Місток, який долає прірву гріха

Загальновідомо, що справжня, щира, глибока віра навіть, здається на перший погляд неможливе, робить можливим. Натомість, невірство – перешкоджає нам отримати дари від Бога. А їх християнин, так чи інакше, прагне мати, бо вони складають сутність його життя.

Задаймося питанням, а в чому полягає сила віри? Чому вона настільки бажана, що може рухати гори? Справжня віра не має нічого спільного з фантазіями, з мрійництвом чи маренням, але засновується на любові та довірі до Бога. Її сила полягає в тому зв’язку, який через неї встановлюється між нами і Господом – нашим Творцем. «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому. – пише апостол Павло у Посланні до Євреїв і наголошує – А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду» (Євр. 11: 1, 6).



Віра – це місток, завдяки якому долаємо прірву гріха, яка лежить між нами і Богом. Віра – це двері, які ми відкриваємо для Спасителя, коли Він стукає, щоби увійти в наше життя. Віра є актом, виявом, дією нашої волі, є нашою відповіддю на одкровення Боже, на свідчення про Божу правду. Господь сотворив нас вільними. Кожна людина має внутрішню свободу, якої ніхто і ніщо не можуть нас позбавити – лише ми самі, коли чинимо гріх, то зрікаємося цієї свободи і стаємо рабами зла.

Тож коли Господь відкриває нам Себе, коли сповіщає істину, коли являє чудеса, коли закликає нас до життя праведного заради спасіння і вічного блаженного буття – Він не примушує нас прийняти все це, але з любов’ю спонукає, щоби ми зробили правильний вибір. І цей вибір – послухати Бога чи ні, довіритися Його слову і дії чи піддатися сумніву – і є вибором між вірою і невірством.

Уявімо собі життєву подію: людина прийшла на огляд до лікаря, і той, дослідивши, побачив у неї ознаки важкої, навіть смертельної хвороби. Відтак, лікар каже: ось у вас я виявив важку хворобу, яка потребує негайного і складного лікування. Але якщо ми зробимо все вчасно – ви цілком здатні одужати. Якщо ж чекати ще, то наслідки будуть непоправними. Що робитиме така людина, особливо якщо сама в собі вона ще не відчуває ознак такої важкої хвороби? Повірить лікарю і почне лікування? Чи відкине його досвід, знання і бажання допомогти, бо не відчуває болю чи інших ознак небезпеки? Мудра людина довіриться кваліфікованому, досвідченому лікарю. А нерозумна скаже, що раз вона сама нічого не відчуває, то і небезпеки ніякої нема.
У цьому прикладі ми кажемо про речі людські. Лікарі теж люди, а тому можуть і помилятися, і попри добрий намір не досягати успіху в лікуванні. Коли ж ми говоримо про Бога, то ми знаємо, що Він – всевідаючий, благий і люблячий. Він не помиляється та не бажає нам чогось гіршого, але лише правдивого добра. Тож коли ми у земних справах звикли довіряти спеціалістам, тим, хто має більші знання та досвід – то хіба не слід у найвищій мірі довіряти Богові?

Віра – це наші відкриті очі. Світло сонячне і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Але ми самі можемо побачити їх, лише відкривши очі. Хто ж відкидає віру, той подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними».

Тож окрім власне визнання того, що віра є важливою і потрібною, треба зберігати і примножувати її, виявляючи в ділах. Бо як життя тіла засвідчується рухом і діяльністю, так і жива віра засвідчується добрими, богоугодними справами.
Утім, важливо не лише мати таку правдиву віру, але і примножувати, стверджувати її в самих собі та сприяти тому, щоби від нашої віри і завдяки свідченню наших добрих справ істинна віра запалювалася і в серцях ближніх наших.

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк

5363 5421 1533 9765

5159 3351 0939 4102