Символ нашого єднання

Майже у кожного християнина є маленька книжечка, звана пом’яник ― образ стародавнього диптиха, де написані імена живих і померлих. Цю книжечку він подає у храмі на проскомидію та єктенії, на молебні й панахиди, її він повинен читати щодня у своїх домашніх молитвах.
 
Що означає список імен? Кожне ім’я знаменує собою людину: у списку живих ― людську особистість, у списку померлих ― душу, яка пішла в інший світ, у невідоме нам буття. Пом’яник ― це те духовне поле, на якому ми невидимо зустрічаємося з душами живих і померлих, і не тільки з ними, але і з їхніми Ангелами-Охоронцями. Пом’яник ― це зв’язок між живими й мертвими, між усіма, хто носить ім’я християнина. Зв’язок через благодать, де немає перешкод і відстаней, немає далеких і близьких, немає поділу й розходження між тими, що живуть на землі й тими, хто лежить під землею, чиї тіла перебувають у могилах, як на своїх ложах, до Воскресіння з мертвих. Ми всі перебуваємо в духовному Граді, ім’я якому ― Церква.
 
Пом’яник ― це місце зустрічі, шлях туди лежить через людське серце. Тільки голос серця чутно на небі, а слова одних вуст безслідно розтікаються в повітрі й зникають, немов брижі на поверхні води. Недбайлива молитва не єднає людські душі, вона схожа на ланцюг із розірваними ланками. За кожним ім’ям прихована людина з її нестатками, стражданнями й болем. Кожне ім’я ― це вуста, які просять нас про допомогу. Ми повинні обходитися з іменами немов із тими людьми, що приховані за ними, як за завісою.

 Є буденний вираз «читати пом’яник». Як часто ми робимо це буквально ― читаємо, а не молимося, перераховуємо імена, ніби відлічуємо камінчики, а нерідко читаємо з відключеною сонною свідомістю, розслабленою волею, розсіяними думками, немов сліпими очима. А іноді зовсім не читаємо. Він лежить десь у храмі багато років. Ніхто у нього, крім церковнослужителів, не заглядає. Деякі парафіяни просто кладуть його про всяк випадок, а самі, замість молитви, займаються своїми буденними справами.

 Молитва має один корінь зі словами «молити, милувати, милість». Молитися ― це просити Бога про помилування, наче засуджений просить суддю про помилування. Милувати ― це значить відчувати чужий біль як свій власний, це простягати руку тому, хто впав, це немов брати на себе тягар того, хто знемагає під ношею.
 Дві частини пом’яника подібні до дня і ночі. Живі перебувають на землі, немов при світлі дня, ми можемо їх бачити, чути й відчувати на дотик. Покійні пішли до того світу, який для нас залишається таємницею: вони живі, але ми не бачимо їх, начебто у нічній темряві.

 Пом’яник ― це символ того, що наші близькі завжди з нами. Пом’яник ― це пам’ять про смерть, із якою кожен із нас уклав угоду в день свого народження: ті, хто перебуває у списку живих, свого часу перейдуть до списку померлих, але немає жодного імені, яке було б перенесене назад. Ще жодна людина на світі не повернула назад на цьому шляху, як не може хвиля річки піти проти потоку. У той же час пом’яник ― свідоцтво про те, що смерті немає, що смерть ― це тільки розлука, але і її долає молитва.

 На землі всі страждають ― і праведні, і грішні, всі потребують допомоги і співчуття, тому імена, написані чорнилом, у духовному плані написані сльозами і кров’ю.
 
Пом’яник ― барометр нашої любові: наскільки уважно ми читаємо його, наскільки імена глибоко проходять через наше серце й зігріваються теплом, настільки ми виконуємо заповідь Божу про любов, яка вище закону.

Віра, надія і любов ― триєдині. Але віра ― це перший ступінь духовного сходження; вона народжує увагу й зміцнює терпіння в молитві. Уважна молитва дає людині якесь таємниче повідомлення про те, що вона почута Богом. Надія виганяє сумнів і зводить до душі благодать, яка відкривається як любов; тоді людина молиться за своїх ворогів як за друзів і не хоче, щоб хто-небудь був покараний за неї. Вона молиться про добробут своїх кривдників і прощає їх, хоча вони й не просили прощення. Молитися зосереджено й уважно важко, немов проливати кров, тому пом’яник подібний до поля невидимого бою, але після старанної молитви за людей кожен може відчути спокій совісті й радість як торжество перемоги. Пом’яник ― це можливість виплатити борг покійним, який залишився за нами. Пом’яник ― перевірка віри, викриття надії, випробування любові, це розкриття того, що приховане в нашому серці: співчуття чи байдужість, тепло весни чи холод зими. Пом’яник ― це приготування до власної смерті, коли душу зустрінуть ті, кого вона любила, за кого молилася, хто випередив її на шляху до вічності. Пом’яник ― це гілка, кинута тим, хто знаходиться в пеклі, як кидають мотузку тому, хто потопає в болоті. Пом’яник, відданий до вівтаря на Літургію, стає подібним до скинії Авраама, де всі нужденні знаходять спокій.

 Грішник ― ворог власної душі, яка не тільки в майбутньому віці, але й тут на землі страждає. Але сам грішник не усвідомлює цього, як не розуміє народжений у темниці, що він позбавлений сонячного світла. Але навіть у душі грішника є якась пам’ять про небо, і тому імена людей, які втратили Бога, ― це очі їхнього духу, наповнені сльозами, котрі звернені з благанням до людей.

 Пом’яник ― можливість завжди і скрізь робити людям добро. Коли людина від душі молиться за інших, то їхні Ангели-Охоронці моляться за неї, тому пом’яник ― одне з джерел духовного світла для тебе самого, і твоя молитва, немов відбите світло, посилена молитвами ангелів, повертається до тебе. Пом’яник ― це провісник твоєї майбутньої зустрічі з тими, про кого ти молився, вони будуть вдячні тобі більше, ніж голодні тому, хто годував їх. Найвище щастя людини ― вміння любити. Любов ― це саме життя, а пом’яник ― можливість щодня вчитися науці любити людей.
 У пом’янику схрещуються шляхи: від серця до серця ― молитва тих, хто на землі, молитва за тих, хто врятований, ― шлях, який іде в небо; молитва за тих, хто засуджений, ― промінь, що спадає до безодні пекла. Ці три шляхи, перетинаючись один із одним, утворюють хрест.

 Господь сказав: Якою мірою міряєте, такою відміряють вам, і блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть. Твій пом’яник, якщо ти часто розкриваєш його, ― як птах, це надія на те, що твоє ім’я буде написане у вічному пом’янику на небесах у пам’яті Божій.
Архімандрит Рафаїл (Карелін)

Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.