День народження Церкви (відео)

Сьогодні в нашому храмі святкували День народження Церкви - Свято П"ятидесятниці. Церкви, яка починалася, з маленької купки людей, та вони, натхненні і освячені Духом Святим, понесли її по всьому світові. Так і громада нашого храму - починалася з маленької групи людей, що прийшли під стіни тоді ще зруйнованого храму, сьогодні храм ледь вміщав всіх, хто прийшов до нього. Вітання від єпископа Митрофана та урочисте "Многая літа" лунало сьогодні. А ми пропонуємо вам згадати слова проповіді, які отець Віктор Маринчак виголосив на свято Трійці в 2009 році. 

Проповідь отця Віктора Маринчака на День Святої Трійці (7 червня 2009 року) 

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Спаситель обіцяв своїм учням, що після того, як відійде до Отця, Він обов’язково пошле від Нього Духа Утішителя, Який нам так необхідний в нашому несправедливому, жорстокому, суворому світі.
    Нам потрібний Дух Утішитель, бо немає часто сили дивитись на мерзоту, яка нас оточує. Нам потрібний Дух Утішитель, бо немає сили терпіти те напруження, яке нам припало терпіти. Нам потрібний Дух Утішитель, бо дуже багато скорботи й горя, нещастя, біди нам доводиться переносити.
    І Він сходить. Але замість того, щоб нас втішати, гладити по голівці й жаліти, Він дає надмірну силу тим, на кого сходить. Ми читаємо про апостолів, що вони одразу сповнилися сили, мужності, відваги. Розширилися, розкрилися абсолютно нові можливості для розуму, для волі, для духу, для переживання життя. І вони стали такими сильними, що пронесли звістку про Христа всьому світу. Весь населений людьми світ охоплений цим вченням.
    Утішитель замість того, щоб пожаліти та втішити, додає тобі сил, надихає тебе, зміцнює тебе, дає відвагу, дає мужність. Це – головне.
    Ми повинні бути борцями і бійцями у цьому жорстокому світі: охороняти добро, прокладати шляхи до істини, пам’ятати про Бога, про заповіді Його. Ми повинні нести Його правду, нести Його любов, утворювати поряд із собою хоч невеличкі оази світла, добра і любові.
   Нам треба знати, що зусиллями нашої громади утворюється така оаза світла, добра і любові. Але ця оаза, як зрозуміло, потребує, щоб були у нас стіни, і щоб був дах над головою, і щоб через нього не текло, і щоб було у нас тепло й затишно, і щоб  піднявся оцей наш храм, який нам дістався зруйнованим на сімдесят відсотків (так само, як нам дісталася Україна, – зруйнована, мабуть, ще більш, ніж на сімдесят відсотків). Те, що він піднімається нашими зусиллями, означає, що піднімуться і наш народ, і наша країна. Те, що панує навколо нас: зло, ненависть, хижість, ворожість, – може бути подолане силою добра, силою Духа Святого, надиханням Його, тим, що Він дає нам мужність, і відвагу, і здатність.
   Ми не самотні на тому шляху, яким ми йдемо, щоб утворити тут оазу добра й любові. Знайшлися люди, які нас зрозуміли в цьому і мали можливість докласти зусиль, коштів, будівельних матеріалів. У нас з’явився і поверх дзвіниці, і на нього було поставлено шатро. А потім з’явився новий купол на нашому барабані. В сусідньому приміщенні стіни вже готові. Підлога майже готова - тільки застелити залишилось. Вікна в бані готові. Є люди, які докладають до цього своїх не тільки духовних зусиль, а беруть у руки те, що вони мають: мають гроші – вкладають гроші, мають силу – вкладають силу фізичну; мають вміння якісь – вкладають ці вміння.
    Ми повинні шанувати цих людей, бо оаза ця існує для всіх, а будують її декотрі. Всім нам вона потрібна для того, щоб прожити тиждень – до наступного приходу в храм – і набратися терпіння для подолання всіляких труднощів, які нам доводиться терпіти, інколи зціпивши зуби. Набираємося тут сил? Набираємося. А хтось робить так, щоб тут було те місце, де можна набратися сил. І ми шануємо цих людей, і сьогодні ми вшануємо декотрих із них. Амінь.