Зцілення дочки хананеянки

03 жовтня 2020
Одне з пояснень звучить наступним чином: «Ісус провокує учнів переосмислити їхнє ставлення до інших народів». Оскільки євреї негативно ставилися до язичників та через їх аморальне життя називали їх псами, то Ісус відповідаючи жінці на повторне благання про допомогу іронічно стверджує те, що відображало спосіб думання учнів: «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам». Іронічний вислів Христа, та постава жінки мали б трохи присоромити учнів й спонукати їх до переосмислення свого ставлення до язичників.



З іншого боку сам факт події, яку описує цей євангельський уривок є доволі феноменальний. В часи Ісуса щоб дістатися з Галилеї до Кесарії Филипової потрібно було перейти через територію Сирофінікії, яку населяли язичники. Події відбуваються в околицях Тиру та Сидону – землях, які здавна також належали язичникам. Сидон був батьківщиною Єзавелі (1Цар. 16:31), й ми знаємо як її страхітливу діяльність змальовує автор Першої книги Царів. В цих землях й трохи далі на північ жили Хананеї – древні народи, які колись населяли Обітовану землю й пізніше були вигнані на північ у Фінікію. Хоча подібне відношення до будь-якого народу сьогодні кваліфікується як абсолютно не прийнятне, проте читаючи деякі тексти П’ятикнижжя можемо побачити, що хананеї самі своїми злочинами заслужили таке покарання; євреї були тільки простим знаряддям божественної кари. Вже в часі укладення союзу з Авраамом Бог обіцяє його нащадкам дати в майбутньому землю Ханаану, через нечестиве життя мешканців цієї землі (“у четвертому роді повернуться вони сюди: тому що міра беззаконь аморреїв досі ще не наповнилася” (Бут. 15:16)).
Беззаконня мешканців Палестини належали до числа найбільш мерзенних й принижуючих людину: книга Левит 18:1-25, перелічивши кровозмішення, перелюб, людські жертвоприносини, гомосексуалізм та скотоложство, додає: “Не опоганюйте себе нічим цим, тому що всім цим опоганили себе народи, яких Я проганяю від вас: і опоганилася земля, і Я споглянув на беззаконня її, і звергла з себе земля тих, що жили на ній. А ви дотримуйтеся постанов Моїх і законів Моїх і не робіть усіх цих гидот, ні тубілець, ні прибулець, що живе між вами, тому що всі ці мерзоти робили люди цієї землі, що перед вами, і опоганилася земля; щоб і вас не звергла із себе земля, коли ви станете опоганювати її, як вона звергла народи, що були раніше вас; бо якщо хто буде робити усі ці мерзоти, то душі, які роблять це, знищені будуть з народу свого. Отже, дотримуйтеся повелінь Моїх, щоб не чинити за гидотними звичаями, за якими чинили раніше за вас, і щоб не опоганюватися ними. Я Господь, Бог ваш“.

Те саме зустрічаємо в Лев. 20:22-24; Втор. 9:5; 12:29-31. Новітні археологічні знахідки повністю підтвердили, що серед хананеїв дійсно були поширені такі варварські звичаї. Скільки разів археолог, розкопуючи фундаменти найдавніших жителів, натикався на велику посудину й знаходив у ньому те, що вже очікував знайти – кістяк дитини, що був там замурований, як жертва при заснуванні дому! Біблія постійно вчить, що, коли певні злочини перетворюються в загальноприйнятий звичай, Бог карає за них весь народ.
В розповіді про хананейську жінку бачимо сповнення часу про який пророкував Ісая – хоч Слуга Господній страждає через заблуканих овець Ізраїля (Іс 53:6–8; також 40:11 та 56:11) проте Його головне завдання, це примирити з Богом всі народи: «Я, Господь, прикликав Тебе у правду, і буду тримати Тебе за руку й оберігати Тебе, і поставлю Тебе у завіт для народу, у світло для язичників, щоб відкрити очі сліпих, щоб в’язнів вивести з ув’язнення і тих, хто сидить у пітьмі, – з темниць» (Іс 42:6,7); «Мало того, що Ти будеш рабом Моїм для відновлення колін Яковових і для повернення залишків Ізраїля, але Я зроблю Тебе світлом народів, щоб спасіння Моє простяглося до країв землі» (Іс 49:6). Жінка на противагу до мерзенної поведінки своїх предків, виявляє подиву гідну віру, ревність і наполегливість у доброму та називає Ісуса месіанським титулом – Сином Давида.
Таким чином Матфей показує, що Бог має однакові плани стосовно всіх людей на землі та діє в історії навіть тоді, коли нам здається, що людство заганяє себе в страшні аморальні тупики.



