Про розслабленого. 38 років очікування

Басейн Витезда в Єрусалимі, котрий розташований на півні до Храмової гори, мав славу місця, де відбували зцілення. Цей басейн притягав до себе не тільки євреїв, але також і поган.

В якийсь момент в ньому вода починала збурюватися, немов би кипіла. І той, хто першим успівав зануритися у це збурення – отримував зцілення. Багато хто думав, що це збурення води спричинює Ангел. Але, як бачимо, з роками ця святиня «працювала» все гірше й гірше. І, напевно, що цей паралітик, котрий продовж 38 років пролежав біля Витезди, перетворив своє очікування на зцілення у професію чи джерело хоч якогось прибутку. Ісус ставить йому конкретне питання: «Бажаєш одужати?» (Ів. 5:6). Можливо, цього чоловіка влаштовувало те, що він лежав собі під колонадою цього басейну, нічого не робив задля свого спасіння та виправдовував себе тим, що більш здорові все рівно його випередять. В цьому місці збиралися заради надії на чудесне зцілення. Та це все відбувалося рідко й непередбачено. В гіршому випадку воно залишалося тільки мрією.

І ось приходить істинний Божий Син. І потрібно тільки вимовити одне слово-наказ, піднятися на ноги, взяти свою постіль й іти. Тут навіть не сказано, що цей паралітик повірив Ісусу. Ну, звичайно, він повірив Йому, бо інакше він би не послухався Його. І тепер для цієї людини відкривається нове життя: життя більш складне та цікаве, аніж життя каліки.
Як у синоптиків, так і у Івана, ми бачимо, як Ісус здійснює давні надії та очікування євреїв. Але у Витезді Ісус здійснює також надії поган. І це одна із важливих складових цього Євангелія. Оскільки «спасіння – від юдеїв» і це спасіння приніс Ісус, воно розпочинає поширюватися від євреїв, включаючи в себе більш широкий світ.
Якщо погани намагалися використовувати у своїх інтересах сили створеного світу, то зцілення, котре здійснює Ісус є тією реальністю, на котру давно очікував створений світ. І воно початок нового творіння. Спасіння, коре приніс у світ Божий Син знаменує собою новий день. І саме цей новий день, навіть того не усвідомлюючи, очікував Ізраїль і світ…
Коли Ісус промовляє: «Встань», – то Він використовує слово, котре в Новому Завіті означає воскресіння. В цьому і полягає тайна місії Ісуса. Він не використовує одну із сил створеного світу, щоби підправити певні хиби творіння, але Він несе нове життя, нове творіння. Нове вривається в сьогоднішній світ, приносячи з собою зцілення та новий шанс, а старе приходить до розуміння, що саме таким був задум від початку. Звичайно, що таке багатьох людей лякало, а дехто вбачав у цьому загрозу.
Н.Т. Райт. Иоанн. Евангелие. Популярный коментарий / перевод из англ. Л. Сумм. – М. ББИ, 2009. Ст. 46-47.

***  ***  ***
Багатьом із нас відома історія Діогена: людини, котра жива у 5 столітті й  сиділа у бочці. Одного разу він прийшов до Афін із запаленою свічкою, а був білий день, так він ходив по місту й шукав людину.
Цей розслаблений, про котрого говорить євангелист Іван, також не міг знайти людини. Проте його знаходить Ісус-Людина. Як бачимо, світ потребує людей! Вони не мусять мати наукові знання, посідати у суспільстві високі соціальні становища. Світ чекає на появу певних осіб, котрі називаються Людьми. Про це нам варто завжди пам’ятати й молитися: «Господи, хочу бути Людиною!».
о. Лука Михайлович. Євангеліє на щодень 2020: Тексти. Роздуми. Молитви. Львів: Свічадо, 2019. ст. 157.   

***  ***  ***
«Ми всі стали людьми лише настільки, наскільки любили людей і мали нагоду їх любити» Б.Пастернак.
***  ***  ***
Прийшовши до купелі, Христос побачив недужого, котрий хворів 38 років. У цій купелі час-від-часу люди зцілювалися, але, як говорить самий хворий, у нього не було нікого, хто б міг його допровадити туди, коли зрушується вода. Можемо собі тільки уявити: цей чоловік продовж довгих 38 років потребував допомоги інших. І не знайшлося нікого, хто б міг зауважити потребу цієї людини та прийти їй на допомогу.
Ця історія повторюється з дня в день, з року в рік, серед нас. Варто тільки уважно глянути довкола і чи не побачимо ми людей, котрі, можливо, роками чекають на нашу допомогу?….
Постараймося відкрити свої очі, щоби помітити людей, котрі чекають на допомогу не днями чи місяцями, але роками.
Владика Венедикт Алексійчук. Роздуми до літургійних читань Євангеліє. – Львів: Свічадо, 2015, ст. 30.



