Притча про злих виноградарів

У неділю 13-ту після П’ятидесятниці Свята Православна Церква пропонує для роздумів притчу про злих виноградарів, яку розповів Ісус Христос перебуваючи в Єрусалимському храмі протягом останнього тижня Свого земного життя. В першу чергу ця притча спрямована проти фарисеїв та священиків Єрусалимського храму, але сучасники також знайдуть в ній багату поживу для роздумів.
 
Мф. 21:33-42
33 Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав. 34 Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди. 35 Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням. 36 Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само. 37 Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. 38 Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його. 39 І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили. 40 Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями? 41 Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно. 42 Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших.
 
Старий Заповіт говорить про виноградник, як про символ народу Божого. Наприклад, псалмоспівець зауважує: “З Єгипту приніс Ти, Господи, виноградну лозу, прогнав народи і насадив її” (Пс.79:9). 
У книзі пророка Єремії читаємо: “Я насадив тебе, як благородну лозу, – найчистіше насіння; як же ти перетворилася у Мене на дикий паросток чужої лози?” (Єрем. 2:21).
Пророк Осія пише: “Ізраїль – гіллястий виноград, примножує для себе плід” (Ос. 10:1). 
Ізраїль асоціюється з виноградником і в книзі Царств: “І жили Юда й Ізраїль спокійно, кожен під виноградником своїм і під смоковницею своєю, від Дана до Вирсавії, в усі дні Соломона” (3Цар. 4:25) 
Найбільш відома цитата, що зображує Ізраїль, як виноградник Божий, належить пророку Ісаї: “В Улюбленого мого був виноградник на вершині плодючої гори, і Він обніс його огорожею, й очистив його від каменів, і насадив у ньому добірні виноградні лози, і побудував вежу посередині його, і викопав у ньому точило, й очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди. І нині, жителі Єрусалима і мужі Юди, розсудіть Мене з виноградником Моїм. Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому? Чому, коли Я очікував, що він принесе добрі грона, він приніс дикі ягоди? Отже, Я скажу вам, що зроблю з виноградником Моїм: відніму в нього огорожу, і буде він спустошеним; зруйную стіни його, і буде потоптаним, і залишу його у запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обкопувати його, – і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ. Виноградник Господа Саваофа є дім Ізраїлів, і мужі Юди – улюблене насадження Його. І чекав Він правосуддя, але ось – кровопролиття; чекав правди, і ось – волання.” (Іс. 5:1-7).

Національним символом Ізраїля був виноград. Так само, як національним символом Канади є кленовий лист, а Уельсу – зелена цибуля. Притчу про злих виноградарів Спаситель розповів у дворі Єрусалимського храму. Того самого, з якого Він вигнав торговців. Прямо перед Ним височів сам Храм, на стіні якого стараннями Ірода Великого, було розміщено золоті галуззя з гронами винограду.
“Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями? “Говорять Йому: “злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно ” (Мф. 21:40-41). Майже два тисячоліття, з 70 року після Р.Х., цей уривок Святого Письма сприймається, як пророцтво. Після того, як обраний Богом народ знехтував Сином Божим, Єрусалим зруйнувала римська армія. Значна частина населення була знищена, а усі інші розсіялися по цілому світу. 1880 років євреї не мали своєї держави…

Притча про злих виноградарів змальовує типову картину селянського життя Палестини часів Спасителя. Довга історія війн, захоплень, поневолень і боротьби за владу була стабілізована силою римського війська, законсервувавши соціальну несправедливість і зубожіння окупованого населення. Значні ділянки землі належали Римському імператору та членам його родини, відомим політичним діячам, військовим або колаборантам, що правили на місцях від імені окупаційної влади. Зазвичай, господарі жили в Римі, Дамаску або Єрусалимі, а свої землі здавали в ренту селянам, стягуючи плату частиною врожаю.

