Колір в традиції Православної Церкви
10 червня 2020
Пропонуємо сьогодні поговорити про значення кольорів в оздобленні храму та облаченні священиків.
Якщо порівняти зовнішній вигляд православних храмів не лише з протестантськими кірхами, але й римо-католицькими костелами, не можеш не помітити очевидної різниці. Здається, надміром зовнішніх речей та атрибутів Православ’я буквально заважає людині та відволікає від Бога. Але чи дійсно це так?
Очевидно, правдива відповідь на це питання вимагає від нас не лише певних богословських знань, але й чесності та здатності до самокритики. А полягає вона в тому, що тим, хто добре знає православну символіку та значення всього наповнення храму – це, безперечно, суттєва допомога в духовному житті та велике підбадьорення на шляху до спасіння. А от для тих, хто нічого не знає, а головне, – не хоче знати, вся складність побудови православного храму, дійсно, видається зайвою.
З наближенням часу Великого посту, змінюється зміст молитов та тематика богослужінь. Природно, також змінюється й загальний настрій в храмі. А перше, що впадає в очі кожному, хто відвідає в цей благословенний час будь-яку православну святиню, – це те, що сам храм ззовні преобразився. Навіть для неписьменної людини стає одразу зрозуміло: в цей момент тут від відбувається щось зовсім особливе!
А ось для того, щоб «прочитати» все, що «написано» змінами у зовнішнього вигляду храму потрібно більше дізнатись про символіку кольорів у Церкві. Зараз ми про це коротко згадаємо.
Слід зауважити, що літургічні книги не вказують прямо які кольори повинні відповідати певним богослужбовим дням, а відомі іконописні зразки лише вказують яких саме кольорів належать писати облаченням святих, однак чому це саме так нам не пояснюють. Як би там не було, з плином часу в Православній Церкві виробилась особлива традиція, яка згодом отримала богословське наукове підґрунтя. Так, основна кольорова гама церковних облачень містить вісім або дев’ять кольорів (з чорним), кожен з яких має свій час використання та символіку.
В сучасній практиці нашої Церкви використовують шість груп кольорів:
1) Група свят в честь Господа Ісуса Христа, пророків, апостолів та святителів. Основний колір облачення золотий або жовтий всіх відтінків. Також у Лазареву суботу. Золоті ризи використовуються під час недільних богослужінь, або в ті дні, коли немає особливої пам’яті святих. Це- символ царської гідності та влади. Білі ризи священнослужителів використовуються під час звершення Таїнств Хрещення, Шлюбу, Священства та похорону, а також на Пасхальні богослужіння.
2) Група свят в честь Пресвятої Богородиці, безплотних сил, непорочних дів та чоловіків. Колір облачень блакитний або білий. Блакитний колір – це колір мантії у митрополитів. Символ дівоцтва та непорочності.
3) Група свят на честь Хреста Господнього. Колір фіолетовий або темно-червоний. Фіолетовий колір мають мантії єпископів та архієпископів, а також камилавки протоієреїв.
4) Група свят та днів пам’яті Мучеників. Колір облачення червоний. У Великий Четвер колір облачення священнослужителів темно-червоний, хоча все убрання вівтаря залишається чорним, а на престолі – біла пелена.
5) Група свят та днів пам’яті преподобних, подвижників та мучеників. Основний колір – зелений. Так само зелений колір усіх відтінків використовується в День Святої Трійці, на свято Входу Господнього до Єрусалиму, День Святого Духа. Зелений колір має мантія патріарха.
6) В період постів колір облачень темно-синій, темно-фіолетовий, темно-зелений, темно-червоний або чорний. Чорний використовується особливо в час Великого посту. У перший тиждень посту та на будніх днях інших тижнів.
Якщо порівняти зовнішній вигляд православних храмів не лише з протестантськими кірхами, але й римо-католицькими костелами, не можеш не помітити очевидної різниці. Здається, надміром зовнішніх речей та атрибутів Православ’я буквально заважає людині та відволікає від Бога. Але чи дійсно це так?
