Молитва "Царю Небесний": роздуми

28 травня 2018
Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, 
що всюди єси і все наповняєш,
Скарбе добра і життя Подателю,
Прийди і вселися в нас, 
і очисти нас від усякої скверни, 
і спаси, Благий, душі наші.
 
Це коротка, стисла і дуже сильна молитва, зіткана з біблійних висловів та молитовних звернень Отців Церкви до Святого Духа. Це особлива літургійна молитва свята Зішестя Святого Духа (П’ятдесятниці). Нею розпочинається кожне богослужіння і навіть особиста молитва вірних, адже кожна християнська молитва звершується у Дусі Святому, і Сам Святий Дух молиться у нас зітханнями невимовними (Рим 8:26). Вона не читається між Пасхою та П"ятидесятницєю. І ось цієї неділі ми вперше промовимо її, щоб закликати на нас Третю Особу Божественної Трійці - Святого Духа, Утішителя.

Ця молитва досить звична для багатьох християн з огляду на її часте використання. Проте быльш уважны роздуми над нею розкривають надзвичайне багатство її змісту. Насамперед слід прояснити значення окремих слів і висловів у ширшому контексті церковного Передання і богослов’я. Згідно древнього літургійного звичаю, молитва складається з двох частин: шанобливого звертання до Бога через різні образи й імена, а відтак – прохання про дари, яких ми потребуємо.

Звертання

Царю небесний – першими ж словами молитви ми визнаємо велич і владу Бога Духа Святого, Який є царем, але не «світу цього», а Царем Небесним (пор. Іоан 18:36: «Царство моє не від світу цього»). Цей вислів нагадує початок Молитви Господньої, яка теж розпочинається словами: «Отче наш, що єси на небесах… Нехай прийде Царство Твоє». З самого початку молитви ми стверджуємо, що звертаємося до Бога, Який більший від світу і Який «переміг світ» (Іоан 16:33). Старий і Новий Завіти говорять про «Царство Боже», «Царство Небесне», і саме в Дусі Святому ми отримуємо дар і повноту цього Царства. «Небесний» означає «найвищий», божественний і вічний. Йдеться, очевидно, не про небо як частину фізичного простору, певне місце, а як про невимовне і неосяжне Боже буття понад світом і понад всім сотворінням, яке, однак сходить у світ і в душу людини і наповнює їх.

Утішителю – вжите тут грецьке слово параклітос важко адекватно перекласти одним поняттям. Дослівно воно означає «прикликаний на допомогу», тобто «помічник», «заступник», «захисник», «порадник». У стародавні часи так називали судових захисників – адвокатів (звідси і латинський переклад цього слова «advocatus» у тексті Євангелія). Перекладачі на церковнослов’янську обрали варіант «утішитель», який теж є одним зі можливих. Він наголошує особливу близькість Духа до душі християнина, Його участь у нашому внутрішньому житті. Також він передає радість-потіху, невід’ємну від життя у Дусі Святому.

Душе істини – Господь у Євангелії від Іоана так висловлює дію Духа у Церкві: «Коли прийде Утішитель, Якого я пошлю вам від Отця, Дух істини, що від Отця походить, Той свідчитиме про мене (Іоан 15:26)… Він навчить вас усьому і нагадає вам усе, що сказав вам я» (Іоан 14:26). Проблема істини завжди займала найбільші уми людства і було предметом пошуку всіх мислителів, філософів і простих людей, які хотіли розуміти сенс життя. На іронічне питання Пилата «А що є істина?» християнство відповідає: Істина не що, а Хто – Ісус Христос, втілений Син Божий. «Я – Шлях, Істина й Життя» (Іоан 14:6). Дух Істини – це Дух Христа, Який виконує потрійне служіння для Христа і для Церкви – свідчити про Христа, навчати щодо Нього, нагадувати про Нього Церкві. Важливо зазначити, що йдеться зовсім не про звичайне психологічне нагадування чогось забутого. У біблійній мові згадувати, поминати когось означає робити його присутнім, встановлювати зв’язок з тим, кого немає поряд фізично. Прощаючись з апостолами, Христос каже: «Коли я відійду,… то, проситиму Отця, і іншого Утішителя дасть вам, щоб з вами во вік був, Духа істини, Якого світ не може прийняти» (Іоан 14:16 і 16:7). Дух уприсутнює Слово Христове, Його навчання і Його Особу. У Дусі Святому Христос з нами «по всі дні до кінця віку» (Мат. 28:20).