***  ***  ***
Ісус ставить розслабленому дуже важливе питання: «Бажаєш одужати!» (Ів. 5:6). У нас, читачів, викликає інтерес та здивування не тільки це питання, але й відповідь цього хворого чоловіка: «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший переді мною поринає» (Ів. 5:7). Чому в нього не було нікого, хто допоміг би йому спуститися до води? В синоптичних Євангеліях ми читаємо про друзів іншого розслабленого, котрі навіть розібрали покрівлю будинку, щоби доправити свого паралізованого товариша до Ісуса (пор. Мр. 2:4; Лк. 5:18-19).

В інших випадках Ісус асоціює параліч із особистим гріхом. Цього ми не бачимо, коли мова йде про інші хвороби. Грецьке слово, котре тут вживається, означає «бути розслабленим тим, чиї життєві сили висохли». Чи дійсно гріх – це параліч душі, в котрій висохло божественне життя? Якщо це так, то в цього розслабленого чоловіка не було нікого, хто б міг йому допомогти, окрім Ісуса, Спасителя світу, котрий бере на Себе гріх цілого світу…

Ісус наказує цьому хворому стати та взяти своє ложе, тобто Він закликає щойно зціленого взяти на себе відповідальність за своє життя. Адже від сьогодні й надалі він має носити своє ложе на противагу тому, що впродовж 38 років ложе носило його.
Саме 38 років із 40 ізраїльтяни провели у пустині, як покарання за брак віри у Господа, Котрий пообіцяв їх попровадити в обіцяну землю (пор. Чис. 14).
Цей наказ хворому встати пригадує нам звернення до мертвої дочки Яіра (пор. Мр. 5:41). Грецьке слово в Євангеліє від Івана аналогічне до вжитого в 21 вірші в Марка і має значення «воскресіння мертвого до життя». Розбавлений був в такому нерухомому стані, котрий можна порівняти тільки із мертвим тілом. Та Ісус, коли знайшов його, підніс його до життя та відновив цілісність душі й тіла.
Тереза Окуре. Євангеліє від Івана. Міжнародний біблійний коментар. Католицький та екуменічний коментар на 21 ст. Том 4. Редактор Вільям Ерфармер. Львів. Свічадо. 2019. ст. 326.

***  ***  ***
Іван дає кілька уточнень щодо місця, де відбулося чудо: нам зрозуміло, що вони мало відношення до «овець». Проте чи ці ворота овечі чи квартал тяжко є зрозуміти. У всякому випадку мова йде про квартал, котрий розташований на північний схід від Храму, через який вели овець призначених у жертву. Цей басейн, ця купальня, називається Витезда, що можемо перекласти, як «місце милосердя» чи «місце потоків». Оскільки згідно останніх археологічних досліджень ця купальна утворювалася двома водоймами, котрі розділялися центральним проходом, тобто мала чотири ходи по периметру, а один поперечний…

Іван говорить, що цей паралізований чоловік хворів 38 років, а це число, згідно із книгою Второзаконня (Втор. 2:14), відповідає числу років поневірянь у пустині. Так, що хворими вівцями є увесь Божий народ, вражений недугами…
  «Бажаєш одужати?» (Ів. 5:6), – запитує у цього хворого Ісус. Та цей чоловік не відповідає: «так». Він хоче, щоби його понесли до води, тим самим він ніби плутає ціль та засоби до її досягнення. В нього першою метою є не зцілення, а боротьба за можливість першому увійти в купальню й отримати ласку зцілення…

