Для нашого храму у Німеччині вилитий дзвін

10 липня 2017
„Наш Дзвін“ – голос миру для України – вилитий!

За декілька днів до початку цієї зворушливої події звернулася до мене моя давня приятелька Гізела. Їй 92 роки, вона також жертвувала кошти на дзвін та дізналася про запрошення на лиття дзвону. Вона теж хоче поїхати у Карсрує, щоб взяти участь у цій унікальній події. Так як пані Гізела мешкає у Шварцвальді, нам довелося їхати трохи в об’їзд, щоб забрати її і їхати разом в Карсрує до ливарні Бахерт. “Відколи я дізналася, що маю таку можливість поїхати, мені дуже радісно на душі, каже вона. Вона взяла з собою «Дума про дзвона» Фрідріха Шиллера. Вісімнадцять меценаток та меценатів для дзвону церкви Іоана Богослова в Харкові домовилися зустрітися в ливарні. Перед початком ми зустрілися недалечко в ресторані, пообідати під каштанами, щоб познайомитися один з одним. Кожен розповідає про себе та про те, що спонукало пожертвувати на дзвін. Тут присутні три покоління: друзі, що дізналися особисто про проект; одна українка з українського товариства м. Тюбінгена, яка була присутня на презентації нашого проекту; люди, які відвідували мою презентацію про подорож в Україну і були мотивовані пожертвувати кошти на дзвін. Одне знайоме подружжя приїхало навіть з Берліну. Разом ми пішли до ливарні, де у приймальні нас зустрічає пані Бахерт. Тут ми побачилися з Іриною та її сином Даниїлом, яка виросла в громаді церкви Іоана Богослова та ініціювала створення цього проекту. Загалом в цей день виливатимуть шість дзвонів. Від усіх громад приїхали люди, які хочуть бути присутні на цій події. Пані Бахерт знайомить нас з загальною технікою лиття, розповідає, як створюється звучання дзвону. Ми дізнаємося, що звучання дзвону складається з різних поєднаних один з одним тонів. Дуже цікаво, що поняття «тону» є дещо інше ніж звук. «Що з допомогою вогню тут в ямі сила рук сотворить, те звуком благовістя дзвону усебіч передзвін говорить», - Фрідріх Шиллер. Двоє фахівців у захисному одязі перемішують в печі палаючу бронзу дерев`яним стовбуром, щоб добре змішалася мідь із цинком. З печі палає полум`я – звісно у залі дуже жарко. Не всі добре переносять спеку, через те стають біля дверей, де є прохолодніше. Інші фахівці, також одягнені в захисний одяг, чекають поки проб`ють пробку на дні печі, звідки вмить тече більше ніж 1000 градусів гаряча світло-оранжева рідина і ллється по вимурованих в землі каналах в напрямку наступного отвору в землі. Палаюча бронза заповнює через цей отвір підготовану закопану в землі форму дзвона. Одночасно гази з цієї форми витискаються наверх – в цю ж мить вони починають горіти і таким чином над отвором утворюється вогонь. Але майстер пан Бахерт має весь процес під контролем. Він зразу бачить, коли форма заповнена і одразу ж коротко наказує перенаправляти палаючу бронзу в наступний канал: «Перепону відкрити!», «Метал!», «Закрити канал!». Спочатку впадає в очі велетенська піч, яка знаходиться в залі праворуч на земляному підвищенні - немовби на сцені. Під цим підвищенням знаходяться форми дзвонів, які виливатимуть сьогодні. Але перед тим, як розпочати, пан Бахерт, власник ливарні, промовляє з усіма молитву благословення і присутній тут священик просить у Господа благословення для лиття дзвона. Сьогодні п`ятниця, вилиття дзвону має розпочатися о третій годині після обіду. Аби благословення Боже зійшло на дзвін, лиття відбувається завжди в годну смерті Господньої. Зрештою ми заходимо до великої темної зали, де відбуватиметься лиття дзвону. Декілька великих, оброблених глиною заготовок майбутніх дзвонів, вже підготовані для наступного лиття. Наш дзвін вже знаходиться під землею. Щоразу, коли палаючу бронзу направляють у наступний канал, пан Бахерт пояснює який дзвін виливають. Вона повідомляє, на який тон він налаштований, скільки він буде важити.
Другий дзвін на черзі – наш дзвін для церкви у Харкові. Він налаштованій на тон Cis та важитиме 370 кг. Вражає спостерігати, як чоловіки, незважаючи на спеку, працюють навколо вогню, перекриваючи канали та відкриваючи інші, уникаючи палаючих газів та піклуючись про те, щоб достатньо бронзи потрапило в канал і наступний канал відкрився вчасно. По закінченні пан Бахерт повідомляє, що вилиття завершене, що все пройшло дуже добре та, що дзвони охолоджуватимуться приблизно тиждень. Проголошуються молитви. Ми співаємо „Dona nobis pacem“ (Подай нам мир) та молимося «Отче наш». Наостанок дивимося фільм, в якому розповідається про складні підготовчі роботи, які тривають тижні або й місяці. В приміщенні музею ливарні підкріплюємося кавою, водою та тістечками і їдемо, вкрай вражені та втішені, додому в різні напрямки. Ми відвозимо Гізелу до її домівки у Шварцвальді. Дорогою вона цитує з Шиллера „Дума про дзвона“ те місце, де він розповідає про підготовку та лиття дзвонів.
Всіх сердечно вітаю. Уве Лібе-Харкорт