Очевидно, правдива відповідь на це питання вимагає від нас не лише певних богословських знань, але й чесності та здатності до самокритики. А полягає вона в тому, що тим, хто добре знає православну символіку та значення всього наповнення храму – це, безперечно, суттєва допомога в духовному житті та велике підбадьорення на шляху до спасіння. А от для тих, хто нічого не знає, а головне, – не хоче знати, вся складність побудови православного храму, дійсно, видається зайвою.
З наближенням часу Великого посту, змінюється зміст молитов та тематика богослужінь. Природно, також змінюється й загальний настрій в храмі. А перше, що впадає в очі кожному, хто відвідає в цей благословенний час будь-яку православну святиню, – це те, що сам храм ззовні преобразився. Навіть для неписьменної людини стає одразу зрозуміло: в цей момент тут від відбувається щось зовсім особливе!
А ось для того, щоб «прочитати» все, що «написано» змінами у зовнішнього вигляду храму потрібно більше дізнатись про символіку кольорів у Церкві. Зараз ми про це коротко згадаємо.
Слід зауважити, що літургічні книги не вказують прямо які кольори повинні відповідати певним богослужбовим дням, а відомі іконописні зразки лише вказують яких саме кольорів належать писати облаченням святих, однак чому це саме так нам не пояснюють. Як би там не було, з плином часу в Православній Церкві виробилась особлива традиція, яка згодом отримала богословське наукове підґрунтя. Так, основна кольорова гама церковних облачень містить вісім або дев’ять кольорів (з чорним), кожен з яких має свій час використання та символіку.
В сучасній практиці нашої Церкви використовують шість груп кольорів:
1) Група свят в честь Господа Ісуса Христа, пророків, апостолів та святителів. Основний колір облачення золотий або жовтий всіх відтінків. Також у Лазареву суботу. Золоті ризи використовуються під час недільних богослужінь, або в ті дні, коли немає особливої пам’яті святих. Це- символ царської гідності та влади. Білі ризи священнослужителів використовуються під час звершення Таїнств Хрещення, Шлюбу, Священства та похорону, а також на Пасхальні богослужіння.
2) Група свят в честь Пресвятої Богородиці, безплотних сил, непорочних дів та чоловіків. Колір облачень блакитний або білий. Блакитний колір – це колір мантії у митрополитів. Символ дівоцтва та непорочності.
3) Група свят на честь Хреста Господнього. Колір фіолетовий або темно-червоний. Фіолетовий колір мають мантії єпископів та архієпископів, а також камилавки протоієреїв.
4) Група свят та днів пам’яті Мучеників. Колір облачення червоний. У Великий Четвер колір облачення священнослужителів темно-червоний, хоча все убрання вівтаря залишається чорним, а на престолі – біла пелена.
5) Група свят та днів пам’яті преподобних, подвижників та мучеників. Основний колір – зелений. Так само зелений колір усіх відтінків використовується в День Святої Трійці, на свято Входу Господнього до Єрусалиму, День Святого Духа. Зелений колір має мантія патріарха.
6) В період постів колір облачень темно-синій, темно-фіолетовий, темно-зелений, темно-червоний або чорний. Чорний використовується особливо в час Великого посту. У перший тиждень посту та на будніх днях інших тижнів.