В цьому уривку чотири рази повторюється фраза: «Візьми твоє ложе». Для юдеїв головне не чудесне зцілення, а те, що цей чоловік у суботній день бере своє ложе. Знову засоби підміняють ціль, а зберігання певних приписів замінюють дар життя. Для цього чоловіка, який щойно одержав дар зцілення, взяти свою постіль та й ти, означає стати господарем того, на чому він лежав впродовж багатьох років, повернути собі свободу, але при цьому не забувати звідки він піднявся. Це ложе  стає тут знаком перемоги Христа. Та цей чоловік навіть не знає Хто його Спаситель. Ісус Сам знайде його пізніше у Храмі та скаже: «Оце ти видужав, – тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось» (Ів. 5:14). Ісус закликає його до внутрішнього зцілення та привідкриває есхатологічний бік його зцілення. Чисто, по-людське, чи може бути щось гіршим, аніж бути паралізованим? Але мова тут йде про вічне осудження…

Це зцілення відкриває нам сенс святкування П’ятидесятниці. Закон показує людям дорогу до життя. Та паралізована гріхом людина не здатна діяти по закону. Христос повертає їй здатність приймати життя незалежно від закону, щоби вона могла жити по-правді, не шукаючи для себе самовиправдань. Тепер життя дає не закон, а віра у Христа.
Пьер Дюмулен. Евангелие от Иоанна. Коментарий. Paoline. 2006. Ст. 69-71.

***  ***  ***
Великі натовпи хворих збирались тут в надії зцілитись, ніби ці води мали певні особливі властивості від того,  що в них омивались нутрощі овець, котрих приносили в жертву Богові. Бог підтримував цю віру, приводячи ті води у певний рух. Оскільки вони  вірили, що води збурювались божественною силою, то й, спускаючись у воду, вони одержували благодать зцілення. Одночасно зцілювалось небагато людей, але тільки той, хто спускався у воду першим одержував благодать. Оскільки вони із увагою та сподіваннями очікували бурління води, то, зцілюючись, мали надовго запам’ятати момент зцілення. І хоч тут лежали багато хворих Він (Ісус) не став зцілювати всіх, щоб показати Свою силу. Він вибрав одного, хто мав серйозну хворобу і котрий втратив надію на одужання.
Теодор Мопсуестійський. Коментар на Євангеліє від Івана 2.5.2-5
Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І- VIII веков. Новый Завет. Том 4а: Евангелие от Иоанна 1-10

***  ***  ***
Ангел символізував ніщо інше як сходження Святого Духа, Котрий в наш час прикликається молитвами священнослужителів при освяченні води. Цей ангел був провісником Святого Духа, бо через духовну благодать мало даватись лікування нашим недугам духовним та душевним. Дух має тих самих служителів, що і Бог Отець, і Христос. Так Він всіх наповнює й діє у всіх – як Бог Отець діє і як Син.
Амвросій Медіоланський, Про Святого Духа 1.7.88.
Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І- VIII веков. Новый Завет. Том 4а: Евангелие от Иоанна 1-10.

***  ***  ***
Подиву гідне терпіння розслабленого. Він хворів довгих 38 років. Кожного року, очікуючи на зцілення, він залишався біля купальні та не відходив звідти. Якщо не довгі роки очікування в минулому, то непевність майбутнього могли все ж таки відволікти його від цього місця, якщо б він не був таким терпеливим. Там крім нього були й інші хворі, котрі теж очікували на чудо, а тим більше було невідомо, в який саме момент наступить збурення води…

Цей чоловік 38 років очікував і не одержав чого хотів. Однак не відходив. І хоча він не міг одержати зцілення не по своїй вині, бо хтось його завжди випереджував,  при цьому всьому він не падав духом. А ми, якщо тільки десять днів проведемо в очікуванні того, чого посилено просимо і якщо не одержимо, то уже  буває, що у нас опускаються руки і ми впадаємо у відчай. Ради інших людей ми стараємось, несучи військову службу чи тяжко працюючи, і намагаємось догодити, але часто не маємо надії на винагороду. А ради Господа, від Котрого, без сумніву, можемо одержати нагороду більшу від найбільших трудів, ми не намагаємось показати належне старання та наполегливість…
Іван Златоуст Гомілії на Євангеліє від Івана 36,1-2.
Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І- VIII веков. Новый Завет. Том 4а: Евангелие от Иоанна 1-10.

***  ***  ***
Ісус запитав: «Чи хочеш бути здоровим?
Звернімо свою увагу на Його смирення. Він не сказав: «Хочеш, Я тебе зцілю?» – адже Він не хотів ще перед чудом ні хвалитись, ні  сповіщати про Себе як про Великого Чудотворця. А той відповів: «Хочу, та не маю  людини». Де немає милосердя, там немає людини.

