Стрітення Господнє

13 лютого 2018
 Різдвяне коло свят завершується святом Стрітення Господнього (що грецькою зветься Іпапанте), яке ми святкуємо 15 лютого, на  сороковий день від Різдва  Христового. В перекладі с церковнослов’янської "стрітення" - це зустріч. День стрітення - це точка у часі, де зустрілись Старий і Новий Заповіт, давній світ і християнство.

У юдеїв того часу було 2 традиції, пов’язані з народженням дитини. По-перше, на сороковий день після народження хлопчика, або на вісімдесятий після народження дівчинки кожна мати мала принести до дверей святині однорічне ягня на всепальну жертву на знак визнання над собою найвищої Божої влади та в подяку за щасливі пологи, а голуба або горлицю — на жертву за гріхи. Після цього жінка вважалася очищеною. Убогі люди могли принести два голуби або дві горлиці, одну — на жертву всепалення, другу — на жертву за гріхи.
По-друге, якщо в родині першою дитиною був хлопчик, то батьки мали принести його до храму - для обряду присвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Мойсеїв: його юдеї встановили в пам’ять про вихід з Єгипту - визволення з рабства.
І ось, Марія та Йосип прибули з Віфлеєма до Єрусалиму. З сорокаденним немовлям вони ступили на поріг Храму. Після звершення обряду до Святої Родини підійшов старець, який мабуть був найстаршою людиною в Єрусалимі того часу. Його звали Симеон. В перекладі це ім"я означає "слухання". Праведник взяв Немовлятко на руки і радісно вигукнув: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико, бо побачили очі мої спасіння Твоє, що призначив Ти всім людям. Світло на просвіту народів " (Лк. 2:29-32).



За переданням на момент зустрічі зі Спасителем Симеону було вже більше ніж 300 років. Він був шанованою людиною, одним з 72 вчених, яким доручили перекласти Святе письмо з юдейської на грецьку. Цей переклад було зроблено на прохання єгипетського царя Птолемея II Филадельфа (285—247 до н. э.).
В ту суботу Симеон опинився в Храмі невипадково - Святий Дух привів його. Багато років тому він перекладав книгу пророка Ісаї і побачив загадкові слова: "Діва зачне і породить Сина". Як діва, тобто непорочна, може народити? Вчений піддав сумніву ці слова і хотів виправити "Діва" на "Жона" (тобто жінка) Але по тому йому з"явився Ангел, який не просто заборонив йому міняти слово, але й сказав, що Симеон не помре, поки особисто не переконається, що це пророцтво дійсне.  Так про це пише євангеліст Лука: "Він був муж праведний і благочестивий, що чекав втіхи для Ізраїлю. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерти не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього "(Лк 2:25-26).
І ось цей день прийшов. Сповнилося те, на що старець чекав усе своє довге життя: Симеон взяв на руки Немовлятко, що було народжене від Діви. Сповнилось пророцтво Ангела,і  тепер праведний старець міг спокійно померти: "Нині відпускаєш раба Свого, Владико.."
Феофан Затворник писав: "В образі Симеона увесь Старий Заповіт, все невикуплене людство з миром відходить у вічність, поступаючись місцем християнству..." Згадуючи цю подію на кожному православному богослужінні звучить ця Пісня Праведного Симеона  - "Нині відпускаєш".
Прийнявши з рук Пречистої Діви Немовлятка Христа, старець Симеон звернувся до неї зі словами: "Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання - і меч душу прошиє самій же Тобі, - щоб відкрились думки сердець багатьох" (Лк.2:34-35). Суперечки  - це переслідування, які має зазнати Спаситель, відкриття думок багатьох сердець - Суд Божий. А що ж за меч пронизає душу Богородиці? Це є пророцтвом про розп’яття, яке чекає на її Сина. Бо цвяхи і спис, від яких Він прийме смерть, пройдуть нестерпним болем і через  серце Його Матері. Є ікона Богородиці, яка яскраво ілюструє це пророцтво, вона має назву "Пом"ягшення злих сердець".
І в цей же день Стрітення в Єрусалимському Храмі відбулася ще одна зустріч. До Богородиці підійшла 84-річна вдова, "дочка Фануїлова". Її звали Анна-пророчиця за натхненні проповіді про Бога. Багато років жила та працювала вона в Храмі, як пише святий євангеліст Лука, "що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами і молитвами " (Лк. 2:37-38). Анна-пророчиця вклонилася новонародженому Спасителю і вийшла з Храму, несучи всьому місту новину про пришестя Месії, визволителя Ізраїлю.
Свято Стрітення Господнього - одне з найстаріших в християнські Церкві. До нас дійшли перші проповіді перед народом, які виголошували з нагоди вшанування цього свята ще в IV-V століттях - святителі Кирило Єрусалимський, Григорій Богослов, Григорій Нисський, Іоанн Золотоустий. Першу згадку про нього подає паломниця Етерія Сильвія у своєму щоденнику, де вона називає його «40-им днем після Богоявлення». Ось як вона описує святкування цього празника: «Сороковий день після Богоявління святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння(Анастазіс) і всі тут збираються на Літургію. Все правиться по приписаному порядку з найбільшою урочистістю, наче на Великдень. Всі священики проповідують і також єпископ. Всі вони пояснюють текст Євангелії, де говориться, як 40-го дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму».
В перші віки християнства це свято в більшій мірі було Богородичним, хоча в наші часи його відносять до Господніх свят. Але до Богородичних свят воно близьке і за порядком богослужіння. В тропарі свята, в прокимені на утрені та на Літургії і в інших піснеспівах звертання до Пречистої Діви займають центральне місце.
Цікаво, що така подвійність Стрітення вплинула і на кольори облачення священнослужителів в цей день. Вони можуть бути білими  - як для свята, що присвячене Спасителю, або блакитними - як в Богородичні свята. В церковній традиції білий колір символізує Божественне світло, а блакитний - чистоту і непорочність Діви Марії.
На свято Стрітення існує традиція освячувати свічки. З джерел дізнаємося, що приношення свічок у процесії на Стрітення практикувалось в Олександрії. Кирило Олександрійський (†444) у своїй проповіді про принесення Дитяти Ісуса до храму згадує про ношення свічок цього дня в Олександрії. Про таку саму практику в Анкирі говорить Теодот Анкирський (†446). Звичай благословити свічки на Стрітення прийшов аж по X-ім столітті. Перший раз згадує про нього Римсько-Германський служебник з XII ст.
Обряд освячення свічок нагадує нам, що Ісус Христос, світло від світла, в день принесення в єрусалимського храму перший раз об'явив себе прилюдно як «світло на об'явлення поганам».
Побожні християни мають звичай берегти посвячені на Стрітення свічки по своїх домах і світити їх у різних потребах з вірою й надією, що Бог дасть їм бажане добро і вбереже від нещастя.
З події принесення Ісуса до святині Божою Матір'ю бере свій початок обряд християнського «вводу до храму», коли матері-християнки приносять своїх новонароджених дітей до церкви, де відбувається церковне благословення матері й дитини.  Таким обрядом виводу св. Церква виявляє пошану жінці, яка в чесному християнському подружжі породила нового Божого слугу.