… що всюди єси і все наповняєш – Дух Божий всюди, в усьому і водночас вище за все. Грецький текст молитви двозначний: слово «наповняєш»/«сповнюєш» може означати і те, що Божий Дух наповнює Собою світ і кожну річ та особу, і те, що він їх сповнює, тобто звершує, чинить їх самими собою, дає їм буття і повноту. Можливо тут ідеться не просто про присутність Бога у творінні (що саме по собі вже є великим таїнством і дивом), але й про те, що ця присутність звершує творіння, дає йому буття, здійснює його згідно Божого задуму. Це і є внутрішнє преображення кожної речі та особи – від того, що ми бачимо на поверхні, до того, чим сотворіння може стати і має стати за Божим задумом.

… Скарбе добра – знову ж таки, текст молитви можна розуміти двозначно: Дух Святий є Скарбницею благ, у Ньому заховане і з Нього струмує у світ все: добро, любов і краса, які ми бачимо і відчуваємо у світі. Поза Богом немає ані добра, ані взагалі буття. Водночас, Дух Божий Сам є Скарбом, тим найбільшим і найдосконалішим Благом, до якого прагне кожна людина.

… Життя Подателю – важливо розуміти, що йдеться про життя фізичне і життя духовне, і між ними у Божом плані немає розбіжності, ані суперечності. Бог – єдине Джерело життя, і Він дає його Своєму творінню щедро й у повноті (пор. Іоан 10:10) – духовно і фізично. Дух Святий, який при створенні світу витав над первозданними водами, немов птах над гніздом пташенят (Бут 1:2), і тепер чуває над творінням і животворить його. І лише завдяки цьому можуть зеленіти дерева, квітнути квіти, сяяти сонце і текти ріки. Не даремно Ісус уподібнює Духа до «рік води живої» (Іоан 7:38), а свято Зішестя Святого Духа називається Зеленими святами, в які ми прикрашаємо храми і домівки галузками дерев і одягаємо зелені літургійні ризи.
Проте було б помилковим зводити животворне діяння Божого Духа лише до фізичного світу. Вершина Його дії – оживотворення людини, наповнення її Світлом і Життям аж до найглибших закутків її єства. Святий Іриней Ліонський (ІІ століття) казав, що «найбільша слава Божа – людина, яка живе повним життям». Це Життя, яке дарує Христос і яке християнин як «Нова Людина у Христі» (пор. 2 Кор 5:17) виносить із вод Хрещення подібно до того, як життя старого світу вийшло із вод первісної безодні. Бог сотворив все добрим (Бут 1:31), однак «гріх увійшов у світ, а через гріх — смерть» (Рим 5:12). Тому це нове життя дається через смерть, через умирання старої людини, через перемогу Життя вічного над життям, обмеженим до «земного горизонту». Христос сам перший пройшов цей шлях помирання задля життя, коли смертю смерть подолав і тим, що в гробах, Життя дарував.
Слово, яке тут перекладене як «Податель» (грецькою хорігос) означає «щедрий фундатор, меценат, людина, яка влаштовує виступ хору чи інше свято; а також – провідник хору, який керує танцем». Хто зна, чи при виборі цього слова Святі Отці не хотіли вказати на невгамовну динаміку і гармонійну та прекрасну спонтанність життя, яка подібна до танцю. Дух Божий не просто робить можливим («подає» нам) цей «танець», а й Сам провадить його і бере у ньому безпосередню участь. Якщо ми ведені Духом у тому «танці», то наше життя проходить у симфонії і гармонії з Божим замислом. Остаточно Життя, яке дарує нам Дух Божий – це Життя Пресвятої Трійці, той неперервний колообіг Любові, який пульсує між Отцем, Сином і Святим Духом.

