Преподобний Антоній Печерський

23 липня віряни вшановують пам'ять Антонія Печерського. В дні правління святого рівноапостольного князя Володимира Господь явив Церкві Своїй світильника і монахам наставника – преподобного і богоносного отця Антонія Печерського.



Преподобний Антоній народився в місті Любеч. Змалку пройнятий страхом Божим, він хотів стати монахом. Коли милосердний Господь заклав йому думки про подорож в Грецьку сторону, аби постригтися, Антоній одразу взявся втілювати в життя задум Божий, наслідуючи Господа, Який також багато подорожував. Спочатку пішов преподобний до Константинополя, а вже звідти на Афон. Прибувши на святу гору, він обійшов всі її монастирі і дивувався тому, як святі отці будучи в плоті, височіли над людською природою, наслідуючи подвиги безплотних ангелів і ще більше утвердився в намірі стати ченцем. Ігумен одного з монастирів постриг його. Він був настільки смиренним монахом, що всі тішились і дивувалися з його життя. Вже тривалий час Антоній був наставником і поводирем вірних до спасіння, коли Бог звістив ігумену, що потрібно відпустити преподобного в Руську землю, аби і тамтешній люд просвітлювався Словом Божим.



Прийшовши в Київ, він шукав місце, де б можна було оселитися і обходив монастирі, засновані ченцями-греками, які прийшли на Русь разом з митрополитом Михаїлом для хрещення Руси. Але жодна з обителей не була гожою для преподобного. Тому він шукав далі і знайшов печеру в Берестові, де з молитвою і оселився.
Згодом святий князь Володимир віддав Богу душу і владу захопив язичник Святополк, який вбив братів, аби стати володарем. Бачачи кровопролиття, Антоній знову оселився на Афоні.

Богобоязний князь Ярослав переміг Святополка і запанував на Русі. Він дуже любив Берестів з його церквою на честь святих Апостолів, де пастором був благочестивий Іларіон( Через багато років саме він стане Митрополитом, намісником Софії Київської). Іларіон частенько відлучався з берестова на Дніпро, на пагорб, покритий прадавнім лісом. Там Іларіон викопав печеру, де молився і співав псалми.
Господь знову наказав Антонієві йти на землю Руську. Отримавши благословення від ігумена, Антоній вирушив в дорогу. На пагорбі, де була печера Іларіонова, преподобний палко молився і вирішив там оселитися. Жив преподобний в постійній молитві, харчуючись сухим хлібом і водою, які споживав раз на 1-2 дні а інколи і раз в тиждень і весь час руками копав велику печеру.

Коли про преподобного дізналися монахи, вони приходили до нього, несучи необхідне для тіла і просячи благословення. Серед них були й такі, хто бажав жити з ним, наприклад преподобний Никон. В цей час прийшов до нього і преподобний Феодосій, який тоді був ще юнаком. За наказом Антонія Никон постриг Феодосія в ченці.

Після Ярослава князем став Ізяслав. Тоді преподобний Антоній Печерський вже був дуже відомим в Русі. Почув про нього і князь і прийшов до Антонія з дружиною, просячи молитов і благословення. Відтоді став він ще відомішим і ще більше охочих прийняти монарший чин приходили до нього, а він всіх приймав і постригав. Прийшов до нього і Варлаам, син знатного Київського боярина а з ним і Єфрем, княжий євнух. Згідно з їхнім бажанням, Никон їх постриг. Коли про це дізнався боярин, батько Варлаама, він з челяддю прийшов до печери, розігнав монахів, а сина змусив скинути монарший одяг і одягнути боярське вбрання. Князь Ізяслав, дізнавшись про постриг боярина і євнуха, був дуже розлючений. Він вимагав, аби Никон переконав Варлаама і Єфрема відмовитись від чернечого постригу і погрожував розкопати печеру.
Тому братія на чолі з Антонієм була змушена оселитися в іншій країні. Але княгиня переконувала чоловіка не виганяти монахів, бо Господь на них розгнівається. 3 дні святого шукали і ледве вмовили повернутися. Братія повернулася і ще більше людей приходили до них. Вони всіх навчали, як по правді жити, а охочих постригали. Зібралося їх 12 монахів і викопали вони велику печеру, в якій влаштували церкву і келії.



Одного разу Антоній зібрав братів і сказав, що, як і раніше, хоче жити сам. Ігуменом став блаженний Варлаам. З часом сталось так, що для соборної молитви печера стала тісною. Тому вони пішли до Антонія, просити благословення побудувати церкву поза печерою. Отримавши бажане, вони почали будувати храм на честь Успіння Богородиці.
З часом ігуменом став Феодосій і було до 100 ченців, тому князь віддав їм гору над печерою, де вони побудували Печерський монастир. Потім ігумен вирішив запровадити монастирський устав. Його вони взяли у монаха, що йшов з Греції. Там було затверджено, як співати богослужбові пісні, звершувати поклони, як стояти в церкві, що і коли їсти.

У сімнадцятирічному віці до обителі завітав Нестор-літописець, який в своєму літописі описав подвиги Антонія і Феодосія.
Антоній мав дар зцілювати хворих і пророкувати. Коли князі Ізяслав, Святослав і Всеволод вирушали на війну з половцями, вони зайшли до Антонія по благословення. Але святий сказав, що за гріхи їхні варвари їх розгромлять. Так і сталося на річці Альті.
Коли ж святий відчув, що наближається час його кончини, він втішав стадо своє, що і по смерті не покине їх і завжди буде навідувати обитель. Помер святий 23 липня в своїй печері. Його мощі були покладені в печері під великим монастирем, хоча вони й сховані від наших очей, але завжди допомагають тим, хто про це просить.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.