Притча про багача і Лазаря

23 листопада 2024
Перед нами одна з найпарадоксальніших притч, яку за часи свого земного служіння розповів Спаситель. Йдеться про багача і Лазаря. Тут є над чим замислитись, бо для уважного читача вона дає відповіді на багато питань нашого християнського життя.

Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, наді мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся .А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть і звідси до вас, ані не переходять і звідти до нас. А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри! (Лк 16:19-31).



Ця притча – дійсно одна з найбільш парадоксальних. Жив собі чоловік, нічого поганого не робив. Був багатим, і це добре. Як кажуть, краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим. А ось Лазар. Йому, безумовно, довелося в житті погано. Але в чому ж його чеснота? Не цілком зрозуміло. Хіба це чеснота - хворіти, голодувати і взагалі мучитися? Навряд чи. Так у чому ж справа? Чому багатий після смерті страждає в пекельному полум'ї, а Лазар лежить на лоні праотця Авраама? Невже просто тому, що необхідно все врівноважити і компенсувати: після розкішної земного життя - страждання, після страждань - відраду? Це було б дивно.
Але притча на те й притча, щоб змусити задуматися. От і давайте зупинимося на хвильку і подумаємо. У притчі розповідається не просто про двох людей з різною долею і неоднаковою посмертної долею. Лазар (це важливо) лежав біля воріт багатого. Це значить що багач щодня бачив його, чудово знав про його потреби - але, судячи з усього, не поспішав допомогти йому. (Але ж Лазар-то був не який-небудь язичник - він був одноплемінник багатія, такий же правовірний іудей.)
Все це зовсім не означає, що багатий (так нам доводиться його називати, бо Євангеліє не повідомляє його імені) був злою і жорстокою людиною. Можливо, він просто не хотів затьмарювати своєю щасливе і безбідне життя зіткненням з хворобою, злиднями, смертю. 

А що ж Лазар? А він лежав - жебрак, хворий, з гнійними ранами, в оточенні псів і, як говорить Євангеліє, бажав годуватися крихтами, що падали зі столу багатого. Хто знає, може бути, йому це іноді й вдавалося. Але чи цінно саме по собі страждання в очах Божих? Навряд чи. Невже Богу приємно дивитися на наші муки? І хіба може страждання саме по собі спокутувати гріхи? Ні, тут потрібно ще дещо, а саме - готовність прийняти волю Божу без нарікання, без скарг і прокльонів. Якщо ми терпимо - нехай навіть не муки, не страждання, але хоча б якусь незручність - з вірою, що це Господь посилає нам випробування, якщо приймаємо послане з вдячністю, то ось тоді можна сподіватися, що терпіння наше зарахується нам у праведність.
Очевидно, саме так і було з Лазарем. Він лежав біля воріт багача, мабуть, багато років. А коли помер, за ним прийшли ангели. Напевно, неспроста прийшли. А про багатого сказано лише: «і поховали його».

Повторимо ще раз: багач не був злою і жорстокою людиною. Адже навіть у пеклі, коли, здавалося б, власні страждання повинні заслонити все інше, він згадує про своїх братів, переживає за них. Але, як кажуть, хороша людина - не професія. Христос чекає від нас не абстрактної «прекрасної душі», а конкретних справ, які явили б нашу віру і нашу любов. Сам Він не знехтував з'єднатися з матерією, народитися у хліві, обідати з блудницями. Цього ж Він очікує і від нас - не самозамикання, не відгородження від «чужих проблем», а діяльної участі в житті тих, хто нас потребує.

Так за що ж засудив багатія Господь? За те, що він робив щось погане? Ні, за те, що він не робив доброго.

Ця притча вкрай важлива для нас. Ми, християни, ті, хто ходить до храму, регулярно сповідатися і причащатися, в цілому гарні люди: не вбиваємо, майже не крадемо, не заважаємо іншим жити. Але Господь не сказав: «Не заважай жити іншим». Він сказав: «Возлюби ближнього, як самого себе». І любов наша повинна бути діяльною і дієвою. Тому якщо ж в один прекрасний день (дай Бог, щоб в цьому житті) ми зрозуміємо, що Господь незадоволений нами, не будемо задаватися питанням: «А що я такого зробив?!». Запитаємо себе: «Чого я не зробив - з того, що міг, що повинен був зробити?». Запитаємо - і відповімо справою.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
 4149 6293 1322 1459


5159 3351 0939 4102

або
5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА