Одна з найпарадоксальніших притч. Про Лазаря та злочин багача
31 жовтня 2026
У неділю ми читатиме одну з найпарадоксальніших притч, яку за часи свого земного служіння розповів Спаситель. Йдеться про багача і Лазаря. Тут є над чим замислитись, бо для уважного читача вона дає відповіді на багато питань нашого християнського життя.
Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, наді мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся .А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть і звідси до вас, ані не переходять і звідти до нас. А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри! (Лк 16:19-31).

Ця притча – дійсно одна з найбільш парадоксальних. Жив собі чоловік, нічого поганого не робив. Був багатим, і це добре. Як кажуть, краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим. А ось Лазар. Йому, безумовно, довелося в житті погано. Але в чому ж його чеснота? Не цілком зрозуміло. Хіба це чеснота - хворіти, голодувати і взагалі мучитися? Навряд чи. Так у чому ж справа? Чому багатий після смерті страждає в пекельному полум'ї, а Лазар лежить на лоні праотця Авраама? Невже просто тому, що необхідно все врівноважити і компенсувати: після розкішної земного життя - страждання, після страждань - відраду? Це було б дивно і зовсім не про це говорить нам Спаситель.
Втім, притча на те вона й притча, щоб змусити задуматися. От і давайте зупинимося на хвильку і подумаємо. У притчі розповідається не просто про двох людей з різною долею і неоднаковою посмертної долею. Лазар (це важливо) лежав біля воріт багатого. Це значить що багач щодня бачив його, чудово знав про його потреби - але, судячи з усього, не поспішав допомогти йому. (Але ж Лазар-то був не який-небудь язичник - він був одноплемінник багатія, такий же правовірний іудей). Тобто, тут про байдужість та холодність, а не про гроші, але й не тільки.
Все це зовсім не означає, що багатий (так нам доводиться його називати, бо Євангеліє не повідомляє його імені) був злою і жорстокою людиною. Можливо, він просто не хотів затьмарювати своєю щасливе і безбідне життя зіткненням з хворобою, злиднями, смертю. Навіщо, таких бідолаг повно, кожному не подаш, для чого зайвий раз маратись стосунками з жербаком, коли навколо стільки достойних, розумних, благопристойних людей? Ну, а цей - сміття світу. Сам винен, що потрапив в таке становище. Хіба не так думає більшість? Чи не стикались ми з подібним ставленням? І це знову ж таки не про гроші та багатство, а спосіб мислення.
А що ж Лазар? Ми бачимо, що в Євангеліє називають його. Це не абстрактний чоловік, а дуже конкретний, зі своїми проблемами. А він лежав - жебрак, хворий, з гнійними ранами, в оточенні псів і, як говорить Євангеліє, бажав годуватися крихтами, що падали зі столу багатого. Хто знає, може бути, йому це іноді й вдавалося. Але чи цінно саме по собі страждання в очах Божих? Навряд чи. Невже Богу приємно дивитися на наші муки? І хіба може страждання саме по собі спокутувати гріхи? Ні, тут потрібно ще дещо, а саме - готовність прийняти волю Божу без нарікання, без скарг і прокльонів. Якщо ми терпимо - нехай навіть не муки, не страждання, але хоча б якусь незручність - з вірою, що це Господь посилає нам випробування, якщо приймаємо послане з вдячністю, то ось тоді можна сподіватися, що терпіння наше зарахується нам у праведність.
Очевидно, саме так і було з Лазарем. Він лежав біля воріт багача, мабуть, багато років. А коли помер, за ним прийшли ангели. Напевно, неспроста прийшли. А про багатого сказано лише: «і поховали його».
Повторимо ще раз: багач не був злою і жорстокою людиною. Адже навіть у пеклі, коли, здавалося б, власні страждання повинні заслонити все інше, він згадує про своїх братів, переживає за них. Але, як кажуть, хороша людина - не професія. Христос чекає від нас не абстрактної «прекрасної душі», а конкретних справ, які явили б нашу віру і нашу любов. Сам Він не знехтував з'єднатися з матерією, народитися у хліві, обідати з блудницями. Цього ж Він очікує і від нас - не самозамикання, не відгородження від «чужих проблем», а діяльної участі в житті тих, хто нас потребує.

Так за що ж засудив багатія Господь? За те, що він робив щось погане? Ні, за те, що він не робив доброго. І це важлий урок для всіх нас. Бо гріх в тому і полягає. Не тільки не чинити злих вчинків є погано, а й не здійснення добрих справ може вести до пекла.
Неймовірна притча, яка вкрай важлива для нас. Ми, християни, ті, хто ходить до храму, регулярно сповідатися і причащатися, в цілому гарні люди: не вбиваємо, майже не крадемо, не заважаємо іншим жити. Але Господь не сказав: «Не заважай жити іншим». Він сказав: «Возлюби ближнього, як самого себе». І любов наша повинна бути діяльною і дієвою. Тому якщо ж в один прекрасний день (дай Бог, щоб в цьому житті) ми зрозуміємо, що Господь незадоволений нами, не будемо задаватися питанням: «А що я такого зробив?!». Запитаємо себе: «Чого я не зробив - з того, що міг, що повинен був зробити?». Запитаємо - і відповімо справою.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102
Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися крихтами, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому...Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, наді мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!...Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся .А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть і звідси до вас, ані не переходять і звідти до нас. А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри! (Лк 16:19-31).