Цілком природно виникає ряд питань, які Матфей ставить перед нами сьогодні. Наскільки ми довіряємо Божому промислу? Як сильно бажаємо ділитися Євангелієм не відкидаючи нікого та пам’ятаючи, що є посланими до всіх народів (пор. Мф. 28:19,20 та Лк. 24:47,48)? Що для нас означають слова євангеліста Луки, якими він підсумовує зустріч Ісуса з Закхеєм: «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк 19:10)? Наскільки ми готові позбуватися стереотипів стосовно людей, які нам не приємні, та знімати з них, нами ж навішані, ярлики, усвідомлюючи, що Бог діє в житті людини постійно та шукає її аж поки не знайде (пор. притчу про загублену вівцю в Лк. 15:4–7 з розповіддю про розбійника на хресті в Лк. 23:39–43)?
 
Втім, навіть зараз слова Христа: “Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам,” – звучать образливо. І це не зважаючи на те, що протягом останніх століть ставлення людей до собак змінилося докорінно. Під впливом західного світу ми говоримо, що “собака є другом людини”, милуємося цуценятами та проводимо виставки домашніх улюбленців. На Близькому Сході два тисячоліття тому ставлення до цих чудових тварин було зовсім іншим. Єдина позитивна згадка про собак у Святому Письмі зустрічається у книзі Товита, але спробуйте згадати, коли ви останній раз чули цей уривок в церкві. Усі інші згадки змальовують псів, як нечистих тварин, що годуються сміттям.
Щось подібне дотепер можна побачити в бідних Африканських країнах. Зграї худих і голодних диких псів бродять посеред гір сміття, вишукуючи залишки їжі. Частина з них нахабно підбирається до людей або бродить серед дітлахів, намагаючись вкрасти хоч якусь поживу.  В цих країнах немає комітету захисту тварин, а зголоднілі люди піклуються в першу чергу про власних дітей.
 Наближаючись до групи чоловіків, жінка-хананеянка порушила одразу кілька тогочасних соціальних норм. По-перше, існувало чітке розмежування між чоловіками та жінками. Відголоски того розмежування сьогодні лишилися в деяких Близько-Східних мусульманських державах, де жінки носять спеціальний одяг і не можуть виходити з дому без чоловіка чи належного супроводу. За соціальними нормами подібне звернення мав би робити чоловік хананеянки.

По-друге, існували певні національні особливості, що накладали відбиток на стосунки юдеїв із хананеянами. Цих два народи століттями воювали один з одним. Юдейський історик Йосиф Флавій писав, що мешканці Фінікійських міст Тиру і Сидону є “нашими загальновизнаними найлютішими ворогами”. Тому юдеї бачили в жінці-хананеянці представника ворожої нації…
«Бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зiтханнями невимовними» (Рим. 8:26), – те саме відбулося у випадку жінки-хананеянки: своїм смиренням вона дозволила увійти у своє життя Господу з тим, щоб Він змінив її життя на краще. І зцілення її дочки стало тому видимою ознакою.
Така сама позитивна зміна може статися і в нашому житті, і навіть у житті «лютих» критиканів усього церковного. Але може статися лише за однієї умови – нашого смирення, тобто коли ми визнаємо, що Бог краще розбирається за нас у нашому ж житті.
 
Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.

Приватбанк
4149 4390 0091 7074
Маринчак В.А.

або

5169 3305 1630 1279
РГ ХРАМ СВЯТОГО ІОАНА БОГОСЛОВА