Історія Храму

Гортаючи сторінки історії нашого храму, такої багатої і різноманітної, але часом стражденної, відразу помічаєш, як вона пов'язана з долею народу. Збудований на гроші парафіян в 1885 році він був приречений на зруйнування в 1932, пережив часи знущань і занедбаності, коли його приміщення використовували як склад довгі роки. Але знову постав з руїни у часи відродження національного духу в 90-х роках ХХ сторіччя. І зараз його історію творять ті, хто приходить сюди з молитвою за свою родину та державу.
 
З огляду на це історію храму можна розділити на 3 вагомі частини, які ми і представимо на цих сторінках.
 
Храм апостола і євангеліста святого Іоанна Богослова Української Православної Церкви Київського Патріархату в м. Харкові є пам’ятником історії та культури другої половини ХIХ століття. Пам’ятка є найбільшою храмовою архітектурною спорудою у північно-західній частині міста Харкова. Мурована церква вирішена в поєднанні «неокласичного» та «російсько-візантійського» стилів, характерному для московського храмового зодчества кінця ХІХ сторіччя, в якому у зовнішньому і внутрішньому декорі використовувались елементи та прийоми формоутворення архітектури класицизму та неоруського стилю. Такий стиль існував під загальним впливом модерну, а іноді - з його елементами, і був дуже поширений в той період сакрального будівництва на Слобожанщині.
Церкву збудовано у 1885 році за проектом єпархіального архітектора Харківської  єпархії Федора Івановича Данилова (1810-1885)Церкву збудовано у 1885 році за проектом єпархіального архітектора Харківської  єпархії Федора Івановича Данилова (1810-1885), вона є одним з восьми храмів єпархії, зведених за його проектами. Ця низка споруд будувалась на основі типових проектів із рекомендованих Синодом збірок, як то «Атлас нормальных чертежей сооруженных по ведомству М.Г.И.» та «Атлас проектов и чертежей сельских построек изданного от Департамента сельского хозяйства М.Г.И.», де в більшості використовувався тип зального тридільного храму. Урізноманітнення регламентованих базових проектів споруд залежало перш за все від фінансових та інших можливостей єпархії і найчастіше робилось за допомогою елементів оздоблення.
 
Тож від інших храмів Ф.І. Данилова церква Іоана Богослова, окрім значно більших розмірів, відрізняється масивним восьмигранним куполовим барабаном з арковими вікнами. Також фасад розчленований могутніми гранованими пілястрами, які завершені фризом і карнизом, а північне і південне рамена та вівтарна частина акцентовані на фасадах трикутними фронтонами. Аркові вікна фасадів облямовані пілястрами класичного стилю. Триярусна дзвіниця першим і другим ярусами продовжує принцип членування класичного фасаду, але третій ярус та шатро вирішені у стилі московських церков XVII ст. типу «восьмерик на четверику» з пілястрами коринфського ордеру обабіч аркових отворів дзвонів. Храм має дві композиційні вісі, які формуються потужною банею і висотною домінантою – дзвіницею. В композиційному вирішенні хрестово-купольного храму за візантійською традицією виділяються просторовий хрест та виступаюча вівтарна частина. Як самостійний об`єм вирішено дзвіницю, приєднану через знижений бабинець, котрий разом з вівтарною частиною підкреслює поздовжню вісь.
 
Цікавою є передісторія будівництва споруди храму, а її доля аж до останнього десятиліття – звично-драматичною.
 
Слобода Іванівка, яка до 1930-х років не входила до меж міста Харкова, виникла не пізніше середини XVII сторіччя. Принаймні, перша згадка про освячення дерев’яного храму Іоана Богослова в Іванівці при річці Лопані вміщена у фундаментальній праці архієпископа Філарета (Д.Г. Гумілевського) «Історико-статистичний опис Харківської єпархії», та датується 1680 роком (Филарет, 2, 188). Про історичні події, пов’язані з існуванням дерев’яної церкви Іоана Богослова,  документальних свідчень немає. Однак побутує народне передання про те, що парафіянином цього храму був славетний український філософ Григорій Савич Сковорода в період свого проживання у Харкові (1759-1766 рр.) та вчителювання у Харківському Колегіумі. До Колегіуму від своєї хати на Лисій горі (не збереглася) Г. Сковорода ходив повз цю церкву, бо то була на той час найкоротша дорога до перевозу по річці Лопань.
 
По церковних відомостях за 1830 рік зафіксовано реставрацію чи повне відновлення дерев’яної церкви Іоана Богослова на Іванівці, збудованої 1762 року на вулиці Великій Панасівській (Клир. Відомості). Проте невдовзі вона була визнана, мабуть, застарілою та замалою, бо 1879 року на її місці було закладено кам’яну церкву того ж імені.
 
 1879 року було закладено кам’яну церквуОфіційно будівництво велося «тщанием прихожан» церкви, але оскільки ними були переважно робітники залізничних майстерень по вулиці Великій Панасівській та заводчани хімічного заводу, що був відкритий на Іванівці у 1850 році, які навряд чи могли надати достатньо коштів для такого великого будівництва, то швидше за все гроші було надано власником заводу масляних фарб купцем Ващенком та власником хімічного заводу купцем В.І. Пащенком-Тряпкіним (помер 1894р), який в історії міста Харкова залишився як меценат та благодійник (Хар. Кал. 1879, 122).

Церкву освячено 3 листопада 1885 року. Вона мала три престоли: головний - святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, з правого боку - в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці (освячений 8 липня 1888р.), ліворуч – в ім’я святого Феодосія, архієпископа Чернігівського, та Преподобного Серафіма Саровського (освячений 24 жовтня 1904р.).
 
Після Громадянської війни 1918-1921 рр. відновлення діяльності церковної громади відбувається 17 квітня 1921 року (реєстрація громади в комісії по відділенню церкви від держави при окрвиконкомі Харківської губернії). У 1924 р. парафія храму брала участь у спровокованих Радянською владою конфліктах між так званими «тихонівцями» (прихильниками колишнього патріарха РПЦ Тихона) та представниками «офіційної» (Синодальної) церкви з почерговим захопленням храму представниками обох течій.
 
З 1925 по 1927 рр. релігійна громада храму багатократно збільшилася (з 30 парафіян у 1925 р. до 797 у 1927р.), тому в 1930р. храм було зачинено, парафія розформована, а в 1932 р. будівля передається у розпорядження секції транспорту та зв’язку при міськраді для зносу, але не зноситься, а перетворюється на склад господарських товарів. Було знесено хрести, шатро дзвіниці, та при демонтажі дзвонів пошкоджено третій ярус дзвіниці.
 
Під час бойових дій за Харків в період Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. верхній ярус дзвіниці був повністю зруйнований, оскільки являв собою зручну вогневу точку для обстрілу залізничної колії та вокзалу міста.
 
До весни 1992 року споруда не ремонтувалася і разом із територією півстоліття перебувала у занедбаному стані та поступово руйнувалася. Паперть головного входу була сильно зруйнована, баня та дахи не збереглися, тож на склепіннях ріс бур`ян та навіть дерева. Не збереглися і сходи північного та південного входів та фронтони над ними. Інтер’єр церкви втрачено за винятком фрагментарних слідів фресок (орнамент). Спостерігня її в багатьох місцях. За даними інституту УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ, на той момент будівля була зруйнована на 70 відсотків. У такому стані її було передано релігійній громаді церкви Святого Іоанна Богослова.


Період відродження