«Тому Я і запитую: не для того, щоб дізнатись щось від тебе, бо, який хворий не хоче бути здоровим, але, щоб виявити жорстокість твоїх здорових співвітчизників, бо вони не подали тобі руки, щоб опустити тебе в джерело. А це, напевне б, зробив навіть твій ворог на твоє прохання».
Амфілохій Іонійський. Проповідь на слова: «Син нічого не може творити Сам від Себе».
Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І- VIII веков. Новый Завет. Том 4а: Евангелие от Иоанна 1-10

***  ***  ***
 «Не маю нікого, пане, хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає» (Ів. 5:7).

Що може бути більш гідне жалю, аніж ці слова? Що може найкраще показати всю гіркоту життя цього чоловіка? Чи можемо побачити сокрушене серце від довгої хвороби? Чи бачимо, як цей чоловік стримує нетерпіння? Він не говорить ніякої хули. Яку ми почули б від багатьох у подібних ситуаціях, він не проклинає дня, коли появився на світ. Його не ображає питання Ісуса, він не відповів Йому: «Ти, напевне, прийшов, щоб посміятись наді мною, коли запитуєш: чи я хочу бути здоровим», – але із лагідністю та покорою говорить: «так, Господи». Хоч він і не знав Ким був цей чоловік, що його запитував, і чи мав він намір його зцілити. Не дивлячись на це, він із лагідністю відповідає, не вимагаючи нічого. Ніби говорить із людиною, якій хотів тільки розказати про свій біль та про свою біду. Можливо, він сподівався, що Христос зможе  його опустити у воду у свій час. Напевне, саме таку допомогу він надіявся одержати від цього незнайомця, тому і  своїми словами намагався розташувати Його до себе.
Іван Златоуст Гомілії на Євангеліє від Івана 37,1-2.
Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І- VIII веков. Новый Завет. Том 4а: Евангелие от Иоанна 1-10

***  ***  ***
Хіба не було достатньо сказати: «Встань і ходи»? Хіба не було б чудом, що той, хто був нездатний поворухнутись на своїй постелі, легко встає та йде? Та, щоб показати, що йому дарується повне зцілення, Господь заставляє його нести свою постіль – не як хворий, що одужує поступово… І, якщо б замовчав цей хворий, то замість нього кричала б його постіль…
Єфрем Сирін. Пояснення на Діатессарон Татіана 13.2
Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов І- VIII веков. Новый Завет. Том 4а: Евангелие от Иоанна 1-10

***  ***  ***
П’ята глава Євангелія від Іоана починає нову тематику. У Пролозі Іоан достеменно представляє життя Спасителя. У перших чотирьох главах Ісус виступає як обітований Месія. Але з п’ятої глави починається низка протистоянь, суперечок і несприйняття Христа офіційними колами тодішньої церковної ієрархії. Ми бачимо, як це не сприйняття поступово гуртується навколо трьох вражаючих зцілень, здійснених Спасителем: у 5-й главі – зцілення розслабленого коло купелі Вифезда; у 9-й главі – відкриття очей сліпому від народження; в 11-й главі – воскресіння Лазаря. Після кожного з цих чудес злоба юдеїв зростала, що, зрештою, і привело до розп’яття і смерті Спасителя на хресті. Сьогодні ми розглянемо перше з цих трьох чудес – зцілення розслабленого коло купелі Вифезда…

***  ***  ***
Під дахом галерей “лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води” (Ін.5:3). Ці люди являють собою тогочасний Ізраїль і особливо духовний стан обраного народу. Протягом століть Господь опікувався своїм народом, але цей же народ постійно відвертався від нього. За часів Христа юдеї пишалися і вихвалялися законом настільки, що він став важливіший за самого Бога. Підміна відбулася поступово та проявилася назовні у тому, що заради власного розуміння закону обраний народ відкинув Спасителя. Духовне керівництво було “хворим”. Садукеї не бачили своєї хвороби і тому названі “сліпими”. Фарисеї, маючи закон, ходили його стежками, які Євангелiст називає  “кривими”. Але якщо “сліпі” та “криві” ходили хоч якось, то залишок народу називають“сухими” (паралізованими) – тобто такими, що взагалі не могли нікуди пересуватися.
Нарешті, усі ці люди “чекали руху води” так, як Ізраїль чекав свого Месію. Коли Бог був присутнім серед них, вони очікували чуда від ангела. Кількома рядками Святе Письмо дає глибоке розуміння духовного стану обраного Богом народу…
Серед шукаючих зцілення був чоловік, що хворів тридцять вісім років. Ця цифра також є знаковою, бо 38 років провів народ Ізраїлю у пустелі після виходу з Єгипетської неволі (Втор. 2:14) допоки не помер останній раб. Протягом цього часу ізраїльтяни  плакалися на важку долю й були готові відступити від істинної віри…

