Ієзекіїль – пророк надії

26 жовтня 2018
586 рік до нашої ери. Єрусалим і його Храм лежать у руїнах, Іудея спорожніла — жорстокі вавилонські завойовники відвели значну частину населення в полон. Національна катастрофа? Безумовно. Але й новий початок. Як це часто буває в історії, жорстока поразка змусила народ замислитися над своїм життям і своїм призначенням на цій землі. З полону євреї повернуться іншим народом — тепер вони твердо будуть пам’ятати про те, що саме їхнє існування як народу цілком залежить від віри в Єдиного Бога. Одним з тих, хто здійснив цей переворот у свідомості людей, був пророк Ієзекіїль.
 
Ієзекіїль народився на землі Ізраїлю й був священиком, але його забрали з іншими полоненими в Вавилонію ще за десяток років до руйнування Храму. Так, Єрусалим ще стояв, жертви ще приносили, але країна вже остаточно втратила незалежність, її доля залежала від примхи вавилонян.
У Вавилонії Ієзекіїль жив у містечку під назвою Тель-Авів (уже в наші дні таке саме ім’я було дане й місту в державі Ізраїль), що означає «весняний пагорб», і це непримітне місце дійсно стало першим вісником відродження. Але про яке ж відродження можна було говорити в таких умовах? Єрусалим і Храм повинні були зникнути через лічені роки, народ був частково вигнаний зі своєї землі й розвіяний, а частково животів на батьківщині... Очевидно, йтися не могло про звитяжні війни, як за часів Давида, або про процвітання, як при Соломоні. Тоді про що ж? Чи Господь остаточно відвернувся від Свого народу?
Поки головною святинею ізраїльтян залишалася Скинія, а потім Храм, пророки постійно закликали народ приносити Богові жертви тільки перед ними. Єдиний релігійний центр показував людям, що й Бог Єдиний, він відучував їх від поклоніння різноманітним духам і божествам на «висотах» (тобто пагорбах) і під розлогими деревами. Саме в Скинії й Храмі ізраїльтяни спостерігали видиме явлення Слави Божої, яке зазвичай описувалося як світло або навіть полум’я. Так Господь підтверджував Свою присутність серед людей, Свою участь у земній історії.
Але як же бути тепер, у Вавилонії, далеко від землі Обітованої, без Міста й Храму? Відповідь на це питання й була дана іудеям через пророка Ієзекіїля. Одного разу він вийшов на прогулянку й зустрівся зі... Славою Господньою. Виявилося, що там, у чужій землі, де поклонялися ідолам, буквально в чистому полі Господь являється людям так само, як являвся в Храмі, адже для Творця Всесвіту не існує перешкод, Він не замкнутий у стінах Храму або в межах Святої Землі. Ієзекіїль описує це явище як щось страшне й незрозуміле, що не має жодної відповідності в повсякденному досвіді людини: «І побачив я, аж ось бурхливий вітер насував із півночі, велика хмара та палючий огонь; а навколо неї сяйво, а з середини його ніби блискуча мідь, з-посеред огню. А з середини його подоба чотирьох живих істот, а оце їхній вид: вони мали подобу людини. І кожна мала чотири обличчя, і кожна з них мала чотири крила. А подоба їхнього обличчя обличчя людини та обличчя лева мали вони четверо з правиці, а обличчя вола мали вони четверо з лівиці, і обличчя орла мали вони четверо».
Образи цих дивовижних істот назавжди увійшли в нашу культуру. Свого часу символами чотирьох євангелістів стануть саме людина, лев, віл і орел, та й у наші дні, завдяки Олексію Хвостенку й Борису Гребенщикову, стала популярною старовинна італійська пісня про небесне «місто золоте», де живуть лев, віл та орел. Утім, ці істоти у видінні грали всього лише роль свити.
Далі Ієзекіїль описує колісницю Господа, й опис цей неможливо ані зрозуміти, ані уявити собі. Наприклад, він говорить про колеса, «повні очей», які при цьому рухалися в усі чотири сторони. Зрозуміло, з точки зору техніки таку колісницю зробити неможливо. Мабуть, пророк бачив щось, що перевершує людську уяву, скуту трьома вимірами нашого світу. До речі, середньовічні іудейські тлумачі, готові годинами обговорювати найменші деталі священного тексту, принципово відмовлялися тлумачити тільки один розділ Біблії — той, де описується ця колісниця. Слова тут — лише бліда тінь містичного досвіду, пережитого пророком.