Під поверхнею тихого пасторального життя кипіла ненависть до завойовників. Революційний лозунг “земля селянам” був близьким і популярним серед населення. Час від часу селяни повставали проти володарів землі, відмовляючись платити ренту. Місцеві повстання придушувала римська армія, жорстоко караючи непокірних…

Скільки би  по-земному це не звучало, притча про злих виноградарів зводиться до майнових прав. Ці права були причиною воєн і непорозумінь, починаючи від Єлени Троянської, обох Світових війн, В’єтнаму, Кореї, Близького Сходу, України. У сучасному світі майнові претензії набули додаткової актуальності.
Роздумуючи над притчею про злих виноградарів, стикаємося з питанням: “На якій підставі робітники сподівалися унаслідувати виноградник, вбивши сина господаря?” Наївно думати, що вбивство власної дитини приведе господаря до рішення віддати своє майно.

З юридичної точки зору, якщо помирав власник і не лишалося заповіту, майно переходило тим, хто на нього претендував і міг довести свою причетність. Побачивши сина господаря, виноградарі мали підстави вважати господаря мертвим. Інакше чому би він посилав сина? Тоді в разі смерті наслідника вони мали право претендувати на майно…
Останні десятиліття філософи і модерна масова культура проголосили: “Бог помер”. А якщо Бог помер, то можна робити будь-яке беззаконня. Частина людей так і живе. Навіть деякі християни виголошують свою віру в Бога, але поводяться так, ніби ніякого Бога не існує…

Слова Христа: “Камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем,” – є кристалізацією життєвих орієнтирів, як окремої особи, так і суспільства в цілому. На наріжному камені тримається й по ньому рівняється ціла будівля. Так і життя людей повинно шукати прикладу й ідеалу у Христі.   
Притча про злих виноградарів змальовує реалії Палестинського життя: іноземців, що володіють землею, та нещадну експлуатацію місцевого населення. Наскільки би важкою не була ситуація в окупованій римлянами країні євреї завжди пам’ятали, що живуть на Обітoваній Землі. На землі, яку дав їм Господь, обіцяючи часи, коли не буде рабства, тиранії, принижень та голоду. Для нас, що живемо дві тисячі років пізніше сказаних слів, зміст притчі цілком зрозумілий. Але для тогочасних євреїв вона звучала дещо по-іншому.
Радикали, що гострили ножі, наближуючи народне повстання проти римлян, могли схвально ставитися до виноградарів, що скинули ярмо пригнічення і намагалися повернути собі даровану Богом землю. Вони і самі постійно закликали до подібного повстання.

Лідери єврейського народу, що передбачали наслідки повстання і помсту римлян, чули тривожні сигнали. Через зовсім короткий час вони будуть переконувати себе і інших, що Спаситель закликав до насильницького повалення існуючого режиму.
Досить прозорим був і символізм самої притчі. Для людей, що з дитинства вивчали Слово Боже, виноградник, огорожа, виностік, башта та багатий врожай є вказівкою на Царство Боже – землю, що тече молоком і медом. Хижацька поведінка виноградарів, що, порушуючи договір, намагалися привласнити собі те, що їм не належало по праву, нагадувала провину Адама і Єви та гордість будівників Вавилонської вежі.
Сучасне покоління шукає свій виклик у притчі про злих виноградарів. Хто ми? Злі виноградарі, що вирішили привласнити собі те, що належить Богові? Чи ті робітники, які віддають Богові плоди своєчасно?

Розуміння цієї притчі у тісному зв’язку зі Старим Заповітом. Він вважає цю притчу однією з так званих “юридичних притч”, коли пророк розповідає історію з наміром спонукати слухачів визначити вирок, який одночасно є вироком проти самих слухачів. Розмова пророка Нафана з царем Давидом є класичним прикладом такої притчі. “І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний; у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби, а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив маленькою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка; і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього. Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерті чоловік, який зробив це; і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю. І сказав Нафан Давиду: ти – той чоловік, [який зробив це].” (2Сам. 12:1-7).

 Допомогти храму ви можете, надіславши гроші на картку через Приват24.