Вхід Господень до Єрусалиму. Вербна неділя.

Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі, Переможцеві смерті: осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім'я Господнє.

В останній день Великого Посту Православна Церква святкує велике свято, яке є одним з 12 найбільших свят року – Вхід Господень в Єрусалим. Про цю величну подію, яка відбувається напередодні страждань Спасителя, досить докладно розповідають всі чотири Євангелісти. На Літургії в цей день читається слова з Євангелія від Іоанна (Ін. 12:1-18)

 
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. ² І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. ³ А Марія взяла літру мира, з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім! ⁴ І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: ⁵ Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим? ⁶ А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, і крав те, що вкидали. ⁷ І промовив Ісус: Позостав її ти, це вона на день похорону заховала Мені...⁸ Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте! ⁹ А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. ¹⁰ А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, ¹¹ бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували. ¹² А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, ¹³ то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів! ¹⁴ Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: ¹⁵ Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому! ¹⁶ А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому. ¹⁷ Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих. ¹⁸ Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. 

 
 

Напередодні святкування Входа Господнього в Єрусалим, в суботу, Церква згадує ще одну дивовижну подію євангельської історію: воскресіння Лазаря. Христос воскресив Свого друга Лазаря, який вже чотири дні перебував у гробі.
 
Таке диво за декілька днів до Своєї смерті Христос явив не випадково. Він знав, що наближаються Його останні дні. Знав, що багато хто зречеться його. Тому бажаючи підкріпити віру Своїх учнів, дарувати їм надію на життя вічне, Господь являє Свою божественну силу, якій підвладна смерть. Чудо воскресіння стало прообразом Воскресіння Христового, і разом з тим майбутнього загально воскресіння.
 

З Віфанії до Єрусалиму Господь відправляється верхи на молодому осляті. Багато людей вийшли Йому на зустріч, вигукуючи : «Осанна! Благословен, Хто йде в ім'я Господнє!» Люди скидали з себе одяг і вистеляли ним шлях Спасителю, інші зрізали пальмове віття і несли його в руках. Так, за юдейським звичаєм, зустрічали царів або переможців.

Народ, окрилений і вражений воскресінням Лазаря, був готовий повірити, що перед ним дійсно Месія, про якого провіщали пророки, Спаситель, який прийде, щоб визволити юдеїв від влади іноземних царів. Однак, мало хто з тих, що зустрічали Христа хвалебними вигуками, були готові прийняти справжнє спасіння, яке приніс людям Господь: викуплення з рабства гріха та смерті.

Не всі змогли прийняти ці дари Божественної милості та зрозуміти, що не для земного царювання прийшов Спаситель. Пройде декілька днів, і радісне «Осанна» зміниться на жорстоке та немилосердне «розіпни, розіпни Його!»
 
В Православній Церкві свято Входу Господнього в Єрусалим називають ще Неділею Ваїй – ця назва походить від звичаю зустрічати його з віттям фінікової пальми. На наших теренах пальмове віття заміняють на вербу, в саме свято має назву Вербна неділя.
 
Як для Спасителя цей день передує Його Хресному шляху, так і для всіх православних християн він розпочинає дні особливо суворого посту та молитов- дні Страсного Тижня, в які ми згадуємо Христові страждання. Великій піст добігає кінця. Для християнина він символізує хресний шлях на Голгофу разом зі Спасителем і нагадує про головну ціль його життя - спасіння душі.
 

 

Проповідь митрополита Антонія Сурозького «  Коли закінчуються сили на порозі Страсного тижня»
 

 

Ми входимо сьогодні в тяжкі дні: в дні, коли ми згадуємо Страждання Христові, в дні, коли і нам буде нелегко приходити до храму, вистоювати довгі служби, молитися. Багато хто поставлять перед собою питання: а чи варто ходити, коли тіло так втомилося, коли думки розлітаються, коли немає внутрішньої зібраності і участі в тому, що відбувається?

 

Згадайте тоді, що було в дні Страждань Господа: скільки було людей, і добрих, і страшних людей, які б багато віддали б за те, щоб вирватися з жаху тих днів. Ті, що були близькими до Христа, - як у них розривалося серце, як закінчувалися останні сили, тілесні та душевні, протягом цих страшних днів… І як сотні, мабуть, людей хотіли б вирватися з цього тижня, бути вільними від того, що відбувалося: від гніву, від страху, від жаху…
 

І життя не давало нікуди піти, нікуди не могла відійти від Страждань Господніх Пречиста Діва Богородиця; нікуди не могли сховатися від свого жаху учні Христові, навіть, в ті хвилини, коли страх перемогав, і вони намагались врятуватися від гніву народу.

Нікуди не могли піти, забути те, що відбувається, Никодим, Йосиф Аримафейський, які були таємними учнями Христа, вірні жінки-мироносиці… Піти було просто нема куди тому, що жах жив в їхніх серцях, тому, що він охоплював їх зовні і внутрішньо. І також нікуди не могли піти від цього ті, хто з ненавистю, наполегливо, злобно жадав вбивства Христа.
 

І ось коли згадуєш це, - хіба не знайдеш собі місця в храмі протягом цих страсних днів? І у них розбігалися думки, і у них холоднішало серце, і у них закінчувались сили, але вони жили цією подією. І те, що буде відбуватися на цих днях, це не мертве згадування про те, що колись відбулося, це подія, яка знаходиться в серці наших днів, на ній ґрунтується життя нашого світу і наше життя.

Тому, що би ви не переживали, як мало би ви - ми не переживали, будемо ходити на ці служби, занурюватись в те, що вони нам розкривають. Не будемо намагатися з себе насильно вижати якісь почуття: достатньо дивитися, достатньо слухати; і самі події – тому, що це події, а не спогади – нехай нас ламають тілом і душею. І тоді, коли, не згадуючи про себе, а думаючи про Христа, про те, що відбувається насправді в ці дні, ми досягнемо і тієї великої суботи, коли Христос упокоївся у гробі,- і на нас зійде спокій. І коли вночі ми почуємо звістку про Воскресіння, тоді ми теж зможемо раптом ожити від цього страшного оціпеніння, від цієї страшної смерті Христової, до якої ми хоч на якусь міру долучились протягом Страсного тижня. Амінь.