Проповідь на свято Вознесіння Господнього

Проповідь отця Віктора Маринчака на свято Вознесіння Господнього (архів, травень 2009 року): Христос приходить для того, щоб нас, нерозумних, нас, у нашій сваволі, нас, у наших примхах і коверзуваннях, нас, із нашими нерозумними вчинками, викривленою волею, зібрати до єдності: людей із людьми та людей з Богом.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Ми святкуємо Вознесіння Господнє, коли Господь вознісся у славі до неба. І коли Спаситель возноситься, піднімаючись від землі все вище і вище, Він весь цей час благословляє учнів своїх. Отак і у Євангелії написано: «Благословляючи вознісся». Не благословивши, а благословляючи. Це ознака того, що Його благословення не припинялося, хоч Спаситель і віддалявся від людей. Він віддалявся від землі, а Його благословення залишалося з Його учнями. Але ж Його учні являли собою Церкву, якій належало існувати ось вже дві тисячі років, і далі вона буде існувати. Значить, Він благословляв у їх особі й Церкву. І Церква вірує, що Його благословення не припиняється й досі і продовжиться, доки живе людство, доки стоїть Церква, доки збирає вона своїх чад для того, щоб, з’єднавшись між собою, вони утворили ту спільну справу, яку ми називаємо літургією. «Літургія» грецькою мовою означає «спільна справа». Утворюючи цю спільну справу – літургію, – ми робимо ще одну велику справу: об’єднуючись між собою, єднаємося з Богом.
    Подвиг Спасителя нашого Ісуса Христа призначений для того, щоб людина поновила свою єдність з Богом, втрачену через те, що вона звершила гріх і впала у гріховність. Тобто вона полюбила гріх більше, ніж єдність з Богом; сваволю більше, ніж волю Божу; спокусу більше, ніж заповіді Божі.
        Гріх є відпадіння від волі Божої у сваволю, від єдності з Богом у спокуси і тощо, і тощо. Це відпадіння. А Ісус приходить для того, щоб поновити єдність з Богом. Він саме тому бере на Себе гріх світу, щоби скасувати цю провину, цей вирок, який людина сама собі підписала, бо вона відпала від єдності з Богом. Вона підписала собі сама вирок, бо єдність з Богом – це життя, бо Бог є Путь, Істина, Життя! Він – Спаситель. В Ньому – спасіння. Ти йдеш туди, де темрява, де зло, де спокуси, де ненависть, де бруд, – ти тікаєш від свого спасіння. І не треба, щоб тебе карав хтось: ти сам знаходиш кару у собі.
      Христос приходить для того, щоб нас, нерозумних, нас, у нашій сваволі, нас, у наших примхах і коверзуваннях, нас, із нашими нерозумними вчинками, викривленою волею, зібрати до єдності: людей із людьми та людей з Богом. Для того Він приймає хресну смерть.
       Після хресної смерті неминуче, що Він возноситься на небо: Він звершив те, що мав звершити, взявши на Себе гріх світу, принісши Себе в жертву. Він викупив нас з рабства у диявола. Тепер тільки від нас залежить наш подальший шлях. Він уже викуп дав за нас, але ми можемо захотіти залишитися в рабстві. Коли скасовували рабство, коли скасовували кріпацтво, були такі люди, які бажали залишитися в кріпаках, у рабах і в лакеях, бо там їм «затишно». Ми читали про це в книжках. У наші часи інколи люди не хочуть із тюрми виходити: там їм «затишно». Дивна ця «затишність», подібна до того, що людина хоче залишитися в рабстві. Спокуса стає дорожчою і приємнішою, ніж єдність з Богом. Сваволя більшою, солодшою здається, ніж воля Божа, ніж заповіді й наслідування цим заповідям. Тобто тепер все залежить від людини. Викуп за тебе даний! З рабства Тебе вже викупили! Далі – твій шлях. Тобі не треба долати ті темні сили, які тебе захопили у рабство. Все! Ти вже викуплений!
     Я думаю: для того, щоб знову здобути єдність з Богом, нам треба, в першу чергу, щось зробити із своїми душами. Ми хочемо, щоб Бог нас полюбив? Хочемо! Скажіть мені, будь ласка, якщо моя душа в темряві, роздирається суперечностями, якщо вона у пригніченому стані, якщо вона ні на крихту не здобула натхнення, радості, піднесення, просвітлення, мене з такою душею хтось полюбить?! Хто може полюбити таку людину? Вона у темряві, вона у злобі, в ненависті, в образі. Або вона роздирається суперечностями, отруєна, пригнічена, придушена. Навряд чи хтось її полюбить. Хіба що Спаситель полюбить, щоб рятувати загибле ягня.
     Якщо ми хочемо викликати любов, треба нести світло у собі, треба зробити так, щоб у нас в душі була гармонія. Треба, щоб була відвага любити, сміливість на якісь вчинки. Треба, щоб були натхнення й воля. Нам треба щось робити з собою! І тільки тоді ми дійсно зможемо утворити людську єдність і не втрачати її, бо ми зробили щось для своєї душі таке, що робить єдність з нами привабливою, важливою, бажаною, необхідною.
     Приходите ви чомусь до храму? Що вас тут приваблює? Те, що ви приносите сюди; те, що повертаєтеся один до одного найкращим в собі. І це найкраще єднає вас і панує у цьому середовищі. Ви являєте один одному найкраще, що може принести кожна душа: приязнь, любов, симпатію, співчуття, тепло… Ось що тут панує, що тут підноситься. Саме це й кличе нас до себе. Це нас і приваблює. Треба такими й бути весь час. І все! Саме в цьому - весь секрет. І тоді ти будеш непривабливим для темних, злих, брудних сил і будуть шукати з тобою єдності інші люди. Тоді буде шукати єдності з нами Бог. Якщо ж ми зовсім повернемось у ту темряву, з якої Він нас викупає, а ми не хочемо вийти з неї, як Йому нас любити? Для Бога неможливого немає. Він може полюбити нас і відпалих, що перебувають у темряві зовнішній, де плач і скрегіт зубів. Але Він ставить перед нами завдання. Нагадуючи нам про ту зовнішню темряву, Спаситель звертається до тебе: зміни себе, зроби щось із своєю душею – і тоді трошки зміниться світ поряд з тобою. І зміниться середовище, в якому ти перебуваєш. Зміни себе – і буде єдність з людьми. Зміни себе – і буде єдність з Богом. Зміни себе – і тебе будуть любити люди. Зміни себе – і Бог осяє тебе такою любов’ю, яка надихне тебе й далі жити, і радіти, і бути вдячним, і служити.
      Господь звідти продовжує нас на це благословляти. Він через десять днів зійшле для цього нам Духа Святого. Дух Святий сходить для того, щоб прийти та очистити нас від усякої скверни, наповнити душу тим самим, що необхідно їй для спасіння. Нехай нам Бог допоможе!
Амінь.

З книги "Недільні проповіді. Від Вознесіння Господнього до Успіння Пресвятої Влдичиці нашої Богородиці"