***  ***  ***
“В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що  зветься Вифезда, яка мала п’ять критих ходів. Біля них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води” (Ін.5:2-3). Перед нами лікарня тих часів. За місцевим переданням головним лікарем цієї лікарні був ангел, що час від часу навідувався і зціляв одного з хворих.
Проблема в тому, що лікування у цій купелі перетворилося на битву за виживання. Найсильніший і найспритніший мав можливість першим вскочити в воду після пришестя ангела, що було необхідною умовою одужання. Сам процес лікування перетворювався на змагання, в якому один отримував усе, а решта – лише розпач.
Минуло два тисячоліття. Змагання стало нормою життя, а цей уривок – віддзеркаленням засліпленного прагненням перемог світу, що перетворився на Вифезду. Люди змагаються за посади, кар’єру, добробут, різні атрибути “суспільної успішності,” але замість очікуваних перемог приходить розпач.
Чому переміг не я? Чому одним дається все, а іншим нічого? Розпач росте з роками та приводить до пасивності. Мільйони очікують на “рух води” – свій шанс отримати усе й одразу. Вони заздрісно дивляться на тих, хто переміг, і одночасно нічого не роблять самі. Осудження, критика, скарги та вічне невдоволення є  ознаками такої позиції.

З іншого боку, досягши вершини, переможець стає самотнім. Слова хворого коло купелі: “не маю чоловіка,” – яскраво ілюструють цю самотність. Одночасно з розмовами про перенаселення Земної кулі та надзвичайну скупченість і щільність людства, феномен самотності здається гротеском. В реальності люди не знають і не хочуть знати найближчих сусідів. П’ятдесят років тому кожен міг назвати поіменно усіх мешканців свого села. Нині ціле село живе у багатоквартирному будинку, але більшість не знає імен навіть тих, хто живе за стінкою…
Єрусалим – в перекладі “місто миру”, але і воно перетворилося на місце змагання. Іде свято, але далеко не всі мають святочний настрій, і за веселощами чується стогін і плач хворих коло купелі Вифезда. Сама купіль з місця можливості та надії перетворилася у місце змагання, де перемагає той, хто  першим дістанеться до цілющої води у потрібний час. Тут кожен є ворогом своєму сусіду. Минають дні, тижні, місяці, роки безмірного чекання зцілення. Зникають дні, ночі, свята, бо кожної миті може прийти ангел і хтось, з тих що поряд, може вскочити до води першим…
Не менш дивним є сам факт появи ангела в купелі Вифезда, що знаходилася лише у кілька сот метрів від Єрусалимського храму. В перекладі “Вифезда” означає “дім милосердя”, але чому люди називали домом милосердя не Храм Божий, а басейн з прилеглими терасами? Чи не тому, що Храм втратив своє призначення і перетворився на бізнес-центр і вертеп розбійників? Єрусалимський Храм – духовний стрижень обраного народу – мав бути місцем молитви та зустрічі людини з Богом. Але на практиці виходило інакше. Храм мав свою валюту й, відповідно, свою економіку. Для того, щоб заплатити десятину або зробити пожертву, люди обмінювали римські гроші з зображеннями язичницьких богів, на храмові. Храмові гроші були “кошерними”, але курс обміну “безбожним”. Коли селянин приводив своє найкраще ягня, жадібні до грошей священики та левити відбраковували жертву за надуманими підставами. Як наслідок, віруючий продавав свою тварину, а натомість купував жертву на місцевому ринку, де ягня коштувало, як половина вола. Не дивно, що замість такого храму ангел сходив до потребуючих і хворих…

Як і сьогодні, у тогочасному Єрусалимі кожен сам вирішував свої проблеми. Для священиків і левитів таким рішенням були гроші, для хворих коло купелі – чудо. Але ні гроші, ні чудеса не вирішували людських проблем. Рішенням став Христос…