І все ж один висновок, безсумнівно, ми маємо право зробити. В описі Ієзекіїля Бог не сидить на престолі у Своєму Храмі — Він переміщається на колісниці, прямуючи не просто в будь-яку сторону, куди забажає, але одночасно в усі сторони. Він відкривається людям, Він сповіщає їм Свою волю, й немає такого згубного місця на землі, немає такого відчайдушного стану, в якому людина не могла б зустрітися з Ним. Чи не так повинні були і євреї, розвіяні по різних країнах, поширити в усі сторони пізнання Єдиного Бога?
Але пророцтво Ієзекіїля було звернено не тільки до іудеїв. Як і багато інших пророків, він говорив також про долі навколишніх народів, значить, і про долі людства в цілому. Між іншим, у Вавилоні євреї виглядали убогими провінціалами — відносно маленький народ, який не досяг високого рівня життя і не мав ані політичної могутності, ані культурних здобутків, ані технічних новинок, якими можна було б похвалитися перед сусідами.
Навіть Геродота, вихідця з освіченої й славної Еллади, свого часу приголомшив Вавилон, найбільший політичний, економічний, релігійний і науковий центр Близького Сходу — так яке ж враження він повинен був справити на іудеїв, яких забрали туди в полон! Приблизно таке ж, як і Нью-Йорк на нових емігрантів з глухих містечок. Утім, не тільки Вавилону могли вони позаздрити. Так само іудеї багато в чому поступалися фінікійцям, своїм давнім сусідам і союзникам, які вели морську торгівлю по всьому Середземномор’ю, накопичуючи багатства. Але земна велич оманлива, і тому до фінікійського міста Тира пророк звертає слова Господа:
«Тир! ти говориш: „я досконалість краси!“ Будівельники твої вдосконалили красу твою; брали з Лівану кедр, щоб зробити на тобі щогли; візерункові полотна з Єгипту використовувалися на вітрила твої. За те, що ти кажеш: „я бог, сиджу на престолі божому в серці морів“, Я приведу на тебе чужинців, найлютіших з народів, і вони обнажать мечі свої проти краси твоєї мудрості й затьмарять блиск твій. Чи скажеш тоді перед твоїм вбивцею: „я бог?“»
Якщо цивілізація стає самодостатньою, обожествляє свій успіх, свій вплив, своє багатство — так вона сама підписує собі вирок. Обраний народ мав піти до свого відродження іншим шляхом.
Але як узагалі можливе таке відродження? На що сподіватися іудеям? Здавалося, все загинуло. На це відповідає ще одне видіння Ієзекіїля, й воно дуже добре знайоме всім, хто буває в православних храмах на Страсному тижні.
«Господь поставив мене серед поля, й воно було повно кісток. І сказав мені: „Син людський! чи оживуть оці кості?“ Я сказав: „Господи Боже! Ти знаєш це“. І сказав мені: „Виречи пророцтво на кості й скажи їм: кості сухі! слухайте слово Господнє! Я обкладу вас жилами, й виросте на вас плоть, і покрию вас шкірою, і введу у вас дух, і оживете, і дізнаєтеся, що Я Господь“. Я вирік пророцтво, як наказано було мені, й коли я пророкував, почався галас, і ось рух, і стали зближуватися кості. І ось, жили були на них, і плоть виросла, і шкіра вкрила їх зверху, та духа не було в них. Тоді сказав Він мені: „Виречи пророцтво духу й скажи: від чотирьох вітрів прийди, дух, і дихни на цих убитих, і вони оживуть“. І я вирік пророцтво, як Він наказав мені, і ввійшов у них дух, і вони ожили, і стали на ноги свої».
Ієзекіїль далі пояснює: йдеться про прийдешнє відродження ізраїльського народу. Схоже, що в ті часи євреї не мали ще чітких уявлень про життя після смерті, які будуть у них в новозавітні часи. Це пророцтво розумілося ними як звістка про те, що до національного відродження їх приведе Господь, невідомими й незбагненними шляхами, всупереч усім обставинам.