У давнину Церква не знала чорних богослужбових облачень, однак традиційний одяг духовенства, особливо чернецтва, була чорною. За Уставом Грецької та Української Церкви на час Великого посту церкви переодягались у «багряні ризи» – темно-червоного кольору. За свідченням церковних істориків у Російській імперії вперше священнослужителі Санкт-Петербургу отримали наказ одягнути ризи чорного кольору на похорон царя Петра ІІ у 1730 році. Той час вважається початком практики масового використання чорних риз, як під час похорону, так і на Великий піст. Тим не менш, це антиканонічна та антицерковна практика, оскільки блага смерть для християн радісна подія, а християнське погребіння це зовсім не богослужіння відчаю та печалі. Саме так проповідує апостол Павло, і так навчає Церква. ( Див.: Еф.2:12., 1Фес.4:13)
Отже, за давньою православною традицією на час Великого посту знімаються світлі вишиті рушники, завіса на Царських вратах, покривала на Жертовнику, Престолі, на аналоях тощо, які замінюються аналогічними темними або чорними завісами та покривалами. Загально це правило виконується безумовно в усіх храмах, відрізняючись між собою хіба що конкретними втіленням – в залежності від фінансової спроможності громади та місцевих традицій. Такий вигляд Церква матиме до самого Великодня, точніше до богослужіння Великої Суботи, де перед читання Євангелія, а саме під час співу молитви «Воскресни Боже…» священик облачається в білі ризи, а також, перемінює інші облачення на світлі. Диякон також виходить читати Євангеліє перед плащаницю вже в білому облаченні.
Слід сказати й про те, що звичай переоблачати храм під час читання 12 паремій, котрі читаються у Велику суботу, має давню грецьку традицію, яка нагадує нам про практику хрещення оголошених саме у день напередодні Пасхи. Цю думку підтверджує незвично велика кількість паремій. Під час їх читання священнослужителі повинні були переоблачитись з темного в світле, освятити воду, охрестити та миропомазати оголошених, які цілий рік чекали того дня. Але звісно, основна радість християн в Велику Суботу була не з приводу хрещення оголошених, а з уваги на події Воскресіння Господнього та Його сходження до пекла. Власне тому, навіть після зникнення звичаю охрещувати в Велику Суботу, традиція переодягання священиків все одно збереглася. Саме таким чином Свята Церква намагається донести усім вірним – незалежно від їх культурного чи освітнього рівня – звістку про Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Хтось здатен збагнути зміст слів з Євангелія, а хтось навчається лише за допомогою зовнішніх образів.
прот. Євген Заплетнюк
за матеріалами http://bogoslov.org
Отже, за давньою православною традицією на час Великого посту знімаються світлі вишиті рушники, завіса на Царських вратах, покривала на Жертовнику, Престолі, на аналоях тощо, які замінюються аналогічними темними або чорними завісами та покривалами. Загально це правило виконується безумовно в усіх храмах, відрізняючись між собою хіба що конкретними втіленням – в залежності від фінансової спроможності громади та місцевих традицій. Такий вигляд Церква матиме до самого Великодня, точніше до богослужіння Великої Суботи, де перед читання Євангелія, а саме під час співу молитви «Воскресни Боже…» священик облачається в білі ризи, а також, перемінює інші облачення на світлі. Диякон також виходить читати Євангеліє перед плащаницю вже в білому облаченні.
Слід сказати й про те, що звичай переоблачати храм під час читання 12 паремій, котрі читаються у Велику суботу, має давню грецьку традицію, яка нагадує нам про практику хрещення оголошених саме у день напередодні Пасхи. Цю думку підтверджує незвично велика кількість паремій. Під час їх читання священнослужителі повинні були переоблачитись з темного в світле, освятити воду, охрестити та миропомазати оголошених, які цілий рік чекали того дня. Але звісно, основна радість християн в Велику Суботу була не з приводу хрещення оголошених, а з уваги на події Воскресіння Господнього та Його сходження до пекла. Власне тому, навіть після зникнення звичаю охрещувати в Велику Суботу, традиція переодягання священиків все одно збереглася. Саме таким чином Свята Церква намагається донести усім вірним – незалежно від їх культурного чи освітнього рівня – звістку про Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Хтось здатен збагнути зміст слів з Євангелія, а хтось навчається лише за допомогою зовнішніх образів.
прот. Євген Заплетнюк
за матеріалами http://bogoslov.org
Електронна пошта