Він, вона і ...війна

Сталий вислів про міцну родину як надійний тил у наші дні набуває глибшого змісту. Війна роз’єднує половинки цілого, наче перевіряючи на міцність: чи зможуть і схочуть згодом знову стати єдиним цілим? Адже порозуміння потребує чималих зусиль від обох. У розмові з протоієреєм харківського храму Іоанна Богослова Геннадієм Рохманійком, котрий як військовий капелан опікувався бійцями 93 бригади, сподіваємося порушити найактуальніші теми і духовно підтримати у випробуваннях кожне українське подружжя.

-- Отче Геннадію, ось випадок із реального життя: боєць близький до занепаду духом після розмови по мобільному телефону з дружиною, адже почув ультиматум: або найближчим часом повертається додому, або вона… йде від нього! Дехто з жінок просто шантажують цим, так би мовити, з найкращих міркувань, аби будь-що повернути додому чоловіка. До такого кроку вдаються навіть ті, чию сім’ю доти вважали майже взірцевою. Мотивують це страхом за його життя, побоюванням лишитися вдовою з дітьми. Чи уявляють, як може вплинути почуте на чоловіка, котрий насправді дорожить родиною? Дехто так переймається почутим, що не може зосередитися на бойових завданнях, безпеці своїй та побратимів. Кому як не священику допомогти порозумітися таким парам, заспокоїти, розрадити?
-- По-перше, як можна погрожувати розлученням «із найкращих міркувань»? По-друге, є наказ, чоловік не може все кинути і поїхати додому, бо дружина так вирішила! Дорогі жінки, треба любити своїх чоловіків, незважаючи ні на що. Бувають складні обставини життя, але вони завжди мають свій початок і кінець. Тому найперше раджу запастися терпінням: без нього подружнє життя неможливе. Та в кожному конкретному випадку є ще й особливі нюанси.
-- Нерідко жінці важко самій давати лад у господарстві, особливо в сільській місцевості: раніше частину цього робив чоловік, і тепер усе -- на одні руки. А тут іще він не так часто телефонує, як вона хоче. Перевтомлена і засмучена, жінка мало зважає на пояснення чоловіка, що для безпеки бійців мобільні телефони переважно зберігаються у командира, натомість вона за будь-якої нагоди знову й знову набирає номер і готова на будь-що, аби повернути свою половинку додому.
-- Треба розуміти, що боєць -- не вільна людина. Він не на роботу пішов і десь там затримався, поки вона самотужки порається по господарству. Військовий перебуває на службі! Зв’язок там справді проблематичний. У підвальних приміщеннях, де проводиш більшу частину доби, його взагалі немає; коли ж виходиш на поверхню, то ненабагато кращий. Але саме так і перевіряються наші любов, подружня вірність! Війна -- це трагедія, та вона виявляє багато прихованого за мирних часів. Коли б іще ми дізналися, як нелегко без дорогої людини?!!
В апостольському читанні під час вінчання згадують сказане апостолом Павлом: чоловіки, любіть своїх жінок, як свої тіла, бо ніхто ніколи свого тіла не занедбав, але дбає про нього. І далі апостол навчає так: а жінка хай шанує свого чоловіка. Маємо прагнути цього ідеалу. Ми повинні намагатися жити в любові, яка передбачає терпіння й носіння немочей одне одного. Цей вислів -- також із повчань апостола Павла. «Носіть немочі одне одного» -- бо недосконалий я зустрічаю іншу недосконалість, щоб, обіпершися одне на одного, може й шкутильгаючи, іти дорогою життя, яку відміряв Господь.
Тому наші чоловіки взяли зброю і пішли захищати свій дім, а жінки, взявши на себе домашню роботу, мають берегти любов, домашнє вогнище, плекати затишок -- і чекати. Й, звісно, не втрачати віри, надії, любові, на яких усе тримається. Сварки беруть свій початок із втрати якоїсь із цих трьох чеснот.
Тож якщо війна прийшла, і твій чоловік на передовій, то вір Богові, надійся на краще, намагайся любити…
-- …і добре тобі буде?
-- Це питання риторичне. Християнство не є релігією комфорту. Чи можна сказати, що добре висіти на хресті? Але без цього неможливо було спасти світ. І ця жертва Ісуса Христа була добровільною...
--…як добровільно пішли захищати свій дім і тисячі українських чоловіків…
-- Не робімо наголос саме на чоловіках, там є і жінки -- це подвиг усього народу. Без стійкості жінок і чоловіків, без єдності фронту і тилу не буде нашої перемоги. Зараз нам треба зберегти душевну рівновагу, яка супроводжує тиху радість світлих днів Христового Різдва. Для цього маємо бути бадьорими. Життя змушує нас до дії.
-- Ще кілька років тому люди, бувало, відкладали шлюб «до кращих часів», прагнучи зокрема певної стабільності. Зараз, трапляється, жінки поєднують долі з тяжко пораненими чоловіками просто в шпиталі. Соцмережі розповідають про випадки укладення церковного шлюбу учасниками АТО під час ротації, а то й майже на передовій, особливо коли й жінка служить у війську. Чи означає це, що українці стали сильніше любити, більше цінувати життя, віддавати перевагу моральним цінностям, а укладені за складних умов шлюби вирізнятимуться особливою стійкістю?
-- У кожної пари своя відповідь, але як християни маємо бути правдивими перед Богом і людьми. Тож якщо хочемо цього союзу, то маємо засвідчити його перед Богом і людьми, тобто повінчатися. Хоча… кажуть, усі шлюби укладають на небесах! Та вінчання не індульгенція -- воно є Таїнством. Якщо сам шлюб і та людина, з якою берете його, є тайною, яку прагнете пізнати, то союз цей існуватиме. Коли таке рішення виважене -- а воно має бути таким, бо за суто емоційного підходу вінчання не втримає шлюб -- і пара покладеться на Бога та Його допомогу, то вони пройдуть разом усе життя.


Розмову вела Ольга Гойденко
За матеріалами "Порадниця" від 21.01.16