Але пророцтва завжди глибші за свій безпосередній історичний контекст, і сьогодні ці слова читаються в Православній Церкві на службі Великої Суботи напередодні Великодня. Вони лунають для нас звісткою про прийдешнє воскресіння мертвих, про те, що для Бога немає нічого неможливого, що наша доля Йому далеко не байдужа.
І сьогодні, коли ми, озираючись навколо, бачимо свій власний народ, його нинішнє життя, його моральний і духовний стан, ми можемо перечитати це пророцтво тими ж очима, що й давні євреї. Важливо тільки, оживляючи плоть, не залишитися без духу, й народів це стосується не меншою мірою, ніж людей.
Коли Ієзекіїль говорить про прийдешнє відродження, земне у нього нерозривно переплетене з небесним. На місці зруйнованого міста й святилища буде побудовано, каже він, новий Єрусалим і новий Храм, набагато більш величні й прекрасні. Останні розділи книги Ієзекіїля присвячені їхньому докладному опису, аж до конкретних розмірів окремих будівель — але ми знаємо, що за минулі два з половиною тисячоліття на цьому місці не було побудоване таке місто. Та й навряд чи можна уявити собі його будівництво в майбутньому...
Тут перед нами не детальний план, а якась ідеальна картина, яка символічно зображує те найголовніше, що має бути присутнім у житті Божого народу. Товщина й висота кам’яних стін сама по собі не важлива, але розповідь про них прочиняє завісу над якоюсь таємницею. Пізніше, в Одкровенні Іоанна Богослова, мова піде про те саме прекрасне місто для Божого народу, й воно буде названо Небесним Єрусалимом — і будь-яке земне місто може лише відображати малу частку його краси.
І як же виглядає це місто в Ієзекіїля? У його центрі стоїть новий Храм, куди повертається Слава Господня. Відтепер не тільки невелике внутрішнє приміщення, а й весь Храм, і весь простір навколо нього стають місцем присутності Бога (в Біблії воно позначається словами «Святе Святих»). Раніше для євреїв було дуже важливо відрізняти чисте від нечистого, священне від повсякденного, але в новому місті ці відмінності будуть стерті: священним і чистим буде все. І християни вчувають у цьому пророцтво про Церкву, де були знищені відмінності між колишніми язичниками й іудеями, де вже ніяка їжа не вважається нечистою, а до святості покликаний кожен віруючий.
З Храму випливає потік, який зрошує пустельні землі, робить гнилі озера здоровими. У водах цього потоку в достатку водиться риба, а по його берегах ростуть плодові дерева. Для мешканців Палестини, де так мало річок і постійно відчувається нестача прісної води, це був дуже яскравий і зрозумілий символ Божої благодаті, яка перетворює весь світ людині на благо.
У цьому місті вже немає людини-царя (його правитель називається князем), тому що його справжній цар — Сам Господь, а будь-який земний правитель служить лише Його намісником-адміністратором. Одне слово, Ієзекіїль говорить нам про Царство Боже.
Мрія про новий Єрусалим відтепер назавжди залишиться з єврейським народом, та й не тільки з ним. Коли в XVII столітті патріарх Никон вирішить створити під Москвою ідеальний монастир, новий центр православного світу, він назве його саме так — і Новий Єрусалим по досі присутній на карті Московської області. І це далеко не єдиний приклад того, як ця назва використовувалася християнами.
Ієзекіїль не давав своїм сучасникам вказівок, як їм слід чинити, як це зробив Ісаія, він не розділив з Єрусалимом лиха облоги й гіркоту поразки, як Єремія, — але він дав людям надію. Можливо, вона звучала дуже неконкретно й не давала відповіді на нетерплячі питання людей «коли нарешті?», але вона пояснювала їм щось дуже важливе й потрібне, особливо в епоху лих і руйнувань. Життя Божого народу зовсім не припиняється із загибеллю царств і міст, новий початок завжди можливий, тому що головне в житті цього народу — не політика, не економіка й навіть не зовнішні форми релігії, на зразок храмових жертвоприношень, а зустріч із Живим Богом.
Ізраїльський народ, а потім і християни, ще не раз будуть будувати міста й храми, створюватимуть царства й бачитимуть їх руйнування, але це вже не буде найголовнішим. Пошук дороги до Небесного Єрусалиму — ось для чого вони живуть, і вперше так ясно показав це пророк Ієзекіїль.


Андрій Десницький