючі!
У когось сльозинки –
Дрібні намистинки…
У мене – рясні
І холодні, мов град!
 
Душа холодіє,
І серце німіє –
Ніхто у цім світі
Сльозам тим не рад!
 
О, Господе Боже,
Поглянь на росу!
І висуши кожну
Нещасну сльозу…
 
Хай сльози солодкі
Й щасливі поллються,
Нехай Тебе славлять всі,
Радіють й сміються!
 
І випадуть роси
На трави оті
Та вже не сріблясті
А лише золоті!
 
Я вийду раненько
Заплачу тихенько…
Не гірко, а солодко –
Дякую, Сонечко!