Прохання-Прикликання

Прийди і вселися в нас – цими словами ми переходимо до прохальної частини молитви. Призивання (гр. епіклесіс) Святого Духа є основою християнської молитви і серцевиною Таїнства Таїнств – Євхаристії. У ньому Дух Святий освячує і перетворює хліб цього світу у Хліб прийдешнього віку – Тіло Христове, а вино земне – у Вино «нового виноградного плоду» – животворящу Кров Христову(пор. Мат 26:29 і Канон Утрені Пасхи, пісня 8).
У першому проханні ми молимося про пришестя Святого Духа, Його сходження на нас, подібно як на апостолів у день П’ятдесятниці. Всі християни отримали дар Святого Духа у Хрещенні і Миропомазанні, однак ми потребуємо актуалізовувати Його присутність, нагадувати собі про неї (див. вище про біблійне розуміння поминання) і все глибше її досвідчувати. Пришестя Духа – це сповнення всіх обітниць Христа і ціль Його діяльності у світі…
Однак, якщо пришестя можна сприймати як щось зовнішнє, то прохання «вселися в нас» це запрошення увійти в саме наше нутро, стати частиною нашого «я». Цікаво, що слово «вселися» ("скіносон") походить від кореня, що означає «намет, шатро, оселя». Саме цим словом названий перший старозавітній храм-намет – скинія, який ізраїльтяни носили у мандрах пустелею. А пролог Євангелія від Іоана говорить дослівно таке: «І Слово стало плоттю, і поставило свій намет між нами, і ми бачили Славу Його» (Іоан 1:14), тобто Слово оселилося поміж нас, стало одним з нас. Більше того, вважається, що слово "Шекіна" – Присутність Божа, що наповнювала старозавітний Храм, споріднене зі словом «вселятися». Видимий прояв Шекіни-Присутності – світлосяйна хмара, в якій перебував Бог, і опіка Божа над народом були нероздільними у свідомості ізраїльтян (пор. Вих 16:10 та ін.). Тому й апостол Петро під час Преображення на Фаворі, коли Святий Дух у вигляді світлої хмари огорнув учнів, каже: «Поставимо тут три намети – один для Тебе, один – для Мойсея, а один – для Іллі» (пор. Мат. 17:4).
Все разом це наводить на думку, що тут ми маємо прохання, щоб Дух Божий вселився у людину і вчинив її Храмом, оселею Божої Слави і місцем Його Присутності. У Старому Завіті символічним престолом незримої Присутності Бога у Храмі були херувими, які своїми крилами творили ніби осідок-трон Всевишнього; в Новому Завіті кожен християнин стає немов би Престолом Божим і співслужителем ангельських духів. Не даремно ми на Божественій Літургії співаємо: «Ми херувимів тайно являємо» і возносимо пісню ангельських сил: «Свят, свят, свят, Господь Саваоф». А один із ранніх християнських єпископів і мучеників, святий Ігнатій Антіохійський висловлює цю присутність Божу в душах християн, звертаючись до них словами: «Ви, богоносці, храмоносці, Христоносці, святоносці» (Послання до ефесян, 9).

… Очисти нас від усякої скверни – якщо ми – Храм Духа Святого (пор. 1 Кор 6:19), то це спонукає нас до чистоти і святості. Однак людина сама безсила їх осягнути. У Псалмі 50, який є зразком покаянної молитви, ми просимо Бога: «Серце чисте сотвори в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму» (Пс 50:12). Це означає, що очищення грішника, це як сотворення нового світу – воно під силу лише одному Богові. Тому ми звертаємося до Духа Святого, Господа Животворящого, щоб він забрав від нас тління, скверну і смерть, а дарував Життя, Подателем якого є лише Він. Очищення і чистота є безпосереднім плодом пришестя і «вселення» Божого Духа у нас.

… і спаси, Благий, душі наші – при створенні людини Бог вдихнув в Адама Духа, і через це він «став душею живою» (Бут 2:7). Тепер ми просимо того ж Бога Духа Святого знову прийти і вселитися у нас і ту душу спасти. Як і в попередньому проханні, це визнання цілковитою безпорадності людини, безсилля самій спасти себе і прохання до Бога, який нас сотворив для вічного життя, дарувати нам спасіння життя вічного. Водночас це і вияв довіри, бо ми ісповідуємо, що Бог – Благий, Добрий, Милосердний, і Він неодмінно подає спасіння, якщо людина його прагне і відкрита до нього. Душа в християнському розумінні – не якась частина людини, відмінна від тіла, а нутро людини, її «я», саме осердя її життя. Спасіння душі – це спасіння цілої людини, преображення всієї повноти її життя, яке дарується у причасті Святого Духа