Ця притча – дійсно одна з найбільш парадоксальних. Жив собі чоловік, нічого поганого не робив. Був багатим, і це добре. Як кажуть, краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим. А ось Лазар. Йому, безумовно, довелося в житті погано. Але в чому ж його чеснота? Не цілком зрозуміло. Хіба це чеснота - хворіти, голодувати і взагалі мучитися? Навряд чи. Так у чому ж справа? Чому багатий після смерті страждає в пекельному полум'ї, а Лазар лежить на лоні праотця Авраама? Невже просто тому, що необхідно все врівноважити і компенсувати: після розкішної земного життя - страждання, після страждань - відраду? Це було б дивно і зовсім не про це говорить нам Спаситель.
Втім, притча на те вона й притча, щоб змусити задуматися. От і давайте зупинимося на хвильку і подумаємо. У притчі розповідається не просто про двох людей з різною долею і неоднаковою посмертної долею. Лазар (це важливо) лежав біля воріт багатого. Це значить що багач щодня бачив його, чудово знав про його потреби - але, судячи з усього, не поспішав допомогти йому. (Але ж Лазар-то був не який-небудь язичник - він був одноплемінник багатія, такий же правовірний іудей). Тобто, тут про байдужість та холодність, а не про гроші, але й не тільки.
Все це зовсім не означає, що багатий (так нам доводиться його називати, бо Євангеліє не повідомляє його імені) був злою і жорстокою людиною. Можливо, він просто не хотів затьмарювати своєю щасливе і безбідне життя зіткненням з хворобою, злиднями, смертю. Навіщо, таких бідолаг повно, кожному не подаш, для чого зайвий раз маратись стосунками з жербаком, коли навколо стільки достойних, розумних, благопристойних людей? Ну, а цей - сміття світу. Сам винен, що потрапив в таке становище. Хіба не так думає більшість? Чи не стикались ми з подібним ставленням? І це знову ж таки не про гроші та багатство, а спосіб мислення.
А що ж Лазар? Ми бачимо, що в Євангеліє називають його. Це не абстрактний чоловік, а дуже конкретний, зі своїми проблемами. А він лежав - жебрак, хворий, з гнійними ранами, в оточенні псів і, як говорить Євангеліє, бажав годуватися крихтами, що падали зі столу багатого. Хто знає, може бути, йому це іноді й вдавалося. Але чи цінно саме по собі страждання в очах Божих? Навряд чи. Невже Богу приємно дивитися на наші муки? І хіба може страждання саме по собі спокутувати гріхи? Ні, тут потрібно ще дещо, а саме - готовність прийняти волю Божу без нарікання, без скарг і прокльонів. Якщо ми терпимо - нехай навіть не муки, не страждання, але хоча б якусь незручність - з вірою, що це Господь посилає нам випробування, якщо приймаємо послане з вдячністю, то ось тоді можна сподіватися, що терпіння наше зарахується нам у праведність.
Очевидно, саме так і було з Лазарем. Він лежав біля воріт багача, мабуть, багато років. А коли помер, за ним прийшли ангели. Напевно, неспроста прийшли. А про багатого сказано лише: «і поховали його».
Повторимо ще раз: багач не був злою і жорстокою людиною. Адже навіть у пеклі, коли, здавалося б, власні страждання повинні заслонити все інше, він згадує про своїх братів, переживає за них. Але, як кажуть, хороша людина - не професія. Христос чекає від нас не абстрактної «прекрасної душі», а конкретних справ, які явили б нашу віру і нашу любов. Сам Він не знехтував з'єднатися з матерією, народитися у хліві, обідати з блудницями. Цього ж Він очікує і від нас - не самозамикання, не відгородження від «чужих проблем», а діяльної участі в житті тих, хто нас потребує.

Так за що ж засудив багатія Господь? За те, що він робив щось погане? Ні, за те, що він не робив доброго. І це важлий урок для всіх нас. Бо гріх в тому і полягає. Не тільки не чинити злих вчинків є погано, а й не здійснення добрих справ може вести до пекла.
Неймовірна притча, яка вкрай важлива для нас. Ми, християни, ті, хто ходить до храму, регулярно сповідатися і причащатися, в цілому гарні люди: не вбиваємо, майже не крадемо, не заважаємо іншим жити. Але Господь не сказав: «Не заважай жити іншим». Він сказав: «Возлюби ближнього, як самого себе». І любов наша повинна бути діяльною і дієвою. Тому якщо ж в один прекрасний день (дай Бог, щоб в цьому житті) ми зрозуміємо, що Господь незадоволений нами, не будемо задаватися питанням: «А що я такого зробив?!». Запитаємо себе: «Чого я не зробив - з того, що міг, що повинен був зробити?». Запитаємо - і відповімо справою.
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.
Приватбанк
5363 5421 1533 9765
5159 3351 0939 4102





Електронна пошта